В чому принципова відмінність між підходами: поясненням російської війни як імперіалістичної та поясненням війни як релігійної.
Коли ми пояснюємо “все ясно – Росія воює бо вона імперія яка прагне повернути колонію”, тим самим ми використовуємо аналогію з минулим, яке ми екстраполюємо на тепер. Ми кажемо, що оскільки в минулому імперії завойовували/відвойовували колонії, то є такий закон, за яким імперія мусить завойовувати/відвойовувати колонії, доки не розвалиться. Оскільки Росія – імперія, то мусить дотримуватися закон про імперії.
В чому проблема цього підходу.
По-перше, імперій в природі не існує, складно напевно сказати де вже імперія, а де ще не імперія, щоб точно сказати, має щодо цього дотримуватися закон чи ні. Їх спеціально вибирали імперіями постфактум так, щоб закон про імперії дотримувався щодо них?
По-друге, щодо цих непевних в природному сенсі імперій не існує природних законів. На відміну від фізичних теорій, закону природи про те, що мають робити імперії, нема – вони нікому нічого не винні. Роблять що вирішить імператор. В минулому імперії часто нападали на сусідів не тому, що є про них такий закон, якому вони мусять підкоритися, а тому, що імператор бачив у нападі сенс.
Це не значить, що сенс має бути й тепер.
Раніше сенс був в отриманні ресурсів. Після Другої світової війни (коли німецький рейх нападав через те, що Гітлер вбачав потребу в сусідських ресурсах, Lebensraum) великі розвинуті країни (“імперії”) не нападали на сусідів, може тому що в них з’явилося дещо цінніше, нематеріальні ресурси. Раніше не можна було продати програмку дорожче ніж золото, а тепер можна. Зараз Фейсбук продає щось взагалі незрозуміло що, і в рази дорожчий Газпрому.
Таким чином, ми маємо справу з екстраполяцією аналогій з минулого, яка не ясно чому мала б гарантовано працювати на даний час.
Підхід “Росія веде релігійну війну проти єретиків” влаштований зовсім інакше. Він не посилається на якісь аналогії й він не передбачає якихось законів, які виводяться екстраполюванням з минулого. Йдеться про пояснення, яка оперує обставинами, які є реальними або принаймні припускають реальними. Напевно ми не знаємо що там думають в Росії, бо там не можливо робити соціологічні дослідження. Але ми припускаємо, що вони там вірять в дещо, тобто вважають дещо за істину, не відрефлексовуючи цього. Вони вірять в це насправді, не за аналогією з чимось. Вони вірять в те, що на них хочуть напасти щоб пограбувати, бо так було завжди. Вони вірять в те що українці – це братерський народ, який має вірити як вони.
Вони вірять в те що українців та “їхню” Україну відривають від них їхні вороги
Вони вірять в те що українців та “їхню” Україну відривають від них їхні вороги, і що є українці, які зрадили їх, піддавшись на ці підступи. Вони вірять що їхні діди завжди чинили лише гідно, а ті хто були проти дідів – навпаки, і так і має продовжуватися. І тоді ми кажемо, що ця віра зумовлює те, що вони або готові воювати в Україні, або принаймні готові сприйняти ідею що війна в Україні виправдана їхніми законними чесними інтересами. Попри те, що вона проти народу, серед якого дійсно дуже багато близьких родичів або земляків, що нетипово для імперських воєн за колонії: це не колонізація Індії – де правда не особливо й воювали, і не колонізація індіанців в Америці, або Кавказу Росією.
Ми порівнюємо їх з хрестовими походами, але це порівняння лиш про те, що таке – релігійні війни – буває. Ми не вигадуємо закону про релігійні війни екстраполяціями, не кажемо що вони мусили воювати бо хрестоносці воювали.
Ми пояснюємо природу їхньої війни напряму. Чому сталася війна – бо вони об’єднані вірою в дещо, оце конкретне і оце конкретне, й їхня віра в це конкретне зробила війну можливою та реальною. Не тому що вони схожі на щось і тому щось мусить статися.
Chacha Shushuridze