Російський ліберал закінчується на українському питанні. Цей досить популярный вислів став куди популярнішим після початку повномасштабного вторгнення. Тоді частина українців покладала чимало надій на «хороших росіян», бачила в них друзів та союзників, здатних змінити суспільну думку всередині своєї країни.
Але багатьох згодом чекало гірке розчарування: ці ліберали скидали провину на одного Путіна, зверхньо повчали українців і транслювали меседжі, які радше личать кремлівським пропагандистам – про недорозвиненість української мови, велику російську культуру та злих «укронацистів». Частина їх поглядів взагалі не суперечила офіційній повістці. Хіба що вони виступали проти війни. Але так, дуже по-своєму.
Суто кремлівські наративи
Наприклад, минулого року популярний блогер Ілля Варламов засудив повномасштабне вторгнення. Така позиція, а також критика Путіна та «ліберальні» погляди дозволили йому отримати статус «хорошого» росіянина. Разом з тим Варламов неодноразово відвідував анексований Крим, через що йому був заборонений в’їзд до України на п’ять років. У 2021 році блогер зняв серію фільмів під красномовною назвою «30 лет без СССР». У них блогер розповів про життя колишніх совєтьских республік – щоправда, зі свого, російського ракурсу. Зокрема він наголосив на неймовірній ностальгії їх мешканців за часами СРСР, коли жити було краще і трава росла зеленішою. Один з таких фільмів Варламов, звісно, присвятив і нашій країні. Відео під назвою «Украина: хитрость Кучмы, коррупция Порошенко, реформы Зеленского» українці одразу охрестили пропагандою в дусі Кисельова, а сам ролик всього за кілька діб зібрав більше негативних реакцій, ніж позитивних.
Початок фільму вже «чудовий». З перших кадрів перед глядачем постає Київ, який, за словами Варламова, називають «матєр’ю городов русскіх». Але зараз він є столицею України, однієї з найбільш ворожих по відношенню до росії держав світу: «Ну ви розумієте. Майдан, Крим, Донбас. Все це внесло у стосунки двох близьких народів величезний розлам. Так, що росіянину зараз і потрапити на Україну непросто. Ну чи в Україну, тут кому як подобається».
Так, без жартиків на тему в/на Україні тут теж не обійшлося. Крім того, Варламов неодноразово перекривляв українські назви на російський манер. У своєму фільмі блогер виклав кремлівське бачення сучасної української історії. Наприклад, війна в 2014 році у нього почалася через те, що українці вийшли на Майдан, Крим просто взяв та «приєднався» до росії, ну а до бойових дій на Сході, звісно, не причетні жодні росіяни. Варламов із задоволенням ділився своїми думками стосовно української політики. Зокрема він бідкався, що «можливості висловлювати проросійську позицію українська свобода слова не торкається». Також Варламов переймався закриттям трьох прокремлівських каналів, які транслювали ту саму російську пропаганду.
«В країну забороняють в’їзд росіянам, російську позбавили офіційного статусу, – наголошував він. – Тут вважають, що ведуть війну з росією та позбавляються радянських пам’ятників. Економіка країни всі останні роки падає, зате росте рівень демократії. Але до свободи слова виникають питання».
Шовінізм та імперськість нікуди не діваються
Хороший росіянин може скільки завгодно наголошувати на своєму лібералізмі, проте імперські погляди нікуди не зникають. Так, літератор та журналіст Дмитро Биков в 2019 році під час свого виступу в Одесі вирішив поділитися своїм бачення міста: «Одеса – місто, дуже окреме від усієї України, загалом. Місто-держава, приморська столиця, симетрична свого часу Петербургу – як південний центр імперії, побудований, до речі, за тими ж геометричними канонами».
Биков наголошував, що неможливо уявити місто без російської літератури, а також заявив, що якщо «Одеса відірветься від своєї ролі в російському контексті, то роль її буде жалюгідною». Під час свого інтерв’ю для Крим. Реалії Биков прокоментував сумнозвісну статтю Путіна, де той назвав українців та росіян «одним народом». За його словами, то була скоріш претензія на певну духовну єдність. Биков розкритикував мовний закон, назвав «боротьбу з російською мовою» пострілом в ногу, а також став нарікати на неможливість відкрити в Україні російськомовну школу. Ніби в росії українські школи – це така звична справа. Також літератор заявив, що СРСР був кращим рішенням для українців, а от нинішня українська пропаганда тримається на ненависті.
