Ідея акустичного терору, яка зародилася в 2022 році, має знайти своє емпіричне підтвердження з опорою на громадську думку українців, що на собі відчувають звукове насильство, яке викликане систематичними обстрілами міст та сіл агресором.

З цією метою було сплановане пілотне інтернет-опитування, підготовлена методика, розроблена анкета, питання якої розміщені у гугл-формі в інтернеті. Поширення анкети відбувалося через рекламу на сторінці Інформаційного центру «Майдан Моніторинг» в фейсбуці (сам пост також викликав жваве обговорення, дивіться його тут).

Характеристика вибіркової сукупності

Свої відповіді на питання анкети дали 489 респондентів. Використовувалися закриті питання, проте останнє питання було відкритим, кожний респондент мав можливість висловитися з приводу тематики анкети, всього було зроблено 112 дописів, найбільш цікаві з яких наводяться нижче в описі дослідження.

За віком розподіл респондентів наступний:

• до 30 років – 15,7%;
• 30 – 39 років – 19,6%;
• 40 – 50 років – 31,3%;
• 50 – 59 років – 21,3%;
• 60 і більше – 12,1%.

Жінки – 84,5%; чоловіки – 15,5%.

76,3% – мешканці великих обласних міст, головним чином це Харків, Київ, Одеса.

Доля респондентів під час війни наступна:

• знаходяться у рідному місті і нікуди не виїжджали – 49, 9%;
• спочатку евакуювалися, а потім повернулися – 25,4%;
• вимушені переселенці (ВПО) – 17,8%;
• тимчасово знаходяться за кордоном – 7,0%.

Вибірку можна охарактеризувати як хаотичну з елементами снігового кому, а саме дослідження відносимо до категорії розвідувального типу. Ми не намагаємося розповсюджувати отриману соціальну статистику на усе населення України і будемо посилатися на колективну думку наших респондентів, які мають особистий досвід перебування в населених пунктах, що зазнавали і зазнають ударів з боку агресора.

Сприйняття респондентами «звуків війни» на початку війни і сьогодні

Саме слух, а не інші органи почуттів, дали українцям сигнал про початок великої війни. 63,4% респондентів засвідчили, що почули «звуки війни» під ранок 24 лютого у першу годину війни. Вибухи, звуки сирен збудили більшість наших респондентів. Ще 23,1% – почули вибухи трохи пізніше в день початку війни, нарешті, 13,5% – у наступні дні та тижні.

Який вплив справляли нові для переважної більшості респондентів звуки, що репрезентували війну? 42,9% респондентів зізналися в тому, що звуки напружували і закрадався страх; 21,3% – втрачали рівновагу, трохи панікували і шукали сховищ; 9,2% – реагували особливо гостро, впадали у ступор, були панічні атаки і з ними відбувалося «щось особливо погане». І тільки приблизно кожний четвертий (26,6%) – зберігав спокій та мислив тверезо.

Ми диференціювали «звуки війни» і ставили окремі питання щодо психологічної реакції респондентів на ті або інші звукові збудники в перші тижні війни і щодо їх реакції на сьогодні. Дані опитування наведено у зведеній таблиці. Для інтеграції процентних часток застосовані індекси впливу, які розраховано з використанням наступних числових доповнень: «дуже сильно» – 8, «доволі сильно» – 4, «певним чином» – 2, «майже ніяк» – 1, «не стикався» – 0. Таким чином континуум індексу від 0 до 16 (максимальне значення індексу).

Як впливали різні «звуки війни» на початку війни і станом на час опитування. 

Звуки війни		Дуже сильно %	Доволі сильно %	Певним чином %	Майже ніяк %	Я з цим не стикався %	Індекс впливу
Близькі важкі вибухи	на початку	32,5	26,8	18,4	2,5	19,8	4,1
	сьогодні	21,7	27,0	21,7	5,3	24,3	3,3
Віддалені важкі вибухи	на початку	18,8	33,7	33,3	6,4	7,8	3,6
	сьогодні	9,8	24,8	36,9	17,2	11,3	2,7
Звуки сирени	на початку	21,7	27,2	29,7	10,2	11,2	3,5
	сьогодні	5,5	16,6	34,8	41,3	1,8	2,2
Прольоти бойових літаків	на початку	36,8	21,7	15,7	4,9	20,9	4,2
	сьогодні	9,0	13,9	25,8	16,0	35,2	1,9
Постріли артилерії, ПВО	на початку	28,4	31,5	19,0	4,3	16,8	4,0
	сьогодні	9,6	24,0	35,7	12,5	18,2	2,6
Звуки стрілецького бою	на початку	14,5	16,2	13,5	4,5	51,3	2,0
	сьогодні	3,1	9,2	11,7	8,4	67,6	0,9

