Чим характерний акустичний військовий терор? Як існування в умовах акустичного терору вплинуло на різні аспекти життя українців — починаючи від щоденних звичок і закінчуючи змінами в стані здоров’я?

18 жовтня 2024 року в Харкові в місті відбувся VII Харківський безпековий форум «Цивільні українці: виклики і стійкість в умовах терористичної війни». Форум провели Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» та Фонд Конрада Аденауера за підтримки Координаційного Гуманітарного Центру.

Публікуємо виступи експертів форуму. Починаємо першого виступу з ідейного натхненника форуму професора Ігоря Рущенко.

Table of Contents

Яка це війна? Якщо одним словом — підла. Якщо чотирма словами — то імперська, колоніальна, геноцидна і терористична. Вона ведеться в двох вимірах: це бойові дії і терор проти цивільного населення.

Росія — це батьківщина терору

Росія — це батьківщина терору. Проте тоді, в XIX столітті, терор був трохи іншим. Тоді, коли це все починалось, він був індивідуальний, вибірковий. Тобто ну якось мотивований у політичному в сенсі. І це була асиметрична відповідь слабшої сторони.

Це була тактика таємних підпільних організацій, які переслідувалися. І цим вони виправдовували своє насильство.

У ХХ столітті терор змінився. По-перше, він став державним. І це Москва вигадала таку тактику після революції. Кремль чинив державний терор. І потім він продовжувався в різних формах, фактично всі роки радянської влади. Потім терор став масовим і не вибірковим. І тут долучилися, ви знаєте, різні терористичні організації світу. І піком цієї тактики був 2001 рік, 11 вересня. Відомі події в Америці. Ну і тепер ми бачимо військовий терор.

По-перше, військовий терор характерний своєю системністю, масштабами. Ну і його цілі такі ж, як і будь-які форми террору: зламати волю противника, поставити на коліна і таке інше. І тут я все-таки хочу показати місце акустичного терору. От слово «системність» не є просто таким виразом мови. Тому що ми бачимо кілька чітких напрямів, з якими Росія тероризує Україну.

Це удари по житловій інфраструктурі з загибеллю мирних українців, це удари по критичній інфраструктурі, це удари по економічній інфраструктурі, торгівельних об’єктах, по логістичній інфраструктурі. Удари по довкіллю, підриви дамб, плотин, спалення лісових масивів і таке інше. Удари по об’єктах культурної інфраструктури, культурної спадщини. Психологічний терор. Ну і нарешті ми виділяємо ще акустичний терор, про який раніше взагалі там мова не йшла.

Всі ознаки тероризму є в акустичному терорі

Всі ці чотири ознаки тероризму абсолютно простежуються в акустичному терорі: вчинення або погроза вчинення загально небезпечних діянь, публічний характер виконання з претензією на широкий резонанс (та резонанс тут такий, що будь здоров), навмисне створення у суспільстві стану страху, напруженості. І четверта ознака, вона дуже важлива для кваліфікації тероризму: застосування насильства стосовно одних осіб — тобто нас, цивільних — аби спонукати до певної поведінки інших осіб. А ці інші особі — це уряд, це керівництво, це політики, які приймають стратегічні рішення.

Я додав ще п’яту характеристику. Це надзвичайна масовість цього виду тероризму. Тому що від акустичного террору страждають навіть не сотні тисяч. Взяти Україну: мільйони-мільйони українців, вся Україна практично страждає від цього. Ну а таке місто як Харків — це номер один.

Якщо на початку війни люди переважно шукали бомбасковище або безпечне місця в своїй квартирі, в помешканні, то на сьогодні уже 70% зовсім ніяк не реагують. Ну як не реагують? Психологічно реагують, але поведінка людей не змінюється. Тобто люди займаються звичайними справами, ідуть по вулицях на роботу, займаються чим там вони хочуть. Хоча в головах завжди є стан тривоги, небезпеки.

Але, як бачите, ми змінилися за ці місяці, роки війни. Ми певним чином пристосувалися до цієї ситуації. До речі, це не так вже й погано. Тому що українці показують приклад незламності. А саме те, що люди можуть існувати в цих умовах, продовжувати жити, виконувати своє обов’язки.

І кожний такий звук, я вважаю, він наносить травму людині. Ну ми, можливо, це не відчуваємо як «от я зараз травмувався». Але це мікротравми. Вони накопичуються, складаються, інтегруються. І їх наслідки є негативними.

Напрями травмування

Я ще виділив два напрями травмування.