Не змінився Биков і після повномасштабного вторгнення. Так, в ефірі телеканалу FreeДOM він нарікав на українців, які змішують його каятися через війну. А він розумний і дослухатися до українських націоналістів не стане. Їх російський ліберал взагалі ставить в один ряд з Путіним: «Я ні наказів Путіна, ні наказів українських націоналістів абсолютно не збираюся слухати. Кожна нація має право на своїх дурнів. І я абсолютно готовий до того, що нервове життя сучасної України активізує цих дурнів. Люди культурні одне одного зрозуміють».
Свого часу Биков також прокоментував інцидент з оскверненням могли Бандери в Мюнхені. Звісно, у своїй зверхній манері: «І знову особливо завзяті патріоти натякають, що це наша відповідь на перейменування Московського проспекту на проспект Бандери. Перейменування, слів немає, огидне, наскільки огидним був і колабораціонізм бандервців під час окупації Києва. Але осквернення могили – явно не та відповідь, яка змусить українців замислитися. Швидше вони побачать у цьому підтвердження своєї правоти (який, на мій погляд, у цьому випадку немає)».
Не встидається повчати українців й письменниця Юлія Латиніна. Зокрема вона розкритикувала рішення Верховної Ради заборонити імпорт та розповсюдження в Україні книг із росії та Білорусі. У своєму Твіттері журналістка написала, що «треба скасовувати російську армію, а не російські книжки». Латиніна зі свого часу висловилась і про українську мову. За її словами, на початку ХХ століття вона була долею неосвідченої частини населення. Але в 1991 році розвалився Радянський Союз, виникла «штучна держава». І проблема полягала в тому, що українська мова, будучи не так культурно розвинутою, як російська, мала завоювати місце під сонцем. У тому числі за рахунок бідних російськомовних.
До речі, 13 березня минулого року, коли росія нищила українські міста, Латиніа вирішила поділитися своїми міркуваннями стосовно майбутнього «російськомовного світу»: «Ми спостерігаємо відродження Київської Русі. Відтепер усе, що є у російськомовному світі демократичного, ринкового та західного, буде зосереджено у Києві. Київ знову стане столицею Русі. Москва буде столицею Орди».
Схожі думки, до речі, висловлював політик і відеоблогер Максим Кац. В одному своєму відео він заявив, що «Україна зможе за бажанням стати центром справжнього, некривавого російського світу». Адже, на його думку, в українців та росіян є «спільна мова, історія, культура та прозорі кордони». В іншому відео Кац описав українців як «людей таких самих, як ми». А чому? А тому, що «українці дивляться перед Новим роком фільм «Іронія долі», нарізають олів’є, ходили на концерти ДДТ». А також є частиною аудиторії його YouTube каналу. Словом, деякі ліберали не бачать нічого поганого в російському світі. Головне, щоб він не був пов’язаний з бомбардуванням пологових будинків чи крадіжкою пральних машин та унітазів.
Лицемірство та перевзування
До речі, про Каца. Сьогодні він виступає проти повномасштабного вторгнення, а також засуджує війну на сході України та анексію Криму. Він навіть дав інтерв’ю ICTV, де, звісно, прокоментував тодішні події. За словами блогера, в його середовищі ще до 24 лютого обговорювалася вірогідність повномасштабної війни. Саме тоді Кац буцімто вирішив, що у випадку вторгнення він виїде з росії. Ось така свідома позиція. Проте свого часу Кац транслював ну зовсім іншу думку. Так, на одному зі своїх відео блогер взагалі відкидав вірогідність повномасштабного вторгнення: «війна на даний час – такий же фантом інформаційної автократії, як масові репресії чи контроль над громадянами. На даний момент війна йде тільки в телевізорі. І хоча все божевілля з голів нашої правлячої верхівки почало вилазити назовні у вигляді політичних рішень, все ж в окопах поки ніхто не сидить».
