З початком широкомасштабного вторгнення, я відстояв чергу, щоб записатися в тероборону. Будучи в день запису три тисячі якимось там і не дочекавшись зворотної реакції, поїхав до Києва, везти гуманітарну допомогу. На зворотньому шляху з Києва до Львова вивозив людей, які не мали можливості виїхати з допомогою власного транспорту та евакуаційних потягів.
Під час поїздок часто задавав собі питання, чи можу приносити більше користі? Будучи стокером, зрозумів, що можу показати за допомогою фотографій світові події, які відбуваються в Україні, заливаючи фотографії на фотостоки. Це виявилося правильним рішенням. Адже про події в Україні, треба було інформувати світову громадськість, а далеко не всі ЗМІ могли забезпечити своїх кореспондентів не те що у всіх гарячих точках фронту, а навіть хоча б одного на всю країну.
Мої фото регулярно користуються попитом у багатьох країнах світу. Проте, я стикався і з тим, що через неактуальність, зупинялася публікація статей. Також через відсутність акредитації часто не міг доступитися до актуальних місць в оперативні терміни, а не завжди вдавалося знайти розуміння з боку представників порядку чи військових. Тому для мене важливо мати цю можливість, щоб робити фотографії в максимально оперативні терміни.
P.S. Фотостоки на тему війни – це не про гроші. 10 центів, які в основному заробляю за продане фото, дотепер не окупили ще жодної моє поїздки. Це більше про мою національну позицію і бажання говорити про війну тими засобами, які мені доступні.
Олександр Гривул
