Прихід окупанта завжди був страшною бідою для мирного населення. Масові вбивства, тортури, зґвалтування, мародерство – з такими реаліями людям доводиться стикатися і по сьогоднішній день. Ми вже багато дізналися про злочини російських військових. Разом з тим можна виявити деякі специфічні звички окупантів. Росіяни не тільки знущаються над цивільним населенням, а й вбивають та мучать тварин заради розваги. Мародерять не тільки цінні речі, але й унітази та спідню білизну. Залишають не тільки зруйновані будинки, а й неймовірний бруд та безлад.
Кидали гранати в собак та розстрілювали корів
Російські окупанти відзначились своїм жорстоким ставленням до тварин. І цивільні, і військові розповідали, як росіяни вбивали та мучили чотирилапих просто заради розваги. Наприклад, житель Бучі Микола Ковальчук згадував, як окупанти кидали в його собаку гранати. Просто щоб побачити, як тварина помре. Собака загинула від чотирьох гранатних осколків. У тій же Бучі після звільнення виявили жахливу знахідку – прибиті до драбини собачі лапи. У Ворзелі окупанти також залишили вельми огидну «інсталяцію». На одному подвір’ї вони розвісили на мотузці курячі голови замість білизни. У Гостомелі росіяни знищили стайню «Олександрія». До цього вони погрожували її власниці розстріляти тварин, якщо конюхи не покинуть комплекс.Там окупанти живцем спалили близько 25 коней. А в харківському селищі Гусарівка росіяни морили голодом корів. Коли місцеві пожаліли тварин та спробували нагодувати – розстрілювали і їх.
Мені також доводилось чути про подібні випадки. Один з військових, який звільняв Харківщину, розповів про розстріл собак. Хоча ті до окупантів агресії не проявляли. Ба більше – через страх до них навіть не підходили. Також росіяни розстріляли місцевих корів. Просто так, заради розваги. Їсти їх не стали. Взагалі, подібних історій накопичилось чимало. Як зазначає аналітик та культуролог Тетяна Кохановська, це дійсно масові практики. З точки зору психологів, подібне знущання над тваринами – це тривожна ознака, така собі сходинка до переходу до знущань над людиною. Коли на тварин, як на найбільш беззахисних, проектуються садистичні нахили самого кривдника.
Жорстокість до тварин – маркер розвитку суспільства
«Ми знаємо достатньо свідчень про садизм щодо людей – всі ці катівні, які ми знаходимо у звільнених містах, свідчення самовидців, – розповіла Тетяна Кохановська. – Але тут ми маємо справу все ж таки не з індивідуальною психологією, а з масовими практиками. Тобто йдеться про певні поведінкові патерни. Завважу, це масові практики саме професійної армії, тих самих ЗС РФ. Причому побіжний аналіз свідчить: найбільшу жорстокість проявляють найбільш професійні підрозділи, різноманітна спецура. А ніяк не «бойові буряти», не темний і забитий люд з провінції, як нас намагаються переконувати російські ліберальні імперці. Ми ж взагалі досі мали справу переважно з кадровою армією. Приток «чмобіків» путін забезпечив нам лише зараз. Ну отака вона, «слава русского оружія». Втім, армія – завжди проєкція суспільства».
Ставлення до тварин – міра цивілізованості соціуму. Але ставлення до них з боку російського суспільства – це вже окрема тема, зазначає експертка. І до революції, і в радянську добу ставлення до тварин було надзвичайно жорстоким й варварським. І до корів, які голодують на фермах, і до котів та собак, яких відлвлюють на міських вулицях. За словами Тетяни, українці за роки незалежності подолали колосальний шлях суспільних трансформацій в усіх сферах. І в тому числі в ставленні до тварин. Росіяни теж подолали чималий шлях, але вже в зворотньому напрямку.
«І якщо хіпстери в столицях намагалися цивілізуватися бодай стосовно ставлення до тварин, то в так званому «Замкадді» народ, навпаки, потужно регресував, – зазначила Тетяна Кохановська. – Причому в нас ці процеси довго залишаються непоміченими, ми комунікували переважно зі столичною публікою. І за звичкою вважали, що російський народ – це щось на кшталт радянського (тобто нас самих у минулому). Ну от зараз маємо нагоду пересвідчитися – ні, це дещо абсолютно інакше».