Найбільш інтенсивний вплив на респондентів справляють прольоти бойових літаків на малій висоті і близькі важкі вибухи. Одночасно варто відмітити, що станом на сьогодні 35% опитаних не чують звуків авіації (на початку частка становила – 21%). Більша частина опитаних особисто не чула звуків стрілецького бою а ні на початку, а ні сьогодні. Це є наслідком стабілізації лінії фронту й віддалення від великих міст. Проте фактично всі респонденти так чи інакше чули і чують звуки сирен. Застосування сирен варто спеціального обговорення, бо це ті звуки, що додаються до загального «оркестру» стороною, яка захищається.

Підтвердилася гіпотеза щодо відносної адаптації цивільного населення до умов та обставин війни, у тому числі «звуки війни» в масі сприймаються не так інтенсивно, як на початку війни. Це наглядно видно на малюнку 1, де подано у формі гістограми індекси впливу «звуків війни» різних видів на початку війни і на сьогодні. Проте це стосується загалу, а не окремих категорій респондентів, які, можливо, мають більш уразливу нервову систему.

Щодо сирен, то в опитувальнику був передбачений окремий блок питань. В таблиці наводяться дані щодо дій респондентів на початку війни і станом на момент опитування, як реакція на звуки сирени.

Дії респондентів під час сирен повітряної тривоги.

	Шукали безпечне місце у власному помешканні	Спускалися до бомбосховищ і там перечікували	Намагалися не звертати уваги на сирени	Знаходилися майже постійно у бомбосховищах, метрополітені
на початку війни	52,6%	21,7%	21,7%	4,0%
на момент опитування	26,2%	3,7%	70,1%	0,0%

Зі змісту таблиці ми бачимо суттєві зміни у поведінці українців, що відбулися за місяці війни. На початку війни близько 80% респондентів так чи інакше дбали про безпеку, шукали безпечного місця, коли чули виття сирени. Тепер українці, очевидно, стали більшими фаталістами. Жити увесь час в укриттях, шукати бомбосховище по 5-7 разів на добу стає дошкульним і неможливим. Отже, 70% –  на момент опитування обирають тактику ігнорування сирен. Проте, це не означає, що виття сирен не справляє психологічного тиску і не погіршує загальний психофізіологічний стан людей. Бомбосховища на сьогодні залишаються абстрактною можливістю врятувати своє життя для абсолютної більшості тих, хто знаходиться в тилу. Ситуація у прифронтових населених пунктах, звісно, інша.

Проблема сирен повітряної тривоги

Особливістю терористичного акту, як специфічного злочину, є його публічність і розрахунок на суспільний резонанс. Ворог прекрасно усвідомлює наслідки ракетно-бомбових ударів по населених пунктах, які обладнані засобами цивільної оборони, стосовно звукового насильства.

Тактика РФ включає також імітацію повітряних атак, аби створювати додатковий психологічний тиск на цивільне населення. Це є, на наш погляд, однією з причин підняття в повітря МІГ-31 та імітації заходу для пуску ракет.

Уряд України оголошує повітряну тривогу, що транслюється по всій території країни. Ми намагалися з’ясувати точки зору респондентів на доцільність сирен. Треба зазначити, що майже 85% опитаних з розумінням ставляться до сигналів цивільного захисту та дій уряду. Тільки близько 4% респондентів вважають, що це зайва річ. Проте є і розуміння того, що ворог розраховує на включення сирен, аби тримати українців у напрузі (18%). Респондентам було поставлене питання «Що б Ви запропонували органам влади з приводу сирен?». Розподіл відповідей наведено у таблиці.

Що б Ви запропонували органам влади з приводу сирен?