Після повномасштабного вторгнення Кац заявив, що в росії немає ненависті до українців як до народу. Бо він не бачить погромів українських бізнесів. Хіба що росіяни можуть зневажливо щось сказати про українців, але це просто «нехороша традиція»: «Це не третій рейх, – наголошує Кац. – В державній ідеології немає, що потрібно знищити націю».
А що, зручна позиція. Просто закрити очі на всі злочини проти українського населення. Просто не зважати на те, що кажуть власні політики та лідери думок. Також під час того інтерв’ю Кац намагався пояснити, чому росіяни не виходять на протести. Мовляв, москвичі не протестують, бо їх одразу поб’ють А от в Києві ситуація була іншою, українці протестували в більш комфортних умовах.
«Людина, яка виходила на Майдан, вона що відчувала? По перше, що з нею багато хто, що вона не одна, що є багато людей навколо, які разом з нею виходять з тими ж ідеями та думками, – наголошував Кац. – По-друге, вона відчувала: так, проти неї поліція, але проти неї не вся державна машина…. Тому москвич, який зараз виходить на вулицю, він не відчуває себе, як киянин тоді. Він відчуває, що один вийде в компанії зі ста осіб, проти них вийде 2 тисячі ОМОНівців, їх всіх спочатку поб’ють, а потім – посадять. І ніхто нічого не скаже, і ніхто не обуреться, і ніде навіть про них не згадають. Особливо зараз, коли є величезна кількість українських біженців, постійно люди в Україні гинуть».
Тому слухати українців не варто, перекоаний блогер. Самим росіянам видніше, як жити. А от досвід українського Майдану для них не актуальний. Хоча війну Кац і засуджує, але має щодо неї своє бачення. Для нього це ситуація, коли від російської зброї гинуть «українці та росіяни, російськомовне мирне населення, українські та російські солдати». Водночас, на його думку, сама росія опинилася в заручниках однієї людини, яка втратила глузд.
У всьому винен Путін!
Ідея того, що у війні винен виключно Путін, доволі характерна для хороших росіян. Її, на жаль, часом підхоплюють деякі європейці, які щиро співчувають українцям. Хоча і самі росіяни завзято це пропагують. Так, у британському Time вийшов допис російського опозиціонера Іллі Яшина під назвою «Не звинувачуйте всіх росіян за путінську війну». Там він вимагає західну аудиторію жорстко розділяти Путіна, який є відповідальним «за цю трагедію», та російський народ, який «дедалі частіше стає об’єктом ворожості».
Зокрема політику не подобаються претензії, які зараз висувають росіянам: мовляв, ви не чините опір, а отже, є співучасниками злочинів. Яшин стверджує, що росіяни, по-перше, чинять опір режиму, а по-друге, вони масово тікають з країни для того, щоб не бути співучасниками злочинів. Щоправда, реальність дещо інша, що свідчить використання Z-символіки деякими російськими біженцями. Що поробиш, вони хотіли спостерігати війну з телевізора, а не буди її прямими учасниками. Також Яшин просуває меседжі про те, що в війні винен тільки Путін та його оточення, а росіяни є невинними жертвами жорстокого тирана. З його словами, більшість взагалі війну не підтримує. Але мовчить, як мовчать заручники, на яких терористи направили зброю.
«Утримайтеся від приниження росіян, адже така риторика лише зміцнює владу Путіна, – наголошує Яшин. – Перекладаючи відповідальність за військові злочини кремлівської хунти на мій народ, ви полегшуєте моральний та політичний тягар Путіна. Ви даєте йому можливість прикриватися від справедливих звинувачень людьми, котрі по суті стають у цій ситуації живим щитом. Мені це бачиться серйозною помилкою».
Зніміть санкції!
Ми вже зрозуміли, що у війні винен Путін, а бідні росіяни – невинні жертви. В тому числі й ті, що виїхали за кордон. Тому їм, як жертвам війни, потрібно допомагати та надавати всі можливі майданчики. Одна з таких хороших росіян – Марина Овсяннікова, колишня редакторка провладного «Першого каналу». Вона привернула до себе багато уваги своїм перформансом, коли під час прямого ефіру вийшла з плакатом «No war! Зупиніть війну. Не вірте пропаганді. Тут вам брешуть. Також жінка виклала відео, де закликала росіян до мітингів, назвала війну «братовбивчою» і підкреслила, що винна в іній лише одна людина – Владімір Путін.
