«П’ятихатки — це така лампова затишна нірка, в яку ми тікали, — згадувала Анастасія Гаєва. — Десь там у всьому світі було всяке різне. А тут була наука, напівроздовбані лаби і ще гірше зроблені нами установки, офігезні вчителі та лектори. Окей, тут були конфлікти з викладачами, тому що вони не хотіли приймати іспити або що. Але це завжди були дуже теплі стосунки. Тобто це окремий світ, затишна домашня нірка, в яку ти приходиш, як додому. Навіть на іспити. Все одно тут було лампово».
Так Анастасія Гаєва згадувала своє навчання на фізико-технічному факультеті каразінського університету. Виш вона закінчила в 2014 році за спеціальністю «ядерна фізика», після чого залишилась там працювати. Щоправда, сьогодні від тієї «ламповості» не залишилось ні сліду. Район П’ятихаток, який знаходиться на півночі Харкова, одразу опинився під ударом російських загарбників. Окупанти бомбили район з найрізноманітнішого озброєння. Дісталося й будівлі фізтеху, яка зазнала чималих руйнувань.
Затишна нірка, де можна сховатися від всього світу
Те, що фізтех близько півроку знаходився під ворожим вогнем, видно одразу: вибиті вікна, пошкоджений фасад та частково зруйнований дах. Всередині картина не менш похмура. Анастасія Гаєва, яка погодилася пройтися тими самими коридорами та аудиторіями, здається, вражена побаченим. «Але я там розплачусь» — попереджає нас науковиця. І в першу чергу вона заходить в 313-ту аудиторію, яка знаходиться на останньому поверсі. Вона частково зруйнована та завалена будівельним сміттям. Там обвалена стеля, крізь яку видніється небо. Разом з цим з цією аудиторією пов’язані свої історії. Подейкували, що колись вікна тут не були засклені. Тому в холодну пору року навчатися було справжнім випробуванням.
«Були історії про конспекти, написані спочатку чорнильною ручкою, а потім — олівцем, — розповіла Анастасія Гаєва. — Бо коли починалась зима, тут взагалі вікон не було вікон як класу. Вони були затягнуті плівкою. Що, в принципі, не робить ласки тому, як у нас в Україні спонсорується наука. І, відповідно, було холодно. Лектор продовжував читати лекції, студенти продовжували навчатися. Але ручки замерзали і взимку вони переходили на олівці. Буквально за рік чи чи два до того, як я поступила, ця аудиторія нарешті стала відносно теплою. То все одно було дуже холодно. Але принаймні тут стали з’являтися вікна. Ми ще казали: «у нас тут є вікна, ура, клас!». Але зараз, дяка русні, вікон знов немає».
Згадувала вона викладача, який під час своїх лекцій полюбляв пити каву. У якийсь момент він скидав свій піджак і починав ходити по аудиторії. А студенти слухали його і мерзли. «Не знаю, що було в тому кофєйку, — зазначила Анастасія. — Але йому було явно тепліше». Були й інші історії. Так, розповідали, що колись на одному з в’їздів до П’ятихаток постійно чергували поліцейські. Що дратувало як викладачів, так і студентів. За легендою, один асистент підійшов до поліцейських і сказав: «хлопці, а ви в курсі, що стоїте прямо над ядерним реактором?». І з тих пір вони більше там не стояли.
«В аудиторії навпроти я спала, — згадувала Анастасія Гаєва. — Навчання у нас було досатньо інтенсивним. І коли в мене було «вікно» між парами, я просто йшла до дальньої парти, лягала за нею (або на підлогу), щоб мене там ніхто не бачив. І спокійно там сапла. У мене багато спогадів, пов’язаних з фізтехом. Я тут навчалась. Я частково розійшлася з наукою, бо мені не дуже пощастило з другим науковим керівником. Тобто тут як гарні речі були, так і погані. А з гарних…. Пам’ятаю, як в 2011-му ми їздили на Міжнародний студентський турнір до Москви. Тоді ми виграли у москалів на їх же території. Це було так приємно».
Випускники інших факультетів неодноразово згадували про різноманітні заходи та події, які збагачували їх студентське життя. Проте ні сама Анастасія, ні її одногрупники нічого подібного не знали. Вони були повністю поглинені навчанням. За словами науковиці, на фізтеху навчатися дуже складно. Це один з найскладніших факультетів в Харкові. А можливо, і по всій Україні.