Який росіянин не вкраде?
Мародерство також стало доволі примітною рисою російської окупації. З початку вторгнення було оприлюднено чимало перехоплених телефонних розмов між окупантами та їх близькими. Під час яких вони зокрема хизувалися викраденим в українців майном. Наприклад, один окупант хвалився дружині, що його колеги виносять награбоване «цілими сумками», а він сам вже набрав їй хорошої косметики та футболок. Дружину це вельми потішило. Так, що вона на додачу замовила ноутбук, кросівки та костюм. За словами жінки, «українці гарно живуть». «Це «привіт» з України буде, – заявил вона. – Ну, який росіянин не поцупить нічого?».
Але російському мародерству властива одна специфічна деталь. Росіяни виносять не тільки цінні речі на кшталт дорогої техніки чи ювелірних виробів. Вони несуть речі, якими, по ідеї, мали б і погидувати – матраци, унітази та ношену спідню білизну.
Музикант Олег Скрипка розповів, як окупанти вдерлися до його будинку в селі Козаровичі. Вони не тільки залишили по собі гори сміття, а й пограбували будинок. Не стали чіпати картину художника Анатолія Криволапа, хоча при цьому стягнули з ліжка старий матрац. Один український військовий також згадував пограбування свого житла. Чоловік, не стримуючи сміху, розповів про крадіжку ношеної спідньої білизни. До речі, схожий казус стався і до повномасштабного вторгнення. Так, у 2019 році після річного полону повернулися кораблі «Нікополь», «Бердянськ» та «Яни Капу». Повернулися вони в доволі жалюгідному стані. Росіяни навели там безлад, а також познімали плафони, розетки та навіть унітази.
«Ну по-перше, це про бідність-таки, – розповіла Тетяна Кохановська. – Ми ж всі знаємо численні випадки, коли російські військові дивувалися асфальту в селах, дерев’яній підлозі в сільських будинках. От випадок, знаю з перших рук: заходять у небагатому селі до людини вельми скромного достатку, роззираються й кажуть: «А ти що, олігарх?». Господар, сільський механік, отетерів: «Чому, – каже, – олігарх?». «Ну так в тебе ж он, підлога дерев’яна». «Так а яка має бути?!». «Ну в нас земляна». Ми ж, власне, бачили, як вони живуть у своїй глушині – всі ці міста, занедбані, наче пережили війни, всі ці сталактити з лайна в під’їздах міських будинків, перехняблені хати, бездоріжжя. Але нам це видавалося далеким екзотизмом, якимись особливими випадками. А це масове життя».
Це психологія грабіжництва
Тетяна Кохановська згадала таке поняття, як «трофейні речі», яке було у вжитку в часи її дитинства. Тоді мова йшла про цінності, які вкрала Червона армія під час Другої світової – швейні машинки, одяг, посуд, годинники. Награбованих не лише в Німеччині, а й в Польщі або Чехії. Та і під час Громадянської війни подібні «трофеї» також користувалися попитом.
«І отут ми доходимо до «по-друге», – додала Тетяна. – Це, знову ж таки, поведінкові патерни. Психологія грабіжництва, яка латентно притаманна цілком законослухняному росіянину. І може в певні моменти вириватися на волю, коли виключні обставини здирають тонку плівочку звичаїв повсякдення. Вони не люблять працювати, дійсно не люблять, такі собі ємєлі на печі. Але грабувати готові з надзвичайною енергією».
Психолог-консультант Ірина Юрасова у свою чергу розповіла, що радянські люди – на її думку, росіяни все ще ними залишаються – ніколи не засуджували мародерство. Викрадені речі для них були і залишаються трофеями. Поцупити щось у чужого – це цілком нормальна справа. Головне, щоб не крали у своїх.
«Взагалі, якщо в людини немає внутрішніх кордонів, чітких норм, правил, то хоч Крим, хоч труси – все однаково можна брати, – зазначила вона. – Відсутність норм взагалі важко витримувати. Тому вони чіпляються за щось формальне. Тому оті папірці з референдумом для них важливі. Це коментар психолога. А в цілому там психіатрія».