Іноземні ЗМІ, які нещодавно стежили за руйнуваннями в Україні, почали в один голос трубити про «героїчний вчинок» росіянки.
Сама ж Овсяннікова отримала штраф на суму 30 тисяч рублів (9 тисяч гривень на наші гроші). Що, погодьтесь, не так вже й багато для людини, яка працює редактором на державному телеканалі. Потім Овсяннікова без проблем виїхала закордон, де із задоволенням прийнялася грати роль відважної дисидентки. Наприклад, її номінували на німецьку «Премію ЗМІ за свободу», хоча нагороду так і не дали. Проте вже згодом вона отримала премію Вацлава Гавела за «креативний протест».
Так як росіяни в цій війні – невинні жертви, то західні санкції проти росії є несправедливими. Вже закородоном Марина Овсяннікова стала просувати тези про те, що росіяни не повинні нести колективну відповідальність за війну в Україні: «У прямому ефірі «Che tempo che fa» італійська телекомпанія RAI виступила проти західних санкцій. Від них страждають насамперед прості люди. Моя мати-інвалід не може купити необхідні ліки. Моя дочка не може розплатитися за шкільні обіди своєю віртуальною карткою. На полицях магазинів немає цукру, закінчується соняшникова олія та засоби гігієни. Неприпустимо виключати російських студентів із закордонних ВНЗ, забороняти концерти російських музикантів та виступи артистів. Тільки культура здатна об’єднати нас у такий складний час».
Зокрема журналістка переконана, що в російських державних медіа працює дуже багато людей, які є заручниками цієї ситуації. У своєму інтерв’ю для видання «Холод» вона виправдовувала як своїх колег-пропагандистів, так і себе кохану. Мовляв, працювала вона на Першому каналі, щоб не померти з голоду та прогодувати своїх дітей.
«Мені здається, не важливо, чим людина займалася до 24 лютого, – наголосила Овсяннікова. – Якщо вона 24 лютого усвідомила, у яку прірву ми скотилися і де опинилися, і вона порвала із цією пропагандою, порвала із роботою на режим, бере участь в антивоєнних протестах, мені здається, що зараз, в умовах тотальної військової диктатури та загрози опинитися під кримінальним переслідуванням, ця людина заслуговує на добрі оцінки. Подивившись на мою історію, навряд чи хтось із моїх колег наважиться зробити те саме. Вони ж не ідіоти, бачать, з якою хвилею хейту я зіткнулася з усіх боків».
Бідні наші хлопчики
Хоча в очах хороших росіян жертвами можуть бути й їхні військові. Навіть ті, що добровільно пішли вбивати українців. Бо вони також страждають від цієї війни. Наприклад, російський режисер Кирило Сєрєбрєнніков на Каннському кінофестивалі заявив, що варто допомагати росіянам, яких «відправили» на війну, а також їхнім родинам: «Дуже важливо допомогти постраждалим. В Україні є багато біженців. І в Росії теж, певна кількість життів розбита… Дуже важливо допомогти всім постраждалим та допомогти тим, кого відправили воювати, а сім’ї вже не мають доходу. Митці мають допомогти цим людям, і я роблю це сам».
Співчуття до російського окупанта Сєрєбрєнніков приніс у свою творчість. Так, ще минулого року в Гамбурзі відбулася прем’єра його вистави «Вій». Режисер взяв гоголівський сюжет і поклав його на сучасну російсько-українську війну. По сюжету російський військовий страждає в полоні в трьох українців. Хоча він зізнається в злочинах, жертвою війни виглядає саме він. Бо це його ув’язнили та катують. І у фіналі, де глядачі мають ще здогадатись, чи живий окупант, чи ні, лунає пісня «Плине кача».
Переймається долею російського військового Юлія Латиніна: «Головною жертвою цієї війни виявляться залишки свободи росії. Як росіянка, я з жахом думаю про тих молодих російських солдатів, які в цьому випадку будуть принесені в жертву війні. А у випадку поразки України я з жахом думаю про українські трупи».