Факультет надто близько до кордону, навчати фізиків просто неможливо
Як розповіла Анастасія Гаєва, ХФТІ спеціалізується на експериментальних дослідженнях на великих установках. Таких у світі не дуже багато, а в Україні у них взагалі немає аналогів. Відповідно, фізики-експериментатори сильно прив’язані до своєї матеріальної бази. На запуск, підготовку, налаштування, проведення експериментів та обробку їх результатів ідуть роки. До того ж, кожна установка в світі є унікальною. Це двісті років тому можна було повторити експеримент в іншій лабораторії. Але зараз це просто неможливо.
«Наскільки мені відомо, тут робилися дослідження світового рівня, — розповіла Анастасія Гаєва. — Буквально до попереднього прильоту тут були люди, які робили дослідження. І тільки останній прильот змусив їх почати евакуйовуватися. Вони почали вивозити все до північного корпусу. І оскільки це мала установка, її можливо перевести. І незрозуміло, скільки займе часу її розібрати, перевести, зібрати, налагодити, запустити, запустити експеримент…. Експерименти зараз ніколи не бувають швидкими. То не зрозуміло, наскільки ці дослідження будуть зупинені».
На сьогоднішній день повноцінне навчання фізиків залишається неможливим. Онлайн-формат ситуацію взагалі не рятує. За словами Анастасії, для науки велике значення має можливість щось «помацати руками». Адже науковці не тільки висувають певні гіпотези, а перевіряють їх, працюють з обладнанням та спілкуються зі своїми колегами. І врешті-решт або підтверджують, або спростовують ті самі гіпотези.
«Під час останнього турніру одна вчителька з Австрії сказала, що вона в захваті від того, як Україна миттєво перемкнутися на онлайн-освіту, — згадувала Анастасія Гаєва. — Я тоді намагалась пояснити, що ми це робимо не тому, що такі кльові. А тому, що в нас просто інших опцій немає. От зараз у фізиків немає інших опцій, як навчати онлайн. Дякую москалям. Але фізика так не працює, науковці так не працюють. Принаймні науковці у практичних сферах. Так само тут не буде місця для науки. Тому що у ХФТІ великі установки, які неможливо перенести».
Навіть якщо ці установки відновлять і вони запрацюють, то в таких умовах ніхто не може гарантувати результати експериментів. Адже на практиці вони займають не те що дні — цілі тижні або місяці. І гарантувати однакові умови впродовж кожного дня експерименту просто неможливо. Бо в один день може статися блекаут, а через два дні в установку щось прилетить. І результати роботи просто злетять нанівець.
«Навчати їх тут шансів немає, — зазначила Анастасія Гаєва. — Факультет знаходиться занадто близько до кордону. І поки в Харкові буде ситуація, коли нас спочатку прильот, а потім — тривога, то цієї можливості не буде. Допоки у нас не буде, я не знаю, випаленої землі, буферної зони, назвіть це як хочете, кілометрів хоча б 150 звідси до тих, хто хоче у нас стріляти, тут не буде місця для навчання. І у нас не буде шансів жити спокійно. Або хоча б, як кияни отримувати спочатку тривогу. І мати ці бісові десять хвилин на те, щоб кудись піти. Чорт з ними з установкою, хоча б люди будуть живі. Тут не можна бути ані навчатись, ані робити науку».
Люди, які робили експерименти, банально закінчаться
«Щодо перспектив Фізтеху…. Перспективи дуже сильно залежать від того, чи будуть взагалі студенти, — зазначила Анастасія Гаєва. — Бо з року в рік кількість студентів зменшувалася. Студенти йдуть навчатись на міжнародні відносини, економіку, юриспруденцію. Де одразу зрозуміло, чим ти будеш займатися. Коли ти йдеш вивчати якусь з базових наук, фізику чи математику, то не зрозуміло, куди це прикласти. Одразу не очевидно, які від цього будуть профіти і бенефіти. Взагалі дуже складно пояснити молодим студентам або їх батькам нахіба їм взагалі йти на фізтех».
Разом з тим потреба у науковцях, яких випускає фізтех, досить велика і в Україні, і за кордоном. До того ж, такі спеціалісти за потреби можуть легко перекинутись на іншу сферу діяльності. По всьому світу молоді вчені нерідко змінюють лаболаторії, зазначає Анастасія. Так, подібний перехід потребує і часу, і зусиль. Але він цілком можливий. Єдина проблема — така тенденція шкодить українській науці. Справа в тому, що наших учених залюбки приймають в різних країнах світу, вони можуть без проблем перебратися до інших лабораторій. І Україна їх втрачає. Причому доволі активно.