Після нас хоч потоп
По собі росіяни нерідко залишають просто неймовірний безлад – як на власних позиціях, так і в будинках українців, де вони поселяються. Наприклад, автор телепрограми «Феєрія мандрів» Ігор Захаренко поділився кадрами «вишуканого» російського побуту. Окупанти, які поселилися в Ізюмі, використовували одне приміщення як кухню, спальню та вбиральню. У звільненому Тростянці рятувальники виявили схожу картину. Росіяни в одному місці обладнали туалет, кухню і ванну. Також неодноразово зринали випадки, коли окупанти залишали купи екскрементів в кімнатах чи ліжках. Або взагалі розмазували його по стінам. У межах своєї журналістської роботи мені неодноразово доводилось бувати на колишніх російських позиціях. І всюди був шалений безлад, бруд та купи сміття.
До речі, 23 вересня команда «Майдан Моніторингу» побувала на місці масового поховання поблизу деокупованого Ізюму. Там якраз проходила ексгумація тіл українців, яких росіяни вбили за весь час окупації. Петр Пойман розповів, як за п’ять метрів від могил він виявив сліди від вогнища. Там росіяни відпочивали, готували їсти, обідали. І це вони робили неподалік від могил своїх жертв. Сам Петр неодноразово писав статті про девіантну поведінку російських окупантів. Але подібної знахідки він не очікував.
«От це своєрідний феномен, до кінця непояснюваний, – додала Тетяна Кохановська. – Ні, коли вони сруть в дитячі ліжечка чи посеред килима в колись ошатній кімнаті, це пояснити можна. Бо то символічне маркування території екскрементами. Як у приматів. Але ми ж звільнюємо нові й нові території, бачимо приклади їхнього абсолютно скотського побуту. Причому без жодної символічної мети, просто так. Вони навіть в коровниках селяться, абсолютно добровільно. Чому? Я не знаю. Ну припустимо, їм ліниво окопуватися як слід, ми це бачимо по стану їхніх окопів та інших укріплень. Але життя в такому бруді самою лінню не пояснити. Можливо, в них рівень запиту на комфорт і затишок дуже низький. Але ж не до такої міри, щоби срати там, де їдять».
Сила стресу та російських звичаїв
Але як можна пояснити подібну поведінку? Щодо цього в Тетяни Кохановської є своя гіпотеза. За її словами, така тенденція виникає завдяки поєднанню стресового стану та звичаїв, які культивуються в російській армії. А на війні постійний стресовий стан є нормою. Так, існують різні способи з ним боротися. Військова наука цивілізованого світу приділяла багато уваги напрацюванню таких способів. За словами експертки, українські військові реагують на стрес тим, що облаштовують позиції, подекуди висаджують мікро-городики, підбирають різних тварин. Але росіяни пішли іншим шляхом.
«Тут скоріше психіатр потрібен, – зазначила Ірина Юрасова. – Бо така патологія може бути намаганням опанувати ворожий простір, позбутися страху. Коли через стрес людина стає твариною. На мій погляд, фекальна тема та жорстоке поводження з тваринами – це не норма в будь-якому суспільстві. Хоча історія Герасима та Му-Му трохи пояснює. Вже зараз можна сказати, що це психологія людини, яка знаходиться під впливом тоталітарних практик в умовах зруйнованого суспільства.Тому і сипляться норми. Хоча можу зауважити, що історія всього не може пояснити. Бо зрозуміло, що деякі речі пояснюються культурно звичкою. Наприклад, навіть в 80-ті роки багато російських будинків не мали туалету не тільки всередині, а й на вулиці. Тобто ходили до вітру в прямому сенсі. Часто на город. Можливо, таке є і зараз».
Так, свідчення про подібні звички окупантів можуть тьмяніти на фоні новин про вбивства, тортури чи обстріли житлових будинків. Але разом з тим це ще один штрих до образу російського військового. Доволі красномовний, можу сказати.
Автор Юлія Гуш
Фото автора
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