Нічого не змінювати, хай усе залишається як є	Відмовитися від гучних сирен або зробити сигнали не такими лякаючими	Транслювати сирени через смартфони для тих, кому ця інформація потрібна	Важко сказати
67,7%	10,2%	6,4%	15,7%

Респонденти у своїх вільних дописах уточнювали ситуацію з сиренами, оскільки в певних місцевостях на початку війни їх не було зовсім: «щодо сирен – у нас такий район, що на початку вторгнення їх не було чути взагалі (і я зраділа, коли вони хоч в якомусь вигляді з’явилися), а зараз скоріше дратують («холера» знову»), але ж проблема не в сиренах як таких, вони мають залишатися, поки є небезпека». Дійсно, зі слів респондентів в певних районах сирени з’явилися набагато пізніше:  «у нас на районі сирени на початку війни не звучали, ми дізнавалися про повітряну тривогу з інтернету, тому власне «звуків сирени» не було … сирени у нас з’явилися десь через рік з початку повномасштабного вторгнення».

Пропозиції

Є різні слушні пропозиції від тих, хто опрацював анкету:

• Як на мене, варто періодично змінювати сам сигнал тривоги, що лунає з міських гучномовців. В нічний час мозок навчився його ігнорувати.
• Тривоги повинні відрізнятися, наприклад, якщо на літак – один звук, на балістику – інший, на «мопеди» – третій, масована атака – четвертий.
• Бажано, щоб гучна сирена була тільки, коли є пуски ракет чи «шахедів», коли зльоти МІГів, краще, аби сирена була тихою.
• Сирени потрібні, але вони свідчать про ситуацію у регіоні, але не у конкретному місці, і, мабуть, не несуть корисної інформацію. Про небезпеку дізнаюся у момент роботи ППО та від вибухів.
• Щодо сирен – однозначно треба щось змінювати, щоб не було реакції «та задовбали вже!». Для прикордонних областей – вмикати тільки на загрозу балістики. Отже, диференціювати області та прив’язати сигнали до місцевості.
• Сирены больше приносят вреда, чем пользы. В Харькове укрытий нет. И каждый раз сирены и «оставайтесь в укрытиях» звучит как издевка. Нет укрытий? Не нужно посылать туда. Зачем сирены? Прилетит – услышим. Не прилетит – нет повода нервничать.

На наш погляд, проблема є у тому сенсі, що сама концепція сигналів цивільного захисту не була розрахована на затяжну війну і спірною виглядає практика трансляції алярму на всю територію країни.

Харків’яни, наприклад,  зрозуміли, що сигнали запізнюються на кілька секунд після перших вибухів, якщо місто атакують ракетами С-300 з Білгородської області і час підльоту ракети 30 секунд. Респондент з цього приводу свідчить: «зазвичай, сирени лунали після перших вибухів, тому був певний час, коли сирени скоріше заспокоювали, особливо, коли по усій країні була тривога».

Нічна зміна логістичного хабу «Нової пошти» в селі Коротич Харківської області 21 жовтня 2023 року не мала шансів на порятунок, бо сигнали тривоги хлопці почули разом з потужними вибухами, які забрали життя сімох співробітників, а ще 15 – зазнали важких поранень.

Вплив «звуків війни» на самопочуття респондентів

Тепер перейдемо до центральної теми нашого дослідження – впливу «звуків війни» на психофізіологічний стан українців. Загальна гіпотеза дослідження полягає у тому, що звукове насильство є фактором страждань значних прошарків населення, отже, вина у погіршенні психофізичного стану цивільних повністю покладається на агресора. Отримана дані переконливо доводять, що гіпотеза має підтвердження. Значний відсоток опитаних вважають, що звукове насильство спричиняє погіршення психофізіологічного стану. На загал, близько 62 відсотків опитаних пов’язують певні погіршення стану здоров’я зі «звуками війни». 16,8% опитаних прямо вказують на те, що загострилися хронічні хвороби, з’явилися різні відхилення від норми. Акустичний терор не вбиває буквально, але може спричиняти каскадні негативні процеси. Не відомо, як нервова напруга воєнного часу відіб’ється на здоров’ї населення у подальшому, які наслідки чекають націю з точки зору репродуктивного здоров’я тощо. Розподіл відповідей на питання наведений в таблиці.

Чи вважаєте Ви, що «звуки війни» погіршують стан Вашого здоров’я? 