Один це соціально-медійний. Ми переживаємо оці випадки ще через контакти, соціальні медіа, телефонні дзвінки, телевізійні новини. Ми не можемо не переживати, тому що бачимо руйнування, ми бачимо страждання людей, ми хвилюємося за своїх близьких. Люди хапаються за телефони, обдзвонюють, запитують «як ти?», «все нормально чи ні?».

Друге це руйнівне самонавіювання. Це такий такий процес в свідомості людини, коли вона носить в собі переживання. І ці переживання, вони, значить, накопичуються і не відпускають.

Тут треба зазначити, що реакція на вибух не є просто реакцією на гучний звук. Це реакція жаху. Тут потужно включаються негативні емоції людини. Тому що в свідомості відбувається проекція картини війни, загибелі, руйнувань. І страх за себе і за своїх близьких.

Тобто тут треба розрізняти аспекти просто звукового насильства, гучного звуку. Це менша загроза під час війни. І друга — оця страшна проекція. І реакції людей дуже різні.

От мене вразила розповідь однієї нашої респондентки, яка сама лікар. Привезли до них в лікарню жінку, лікаря, колегу з підозрою на інсульт. Ну там було в неї напів-паралізоване тіло. Але потім розібралися, що це була реакція на вибух. Розумієте, в такому стані була людина.

А друга розповідь знову ж таки лікаря. Але іншого, психіатра, до речі, як неадекватна реакція… Ну як неадекватна, а яка може бути адекватна, я не знаю? Реакція на звук сирени. Одна колега, у неї відмовили ноги. Тобто у неї була така патологічна реакція, вона попросила її провести в приміщення. Вона сама не могла пересуватися.

Синдром проекції

Ми зіштовхнулися з ефектами, які назвали синдром проекції. Тобто проекція звуків в нашій свідомості.

Така спотворена проекція будь-яких більш-менш потужних, громких звуків, які асоціюються з звуками війни. Притому, можливо, це здорова реакція організму. Вона рефлекторна. Я чую грюкіт, організм мій рефлекторно, поза свідомістю, реагує. Тому що це природна для людини реакція на загрозу.

А потім включається вже свідомість. І я аналізую, через кілька там мікросекунд чи секунд розумію, що це не війна, що це щось інше. І от коли ми почали запитувати людей про цей ефект, то практично 100% погодилися з тим, що так, це існує. І почали навіть, казати, що саме спричиняє у них цей ефект.

Ну тут я виписав деякі речі: сміттярки, автомобілі, мотоцикли, що газують без глушинків, які дуже дратують людей під час війни. Ну й ці йолопи, які не розуміють цього, які ганяють. Ну треба наводити лад в цьому.

Грюкіт дверей в під’їздах, звуки газонокосарки, будь-які гучні звуки, удари по залізу, гроза. Так, я сам це відчував. Тому що удари грому, вони чітко асоціюється з вибухами. Важкувато розрізнити.

Звуки сирен навантажують психіку

Звуки сирен, вони навантажують нашу психіку. Скільки раз в день в нас сирени? 10 -15 разів.

Люди писали, багато писали. І от одне з таких повідомлень: «Вже більше року за кордоном. Але досі на гучний звук відчуваю загрозу життю». Тобто більше року. «Місяць тому в садочку потягнула дитину на підлогу і закрила собою на дуже гучне гупання шафи над головою». Ну типова оця реакція, синдром проєкції. «Мені здається, це ніколи не скінчиться, хоч таблеточки від психіатра і допомагають триматися». Тобто жінка свідома, вона розуміє свій стан, вона лікується, намагається позбутися. Але бачите, рік пройшов і гупання шафи, значить, призвело до такої абсолютно неадекватної, на перший погляд, реакції. Хоча реакція правильна: впасти на підлогу і притиснути дитину. Можливо, ця жінка виїхала з тої території, яку інтенсивно обстрілювали, в тому числі артилерії.

А от дві однакові ситуації, хоча різні люди і в різних містах. Перша у Львові, друга — в Чехії. «От коли ми були у Львові у відрядженні, ми весь час чули, як на першому поверсі досить важкі двері хлопали, коли заходили або виходили люди. І цей звук, він не тільки мене тримав напруженні, але всіх. А там були харків’яни, люди з Запоріжжя, Херсона». Ну тобто всі ті, що виїхали з зони інтенсивних обстрілів. «Тут в Чехії, точно така ситуація на міжнародній конференції». От каже: «В нас було чотири людини з України, і ми всі однаково реагували, коли гучно хлопали двері в готелі». Тобто це тільки для українців. Всі інші сприймали, як належить — нормально. А от ну у нас мабуть така вже доля.

Ігор Рущенко, доктор соціологічних наук, член Правління Соціологічної асоціації України, професор Харківського національного університету імені В. Каразіна