Переживає за «наших малчікав» й відомий літератор та журналіст Віктор Шендерович. Про що він заявив під час свого інтерв’ю проекту «Живой гвоздь»: «Все-таки це наша країна та наші хлопчики. Так, обдурені, нещасні. Так, іноді вбивці навіть. Але вони наші, це наша країна».
Тоді письменник зазначив, що партнерство між російськими лібералами та українцями триватиме лише до повалення режиму Путіна та перемоги України. А потім шляхи розійдуться. Мовляв, російські ліберали хочуть зберегти росію, у той же час як більшість українців прагне її ліквідувати. А також тут не обійшлося без традиційних звчинувачень в нацизмі. Ну куди ж без них? Це ж класика!
Злі, злі українці
«І дуже болісно та гостро сприймаємо, так сказати, спалахи нацизму, якщо ми будемо називати речі своїми іменами, з протилежного боку, – наголосив Шендерович. – Коли я чують, що російський народ якийсь рабський, що орки всі, просто по факту російського паспорту. І коли виясняється, що українець, який хліще мене по щоках із Флориди, він, значить, прогресивний європеєць, так, а Кара-Мурза, умовно кажучи, він, значить, путінський орк. Так? Кара-Мурза, Навальный, Яшин – вони всі путінці, вони всі з роскрокодилами по периметру».
Зокрема, в інтернет-виданні «Справжня росія» вийшла стаття Шендеровича під назвою «Самостоянье человека…». Її люб’язно процитував письменник Борис Акунін, колишній грузин і теперішній хороший росіянин. Він наголосив, що його колега Шендерович піднімає тему «катастрофічного розриву між росіянами та українцями»
«Віктор Анатолійович намагається зробити, мабуть, неможливе: за допомогою раціональних аргументів переконувати тих, хто кричить від гніву та болю, – наголошує Акунін. – Але робити це все одно потрібно».
Свій допис Шендерович почав з критики Путіна та його влади. А закінчив тим, що почав лаяти злих українців. І , звісно, повчати їх: «Як тільки ви, в роздратуванні від якогось ім’ярека і орієнтуючись на його приналежність до якоїсь групи, перейшли від нього до цієї групи і поставили собі питання: які взагалі ці росіяни (євреї, мусульмани, шотландці, лікарі, азіати, геї , маври…) – будьте впевнені: ви зробили крок у бік погрому!.. Ваша лють переходить в режим установки «Град» і готова бити по площах».
Зокрема літератор наголосив, що після 24 лютого люди не діляться на громадян росії та України. А мова, громадянство, місце проживання не роблять когось кращим чи гіршим. Все це робить його заручником драматичних обставин. Моральний водрозподіл, на думку Шендеровича, проходить між тим, хто протистоїть Путіну, і тими, хто йому допомагає.
«А брудні, поносні і, називаючи речі своїми іменами, нацистські промови про рабський російський народ, які я читаю в товарній кількості в останні місяці, лише посилюють поточну катастрофу, – сварився він. – Вони відводять удар від Путіна і роблять його переможцем у підлой справі, яку він затіяв. Я не думав, що це треба пояснювати, але ось – треба, виявляється».
***
І подібних прикладів можна привести чимало. Хороші росіяни хоча і критикують війну та Путіна, але всяко виправдовують своїх співгромадян – у тому числі й тих, хто добровільно зголосився вбивати українців. А то взагалі закликають допомагати – бо держава відправляє їх на війну непідготовленими, як так можна? А от українці – то інша справа. Вони мають бути вдячними росіянам за їх опозиційність. Поважати та прислуховуватись. І в жодному випадку не критикувати. Бо в протилежному випадку вони виявляться дурниками та нацистами.
За фактом своєї опозиційності хороші росіяни отримують багато довіри. До них прислухаються в Європі, нагороджують преміями і надають різноманітні майданчики. Де вони грають роль мало не головних жертв війни та закликають зняти санкції. До них, на жаль, прислухаються і в Україні, тягнучи на державні канали та різноманітні публічні заходу висловити свою неймовірно експертну думку. І попри всі обставини, вони не поспішають знизити рівень свого імперського шовінізму, зверхньо повчають українців та продовжують транслювати вже звчині кремлівські меседжі. Вони не сприймають Україну як окрему державу. Для них це все ще недолугий молодший брат, який не має права існувати поза російським контекстом.
Юлія Гуш
