Школа йде під землю: що насправді стоїть за цифрою зруйнованих шкіл Харківщини

Перемикач мов

Росія пошкодила або знищила понад 4600 закладів освіти України. Найбільше — на Харківщині. Але головна цифра цієї історії не про руїни, а про дітей, яких прифронтові громади повертають до живого навчання — навіть якщо для цього школу доводиться опустити під землю.

Уявіть собі шкільний дзвоник, який лунає на глибині кількох метрів під поверхнею землі — там, де його не дістане ані «шахед», ані КАБ. У Харкові це вже не метафора, а буденність: останні дзвоники тут другий рік поспіль проходять в укриттях, а випускники танцюють прощальний вальс під землею.

За цією сценою стоїть холодна статистика, яку ми в Інформаційному центрі «Майдан Моніторинг» звикли читати уважно. І коли читаєш її уважно, бачиш головне: цифра зруйнованих шкіл давно перестала бути просто переліком втрат. Вона стала картою того, як змінюється сама архітектура дитинства у прифронтових громадах. А справжній показник стійкості громад тепер не «скільки будівель відбудували», а «скільки дітей повернули за парту попри обстріли».

Савинський ліцей, Ізюмський район. Фото Валерія Гонтар

Масштаб: понад 4600 закладів, і Харківщина — епіцентр

Станом на 2025 рік Міністерство освіти і науки на офіційній платформі saveschools.in.ua фіксує 4607 закладів освіти, що постраждали від бомбардувань та обстрілів. З них 421 зруйновано вщент, ще 4186 — пошкоджено.

Харківщина у цьому переліку — на першому місці за абсолютними втратами:

866 закладів освіти Харківської області постраждали від російських ударів. 104 із них — зруйновано повністю, 762 — пошкоджено. Якщо рахувати лише школи: 62 знищено і ще 328 пошкоджено — майже 390 шкіл під ударом.

Джерело: МОН, saveschools.in.ua

Це не випадковість і не «прикордонна специфіка». Це наслідок географії: область межує з державою-агресором, а її громади роками живуть під артилерією, авіабомбами й дронами. Там, де закінчується зона ураження ствольної артилерії, школа ще має шанс вистояти. Там, де ні, — від неї лишаються стіни або не лишається нічого.

Скільки коштує знищена освіта

Руйнування шкіл — це не лише про вибиті вікна й завалені класи. Це мільярди, яких бракуватиме поколінню.

За оцінкою KSE Institute, прямі збитки лише освітній інфраструктурі України станом на листопад 2024 року сягнули $7,3 млрд — пошкоджено або зруйновано понад 4 тисячі закладів. А найсвіжіша спільна оцінка уряду, Світового банку, Єврокомісії та ООН — звіт RDNA5 (лютий 2026 року) — оцінює сукупні збитки сфери освіти й науки вже у $13,9 млрд.

На повне відновлення освітньої та наукової інфраструктури впродовж 2026–2035 років, за RDNA5, потрібно $33,5 млрд. І Харківська область у цьому звіті — серед регіонів із найзначнішими втратами; за попередніми оцінками KSE, на неї припадала найбільша частка збитків освітнього сектору в країні.

Збитки освіті — це не про бетон. Це про обмежений доступ до навчання, втрачені можливості й освітні розриви, які зменшать майбутні доходи цілого покоління дітей.

Цю думку публічно артикулює і саме Міністерство освіти, наголошуючи: відбудова освіти — це не просто ремонт стін, а інвестиція в економічний потенціал країни.

Савинський ліцей, Ізюмський район. Фото Валерія Гонтар

Поворот, який важко помітити за цифрами: освіта йде під землю

Тут починається найцікавіше — те, чого не видно у зведеній таблиці руйнувань.

Коли над школою щодня літають ракети, відбудова «як було» втрачає сенс: відремонтований клас на поверхні все одно небезпечний. Тож прифронтові громади почали будувати не «назад», а вниз — захищені підземні простори зі статусом сховища чи протирадіаційного укриття.

Харків став першим містом України, яке облаштувало повноцінну підземну школу — і фактично сформувало новий освітній стандарт воєнного часу. Динаміка, яку ми вважаємо ключовою для розуміння ситуації:

  • 18 безпечних освітніх локацій у місті: сім підземних шкіл, шість класів на станціях метро та укриття на базі діючих закладів.
  • ~22 тисячі дітей навчаються в комбінованому форматі станом на травень 2026 року — проти ~9 тисяч роком раніше. Зростання у рази.
  • Ще три підземні школи планували відкрити на початку 2026 року.
  • Проєктно-кошторисну документацію Харкова вже передали іншим прифронтовим громадам — зокрема Запоріжжю.