«Сучасна наука не обмежується кордонами країни, — розповіла Анастасія Гаєва. — Вона настільки інтернаціональна, наскільки це взагалі можливо. Це абсолютно нормально — з’їздити на декілька конференцій, об’їздити лабораторії по всьому світу. Тому вченим є куди подітись. Питання в тому, що країна їх втратить. Одна з проблем, що в нас середній вік науковця в Україні, сильно більше за 50. Тобто на факультеті у нас здебільшого працюють люди немолоді. І науку в нас теж роблять, здебільшого не молодь. Тому що молодь поїхала. Або що ще гірше — молодь свого часу не пішла вчитись. Пройде 10, 20, 30 років і людям, які зараз займаються цими установками і можуть робити експерименти, не буде кому передавати свої знання. А самі вони банально закінчиться. Просто через вік. Москва додає до цього швидкості. Тож, студенти потрібні».
У науці перспективи не працюють на завтра чи на післязавтра. Це ті речі, які займають роки, підкреслила Анастасія. Наприклад, гарні наукові результати, який показує ХФТІ, були би неможливі без фізтеху. На який у свою чергу приходять молоді кадри, які горять наукою і хочуть її вивчати. А поки там навчаються студенти, на фізтеху науковому буде кому робити науку.
«Напевно, це ключова фантазія про науковців, яку створили в американському кіно марвелівські супергерої, — розповіла Анастасія Гаєва. — Що ти, науковець, робиш щось в лабораторії. І бух! Відразу щось робиш в реальному житті. На практиці те, що було переднім краєм науки 30, 40, 50 років тому, зараз перетворилася на дрони, FPV, Boston Dynamic, о цих собачок, які ходять уже по фронту, hype logic, рій дронів. Конкретно з того, що нам може бути максимально корисним: це не стільки військові питання, скільки енергетичні. Оскільки фізтех з ХФТІ завжди спеціалізувався на ядерній фізиці, на вивченні атомного ядра».
Ще одна проблема — відсутність інтересу до науки. Причому як з боку держави, так і суспільства загалом. Анастасія згадувала, як минулого місяця возила школярів на турнір з фізики до Будапешту. Тоді українська команда вперше посіла друге місце. Проте ця подія не викликала жодного суспільного інтересу. Вся увага тоді була прикута до Олімпіади.
Мрію за рахунок російський репарацій відбудувати кампус
«Я завжди казала, що пішла на фізтех по любві, — розповіла Анастасія Гаєва. — А не тому, що фізик-ядерник — це круто. Хоча всім своїм студентам розповідаю, що краще не йти вчитися одразу після школи. Фізтихівські студенти пристрасні в тому, чим вони займаються. Тому що займатися наукою в Україні без пристрасті неможливо».
Під час нашої прогулянки науковиця поділилася своїми бажаннями. Наприклад, що вона хоче відновити фізтех. Щоб там можна було навчатися не боячись, що щось може прилетіти на голову. Або щоб суспільство нарешті зацікавилось наукою. А це робота на перспективу, підкреслила Анастасія. Бо не може бути такого, що сьогодні суспільство висловило інтерес до науки, а завтра вже з’явилися якісь неймовірні результати. Між інтеросм та результатами пройдуть роки. Виростуть діти, а потім — їх власні діти. І вони можливо вже житимуть у світі, де суспільство цікавиться наукою. Це довготривалий процес, на який у нас «забивали» 30 років, зазначила Анастасія Гаєва.
«Я за останні роки побувала в купі різних країн та університетів, — згадувала вона. — І, як не дивно, завдяки війні. Тому що я возила команди за межі України на змагання. Але я за останні роки бачила багато університетів, кампусів. Вони сучасні, вони настільки кайфові, в них класно знаходитись. У них є місця для того, щоб навчатись. У тому числі самостійно. Тобто мені не обов’язково треба чекати лектора, щоб він мене навчив. Є купа закуточків, де можна сісти і готуватись. Є купа різних лабораторій, в яких можна робити свої власні експерименти».
За словами науковиці, в Україні їй не вистачає саме такого сучасного підходу до університетів. Тому після завершення війни вона б хотіла створити на базі фізтеху науковий хаб. Який, з одного боку, дасть студентам можливість щось досліджувати .А з іншого — мам виш може отримувати кошти на власний розвиток. Ну і на проведення тих самих досліджень також.
«І have a dream, — зізналася Анастасія Гаєва. — У мене є мрія, що за російські гроші, за їхні репарації, за те, що вони зробили з моїм факультетом, вони відбудують тут цілий кампус.Такий, як я бачила в Букараманзі, такий, як я бачила у Франції. Де класно бути всередині. Де викладачі, студенти спілкуються на рівних. Тому що я майже впевнена, що ми зможемо зберегти тут дух фізтеху, де відчувається майбутнє».
Юлія Гуш
Be the first to comment