Хочу розказати вам про “добру історію” російською мовою, яку давно поширюють в ФБ. Це одна з тисяч розповідей “о чем-то хорошем”, які лайкають українські люди, а даремно. Мені взагалі дивно, що люди досі читають щось російською, але читають і навіть поширюють.
Та історія ж про “хороше” – скаже мені хтось з поширювачів, – вона про любов до рослин і про збереження пам’яті.
Самі подумайте, чи захоплювалися б ви розповіддю про подружжя російських військових, які оселились в селі десь в Херсонській області, в гарній садибі з садом і квітниками. І як вони сорок чи п’ятдесять років доглядають кущ бузку, що залишився від попередніх господарів.
Не хочеться таке читати, правда ж? А чому ж тоді російські історії про “куст сірєні” і проч. читають і поширюють ? Дивлюсь акаунти – українські міста, хтось навіть в коментарях обурено пише: “Откуда же вы набрали извергов ,воров и насильников для войны в Украине???Куст сирени берегут-это замечательно.А страну уничтожают под корень,детей убивают….Это те же люди,которые берегут сиреньку?”.
Та тє же. Бо історія про “сиреньку” – вона ж чорним по білому про окупацію і грабунок.
Переповідаю вам цю історію, раптом десь побачите, то не підніметься ваша рука на неї реагувати. Не коментуйте, не лайкайте і не поширюйте, хай собі згине. Як побачите в когось з друзів – пишіть в приват і пояснюйте.
Отже, прості російські люди живуть собі в простому російському селі. “Когда-то этот поселок назывался Раута, и его основным населением были финны. В одном из домов жила финская семья. ” Раптом фінська сім’я виїхала, але попросила сусіда розказати наступним власним будинку, щоб не рубали кущ бузку, бо він на могилі їхньої дитини посаджений.
Не зрозуміло, чому ж фіни залишили такий дорогий для них дім з рідними могилами?
Та чого ж там, можна у росВікіпедії подивитись, знайти це село і дізнатись, що воно було колись частиною Фінляндії, потім якось чарівно з “16 мая 1940 года административный центр Раутовского района Ленинградской области и Раутовского поселкового совета.” Але фінни не вгамовувались, знову окупували рідні хати, і пише росВікі – “с 1 августа 1941 года по 31 мая 1944 года финская оккупация.”
Бачте, як гарно сформульовано, фіни хоч окупували, а адміністративним центром району Ленінградської області село стало просто так, від великого бажання. Звідси ще одне застереження, не використовуйте російську Вікіпедію як джерело, мова статті має значення.
Але ж оповідання про кущ бузку. Як його бережуть нові господарі, як доглядають, як невідомі магічні сили карають сусіда, який захотів його зрубати, як любить цей кущ мама автора чи авторки, їй 87 років і вона запитує “як там наша доченька сірєнь”.
До речі, для продуманого сюжету, мали б згадати про фінів в кінці. Дивно, що вони поїхали собі кудись, може у Фінляндію, а може ще в інше місце, написано “із посьолка”. Але якісь черстві бездушні люди ті фіни-власники, за стільки років навіть не відвідали могилку дитини. Та нічого, російська родина догляне їхній садок, і хату, і всю садибу.
Ось такий сюжет, російська пропаганда вилазить з усіх щілин.
Відпишіться, будь ласка, від усіх груп і сторінок з добрими історіями, не поширюйте їх і не реагуйте на них.
Думайте над змістом.
Цих оповідань тисячі, вони емоційно написані, з дітьми і рослинками, а мета в них одна – виправдати російську окупацію, показати її, як природний процес, який стався сам по собі, до якого не причетні окремі люди. Вони ж добрі і щирі. Вони будуть ваш бузок доглядати після того, як господарів розстріляють.
Більше про інформаційну безпеку під час війни ви можете дізнатись, пройшовши онлайн курс Інформаційна безпека в період кризи.
Оксана Яцюк