Так, вважаю	34,6%
Скоріше так, ніж ні	27,6%
Важко відповісти	15,7%
Скоріше ні, ніж так	14,9
Ні, я так не вважаю	7,2%

Власні психофізіологічні стани більш детально своїми словами описали деякі респонденти:

• Часто усвідомлюю, що перебуваю в якомусь психічному стані, який умовно називаю «заморозкою», часті коливання настрою.
• Звуки сильно впливають на доньку семи років. У неї панічні атаки на від сирен, хоча ми у безпечній області, виїхали 24 лютого.
• Після двох місяців війни, коли вила сирена, в мене почались труситися руки і було страшно за близьких, а бомбосховища в Одесі немає, є тільки паркінги в чужих домах і до них далеко бігти. Я розумію, що крім мене ніхто не допоможе моїй сім’ї, і взяла себе в руки.
• Перші пів року багато плакала і нецензурні слова у думках, іноді в голос промовляла… зараз сльози тільки. Хворію, лікарня не допомогла. Веду майже постійно «диванне життя».
• На мою думку, це дуже важлива тема. Найбільше особисто щодо мене впливають звуки з неба. Вони мене вводять у ступор, тіло німіє, і я не можу рухатися. Мозок намагається ідентифікувати звук, зрозуміти ступінь небезпеки або джерело. З початку війни слух став основним моїм критерієм та помічником у тлумаченні, що відбувається навколо. Тобто мої вуха працюють нонстоп. Дякую )).
• Дуже дякую, що привертаєте увагу до вже таких звичних речей, як «звуки війни». Ще хотіла додати, що окрім всього, що було перераховано у питаннях, ще з’явилася тривожність і сильні нав’язливі думки. Один день нормально, іншого – думаєш, що прилетить в тебе, уламки впадуть у двір. І зворотно: якщо давно немає тривог, тоді включається відчуття, що скоро почнеться і стане тільки гірше.
• Тим, хто пережив «прильоти», взагалі потрібна допомога психотерапевта. Якщо коти ховаються від кожного гучного вибуху, уявіть собі, що у людей в голові.

Якість сну

Окрема проблема – це якість сну в ситуації постійних обстрілів або очікування чергового обстрілу. Лише 22,7% опитаних вказують на те, що на сон обстріли ніяк не впливають. 18,8% – відмічають значні порушення сну, безсоння, а більшість (58,5%) – зізнаються в тому, що вони прокидаються під час обстрілів та тривог і це заважає нормальному сну. Особливість впливу систематичних обстрілів є те, що люди підсвідомо цього очікують і не можуть повністю розслабити свою нервову систему. Організм реалізує безпекову функцію у автоматичному режимі і повністю відігнати від себе тривожні думки та очікування нової порції звукового насильства людям, як правило, не вдається. Ми розцінюємо це як фонове насильство і як складову тактики терору, коли ворог свідомо не дає цивільним розслабитися, намагаючись домогтися головної сети – зламати волю нації до спротиву і  натиснути через цивільних на уряд.

Підступність нічних обстрілів

Окрема тема – нічні обстріли. Харків’яни були свідками певної системи у виборі ворогом часу ракетно-бомбових ударів. Наприклад, удари кілька тижнів наносилися у певний проміжок часу між 23.00 і 00.00 годинами, потім ворог змінював тактику і починав обстріли під ранок. Складалося стійке враження, що відбувається експериментування. Можливо, паралельно вивчалися наслідки обстрілів у різні проміжки доби. Нічні удари особливо дошкульні як метод терору.

Ось як описує нічні удари харківська журналістка Ганна Гін: «Щоночі. На Харків та область із Бєлгорода випускають величезні смертоносні ракети С-300. Останніми днями летить відразу по вісім штук, приблизно о 4.00. Пам’ятаєте цей жахливий підлітковий рух «синій кит», або розбуди мене о 4.20, де дітей залякували й доводили до суїциду? Як тоді писали психологи, час вибрано невипадково. Якась важлива фаза сну в цей час. Якщо будити людину на початку 5.00, вона стає розгубленою, стомленою, знесиленою, позбавленою енергії на цілий день. А якщо її будити надзвичайно потужними вибухами? Вони пронизують тіло такою страшною вібрацією, що не можна не прокинутися. Навіть якщо ти лягав під пігулками чи алкоголем. Завжди відчуття, що гахнуло десь поряд. Діти в сусідній квартирі починають плакати, собаки та кішки метушитися, мій птах затято б’є крилами. Місто прокидається. Нажаханим Гін А. Щоденник війни харків’янки. Гордон.