Це працює не лише у великому місті. У селищі Коротич Пісочинської громади на Харківщині підземна школа з властивостями протирадіаційного укриття у 2025–2026 навчальному році прийняла 472 учні, з них 50 — першокласники, а програми надолуження освітніх втрат там реалізують за підтримки ЮНІСЕФ та благодійних фондів.

Учителі, які повернули дітей до офлайну, кажуть про головне відкриття: разом із навчанням покращується психологічний стан. Жодна онлайн-платформа не замінює живого спілкування віч-на-віч.

Савинський ліцей, Ізюмський район. Фото Валерія Гонтар

Савинці: школа, на яку чекали п’ять років

Як це виглядає зблизька — видно на прикладі Савинського ліцею в Ізюмському районі. До великої війни в Савинській громаді працювало п’ять закладів освіти; чотири припинили роботу, два з них зруйновані вщент. Уцілілий ліцей став єдиним — і саме під ним за 11 місяців і 172 млн грн державних коштів збудували протирадіаційне укриття більш ніж на 400 місць: 17 обладнаних класів, приточно-витяжна вентиляція з регулюванням температури, автономні водопостачання й освітлення, генератор, обкладений габіонами для захисту від уламків. З весни 2026 року тут у змішаному форматі навчається понад 350 дітей, а заклад увійшов до пілоту академічних ліцеїв — ще 10 млн грн на лабораторії та 2 млн на осередок «Захисту України». Це 23-й безпечний освітній простір на Харківщині; ще 13 будують.

Але найточніше про сенс цього простору сказав директор ліцею Геннадій Клюєв. За його словами, він не бачив учнів у школі п’ять років — спершу ковід, потім війна. Тож діти, які зараз у 3–4 класах, уперше сіли за парти й побачили однокласників лише тут, під землею. «На перерві має бути шумно», — каже директор, і саме цей шум у коридорах для нього доводить, що школа жива. Є й зворотний ефект: окремі родини повертаються навіть із-за кордону, щоб дитина закінчувала 11 клас саме тут. Ціна цього живого навчання — подвійне навантаження на вчителя, який веде урок одночасно для класу в укритті й для тих, кого через безпекову ситуацію не вдається довезти і хто приєднується дистанційно.

Прогноз: цифра руйнувань зростатиме, але метрика стійкості зміниться

Поки триває війна, статистика зруйнованих шкіл оновлюватиметься в один бік — угору. Це треба назвати чесно. Кожен новий обстріл прикордонних громад Харківщини — Куп’янщини, Вовчанська, Дворічної, Ізюмщини, Балаклійщини — додає рядки до переліку МОН.

Але паралельно змінюється сама логіка відновлення. Ми бачимо три тенденції, які визначатимуть найближчі роки:

  1. Від ремонту — до захисту. Прифронтові школи більше не повертатимуть до офлайну зі звичайним підвалом. Стандартом стає сховище або ПРУ з вентиляцією, водопостачанням і пожежогасінням. Це дорожче — але це єдиний спосіб навчати очно під обстрілами.
  2. Від «кожній громаді — свій проєкт» — до тиражованої моделі. Харківська документація стає типовим рішенням для інших регіонів. Це здешевлює і пришвидшує будівництво.
  3. Від загальної субвенції — до підсилення прифронтових громад. Очільник Харкова Ігор Терехов запропонував у 2026 році запровадити додатковий коефіцієнт освітньої субвенції для прифронтових регіонів — щоб утримати педагогів і школи в найуразливіших громадах.

І все ж за всім цим прогресом лишається гіркий бік, який варто проговорити вголос: місто змушене будувати школи під землею замість того, щоб відкривати нові, великі й світлі — на поверхні. Підземна школа — це водночас історія незламності й діагноз реальності, в якій живуть діти прифронту.

Савинський ліцей, Ізюмський район. Фото Валерія Гонтар

Чому ми пишемо про це саме так

Можна було б подати все це як суху відомість: стільки шкіл  знищено, стільки пошкоджено, стільки коштує відновлення. Але за кожним числом у таблиці МОН — конкретна громада, яка щодня ухвалює рішення: здатися й перевести всіх в онлайн назавжди — чи опустити дзвоник під землю й повернути дітям живе навчання.

Саме цей вибір, а не кількість руїн, ми вважаємо справжнім вимірником стійкості прифронтових громад Харківщини. І саме його ми документуватимемо далі — щоб українське суспільство й міжнародні партнери бачили не лише масштаб втрат, а й масштаб опору.

Джерела

Валерія Гонтар

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*


8 + 7 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються дані ваших коментарів.