У респондентів було запитано їх думку з приводу нічних атак. В таблиці  міститься розподіл відповідей на відповідне питання.

В певний період ворог обстрілював наші міста регулярно по ночах після півночі. На Ваш погляд, навіщо він так чинив?

вибір альтернатив не обмежувався

Це був експеримент з терористичного впливу на населення	68,7%
Це, очевидно, пов’язане з намаганням завдати більше шкоди об’єктам і вбити тих, хто там знаходиться	48,1%
Вночі важче боротися з наслідками обстрілів	44,2%
Важко відповісти	10,4%

Як бачимо, дві третини респондентів підтримують думку, що такі обстріли не є збігом обставин. Агресор мав якусь програму, що була, очевидно, народжена в надрах військових дослідницьких інституцій. Ми, на жаль, не побачимо відповідних звітів і публікацій, які мають суворі грифи секретності.

«Синдром проєкції»

Під час важких вибухів утворюється ударна хвиля, яка поширюється на сотні метрів. Цивільні мають власний досвід, потрапляючи під дію вибухової хвилі. 16,6% опитаних свідчать, що відчували повітряний імпульс фізично, 21,8% – відмічають дуже потужний звук.  Такі моменти є стресорами самі по собі. Їх наслідки для здоров’я можуть бути непередбаченими.

У цивільних також виникає психоемоційне явище, яке можна назвати синдромом проєкції. Це коли різні гучні й різкі не військові, можливо, побутові або індустріальні звуки асоціюються з ракетно-бомбовими ударами або прольотами бойових літаків. Вони заставляють напружуватися або, як кажуть, «здригнутися». На це вказують навіть ті, хто виїхав у безпечні місця, за кордон. Ще певний час такі люди не можуть спокійно сприймати звук пасажирських авіалайнерів і подібні речі. Такий собі невроз у фройдівському розумінні терміну. Організм реагує на гучні звуки рефлекторно, свідомість не встигає включити свої аналізатори, тобто усе відбувається на рівні підсвідомості. Підсвідомість проєктує «звуки війни» на будь-які звукові збудники. І виникає відповідна негативна психосоматична реакція, людина напружується, здригається, можуть бути непередбачені види рефлекторної реакції. Синдром проєкції є вельми поширеним явищем, якщо подивитися на результати нашого дослідження. В таблиці наведений розподіл відповідей на питання.

Чи буває так, що мирні звуки Ви сприймаєте як «звуки війни», тобто гостро і автоматично реагуєте на щось гучне або несподіване?

Регулярно так трапляється	21,5%
Доволі часто	28,5%
Іноді буває	49,1%
Ні, ніколи	2,7%

Респонденти додають свої окремі судження:

• Гучна розмова, гучна музика в магазині, хтось гукнув на вухо – теж впливають, хоча вони не схожі на вибухи, як звук сміттєвозу чи вихлоп автівки. Тобто переляк асоціюється не лише за схожістю звуків, переляк пустив коріння.
• Я нічого не можу з собою зробити, щоб не так сильно реагувати на звуки вибухів. В мене почали сильно тремтіти руки. Я лякаюсь різних звуків навколо. Навіть від звуку, коли хтось поруч розкриває парасольку, я здригаюся. Не можу знаходитися там, де голосно грає музика або шумно.
• Вже більше року за кордоном, але досі на гучний звук відчуваю загрозу життя. Місяць тому в садочку потягнула дитину на підлогу і закрила собою на дуже гучне гупання шафи над головою. Мені здається, це ніколи не скінчиться, хоч таблеточки від психіатра і допомагають триматися.
• Спостереження за власними реакціями – майже спокійно ставлюся до звуків сирени чи ППО, але якийсь різкий звук з мирного життя викликає більшу реакцію, ніж заслуговує на те. Чомусь дуже злюся, коли їздять без глушника.
• Ті, хто сидів під артобстрілами – більше реагують на гучні звуки.
• Гроза тепер має інше значення.
• Помітила за собою таке: зазвичай дуже спокійно реагую, коли чую вибухи/ППО, зате сильно лякаюся звичайних звуків, як от сміттємашина чи авто – аж до панічної атаки одного разу.
• Після 24.02 «смикаюся» майже на всі звуки (іноді думки про «проблеми в голові»).

Адаптація цивільних українців до умов акустичного терору

Перебування у місцевостях, які є об’єктами терористичних дій ворога, не може не відбиватися на поведінці людей, їх способу життя. Тут, як свідчать порівняльні дані також відбулася певна еволюція. Якщо на початку війни була і розгубленість, і не розуміння того, що можна, а чого не варто робити, то згодом українці почали призвичаюватися до нових умов, працювати, вчитися, навіть, народжувати дітей. В таблиці наведений розподіл відповідей на питання.

Яким чином «звуки війни» впливають на Ваш спосіб життя?

	Майже ніяк, живу за власними планами	Певним чином корегую свої дії	Впливають суттєво, активність можлива лише у проміжках обстрілів	Усе життя залежить від того, що чую
на початку	8,0%	45,4%	31,3%	15,3%
сьогодні	37,0%	50,4%	6,4%	2,3%

Природне, що українці намагаються пристосуватися до нової реальності і шукають різні засоби, аби зняти стресові навантаження війни. Різні люди використовують для психологічної компенсації ті або інші речі й методики. По-перше, чи можна якимось чином ігнорувати вибухи і сирени? 52% – стверджують, що таке не можливо у принципі. 36% – намагаються це робити, але виходить не дуже добре. Кілька відсотків (7,2%), як з’ясувалося, використовують навушники, де транслюється музика, або вушні вкладки (1,4%). Інші – під час обстрілів знаходяться у бомбосховищах.

В таблиці зібрані основні прийоми, що дозволяють респондентам підтримувати себе за обставин війни.

Що Вам допомагає краще адаптуватися до «звуків війни» й пережити лихі часи?

респонденти мали можливість обрати три позиції із запропонованого списку 

Альтернативи подаються у порядку зменшення процентних часток	у %
Віра у перемогу і надія на мир	56,9
Людина до всього звикає, звикли і ми	48,3
Турбота про інших членів сім’ї, громадські обов’язки	42,9
Підтримка інших людей, коло друзів і знайомих	30,5
Відволікаюся на хатні справи, хобі тощо	21,9
Хатні улюбленці	21,3
Я сильна людина і легко долаю труднощі війни	11,2
«Звуки війни» підштовхнули до виїзду і статусу біженця	11,2
Прийом ліків, поради лікарів	9,4

З даних опитування випливає, що сила духу і віра у перемогу дозволяють українцям зберігати мужність й силу спротиву. Проте чималу роль грають соціальні контакти, переключення на різні мирні види діяльності. Також один респондент додає: «Допомагають: медитація, малювання, танці».

А як щодо заспокійливих препаратів? Половина респондентів не експериментувала з медичними препаратами. Але інша – пробувала заспокоїти себе за їх підтримки. 30,7% – приймали щось заспокійливе загального користування, що знайшли в аптеках; 10,4% – ліки від депресії за порадою лікаря; 10,0 – препарати від безсоння. Алкоголь також розглядався певною частиною як заспокійливе, принаймні, 28,0% – це робили іноді, 7,8% – час від часу, а 2,2% – постійно; інші до алкоголю не вдавалися. Отже, люди самостійно намацували шлях підтримки свого психофізіологічного стану.

Дослідження доводить ще раз стару істину про адаптивність людського організму, можливість виживати за різних обставин. Неочікуваною була реакція тих, хто мав попередній «воєнний досвід», наприклад: «Звуки війни я відчув ще у 2014 в Луганській області, тому звуковий терор 24 лютого, а саме адаптація до цього пройшла дуже швидко за один – два дні.  Так, на початку був невеликий страх, тому що адаптація забулася, але цей досвід не дав узяти гору паніці, тривозі. Невелику роль зіграло лише те, що масштаби і типи зброї змінилися, що на перших порах, дійсно, спонукало йти до укриття, а потім усе пішло своїм кроком».

Загальні висновки

Повернемося до основної ідеї нашої розвідки щодо терористичної складової російської агресії проти України. Ця ідея виявилася доволі близькою основній масі опитаних. Саме ця альтернати очолила список щодо цілей ворога під час обстрілів цивільних об’єктів. В таблиці наведений розподіл відповідей на питання.

Яку мету, на Ваш погляд, переслідує ворог, коли обстрілює цивільні об’єкти, міста, селища, села України?

Альтернативи подаються у порядку зменшення процентних часток	у %
Тероризує цивільне населення, аби зламати волю до опору	76,7
Розраховує на те, що мирне населення буде вимагати від свого уряду йти на поступки агресору	57,5
Намагається завдати максимальних руйнувань, аби Україна була довгі часи відсталою країною	55,0
Свідоме знищення культурного шару, історичної пам’яті, освітнього простору	41,9
Демонстрація своєї сили, бо більше нічим пишатися	25,2
Це від безсилля вирішити долю війни на полі бою	23,1
Намагається вирішити військові завдання відповідно до роботи корегувальників вогню	21,7

Нарешті, респондентам було поставлене пряме питання щодо правомочності терміну «акустичний терор». Переважна більшість (62,2%) підтримують уведення в обіг нового словосполучення. І хоча у своїй масі українці не є експертами, проте певний моральний консенсус з цього приводу існує. В таблиці наведений розподіл відповідей на питання.

Чи згодні Ви з нашим терміном «акустичний терор» відповідно до того, що відбувається?

Так	Скоріше так	Важко сказати	Скоріше ні	Ні
30,7%	31,5%	22,9%	10,4%	4,5%

Цікаво, що респонденти вдавалися і до узагальнень, додаючи думку, що для них акустичний терор є чимось більш широким, наприклад: «Для мене більший акустичний терор – це російська музика, яку я іноді чую в таксі, і рінгтонах»; а ще так: «акустичний терор (чи, як мінімум, насилля) – суттєва проблема українських міст і у довоєнний час. І після війни це теж треба вирішувати».

Респонденти свідчать, що комендантська година зменшила «цивільне» акустичне насильство, проте цю лінію треба продовжувати на майбутнє. Є і така думка: «я вважаю, що термін «акустичний терор» варто застосовувати щодо агресивної війни й російських окупантів, але абсолютно не коректно туди добавляти й сирени як системи оповіщення наших громадян про небезпеку. Також вважаю, що наші громадяни свідомо чи ні використовують акустичний терор супроти інших співгромадян – їзда без глушників, гучна музика, іноді, петарди бувають у дітей (десь вони їх таки дістають)». Заперечимо від авторів: не було б агресії з боку рф, то й не включалися сирени. Вина за акустичне насильство лежить на ворогу.

Дослідження свідчить про значну шкоду, яку спричиняє звукове насильство стосовно мирних громадян. Масові розлади нервової системи, безсоння, загострення хронічних хвороб й інші подібні наслідки ракетно-бомбових ударів й артилерійських обстрілів посилюють страждання цивільного населення і можуть бути підставою для кримінального переслідування винних у тактиці терору.

Висновки

Робимо висновок, що  жертви терористичної тактики перебувають у певному негативному часовому континуумі, який складається з наступних складових:

1) нервове очікування, тобто «фонове насильство» у паузах (буде чи не буде? коли трапиться? якщо довго не було, значить скоро буде удар? тощо);

2) емоційні реакції на тривоги, які можуть не співпадати з обстрілами, але залишають психологічні мікротравми, «синдром проєкції», тобто неадекватна рефлексія організмом «мирних» звуків;

3)  реакція на звук удару, іноді доволі експресивна, наприклад, рефлекторний плач (характерно для жінок), переляк, прискорене серцебиття, гострий раптовий стрес тощо;

4) пост-ударна ситуація – намагання заспокоїтися, прийом ліків, порушення сну (може тривати від кількох хвилин до кількох годин). У цей останній період циклу цивільні намагаються моніторити ситуацію і дізнатися про наслідки ударів, телефонують, аби мати інформацію про стан близьких людей, батьків, дітей тощо.

Ми припускаємо, що є абсолютно «кам’яні» особистості, що не рефлексують на вибухи та інші «звуки війни», проте основна маса цивільних відчуває негативні емоції й отримує психологічну травму.

Агресор має відповідати за усі аспекти тої шкоди, яку він причиняє країні в цілому і населенню країни, зокрема. Більш того, цивільні, сподіваємося, будуть мати можливість позиватися до країни-терориста за нанесену і матеріальну, і психологічну шкоду.

Автори

Ігор Рущенко, доктор соціологічних наук, професор Харківського Національного Університету імені В. Н. Каразіна;
Ігор Дубровський, кандидат соціологічних наук, доцент Харківської Державної Академії Культури;
Наталія Зубар, Голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг»

Харків, 31 жовтня 2023 року

Пілотне дослідження проведене власним коштом авторів.