Здавалося б це не загадка і цифри є в ЗМІ. Проте не все так просто.
За даними міліції в Україні у 2011 році відбулося близько 160 тисяч акцій протесту. Про це заявив глава Верховної Ради Володимир Литвин (Дзеркало Тижня).
ICTV надає меншу цифру: «у 2011 р. було проведено понад 60 тис. масових акцій протесту» – це вже цитата з міністра внутрішніх справ, який, скоріше за все, просто помилився.
«Майдан» вже 11 років висвітлює акції протесту з усієї України, і хоча звісно в наші новини потрапляють не всі акції, але загальну кількість ми можемо оцінити, тому обидві цифри викликали в нас великі сумніви.
На наші запити міліція прислала теж ті самі 160 тисяч, але вони викликали в нас обґрунтовані підозри, які ми пояснили тут Велика загадка. В Україні масово відбуваються фантомні мирні зібрання?
Зрештою з МВС прислали нам відповідь про те, що вони не знають, що таке мирні зібрання, бо цей термін нібито не визначений законом (хоча благополучно міститься у ст.39 Конституції України – себто Основного закону прямої дії та найвищої юридичної сили – це «збори, мітинги, походи і демонстрації»), а в свої 160 тисяч включають масові заходи будь якого характеру, в тому числі культурні, релігійні, спортивні, святкування пам’ятних дат, професійних свят (дивіться відповідь МВС в кінці).
Ця відповідь МВС все одно не пояснює регіональні розбіжності, викладені тут. Але менше з тим, головне, що ми вияснили, що МВС ніякої окремої статистики мирних зібрань (в контексті ст.39 Конституції чи навіть Статуту ППС) не веде. А некритичні громадяни, серед яких голова парламенту, купа журналістів, громадських діячів, соціологів вербально перетворюють хресні ході і футбольні матчі на акції протесту.
Але нам все таки цікаво знати скільки ж їх було – мирних зібрань. І ми опитали всі міськради обласних центрів, Київ, Сімферополь і Севастополь, і майже від всіх дізналися кількість отриманих повідомлень про мирні зібрання. З різних причин дані поки що не надали Полтава і Херсон. Повні таблиці разом з кількістю звернень до суду про заборону мітингів ми оприлюднимо, коли отримаємо всі відповіді, а зараз можемо сказати, що в 25 обласних центрів в міськради було подано повідомлення на …. 7600 мирних зібрань. Всього лише. З урахуванням поки що відсутніх даних з 2-х міст буде орієнтовно 8000.
Можна передбачити що в райцентрах і селах відбулося мітингів, демонстрацій, пікетів тощо принаймні не більше, ніж в обласних центрах. Таким чином можна очікувати, що всього було проведено десь 16000 мирних зібрань за 2011 рік. Або рівно в десять разів менше, ніж в широко розтиражованій заяві Литвина. Причому треба розуміти, що мирні зібрання – то не тільки протестні акції, а і акції в підтримку чогось (напр. Євроінтеграції або прийняття якогось закону). Тобто власне протестів було реально ще менше.
Ось приклад Донецької області. МВС повідомляє, що за 2011 рік пройшло 3160 масових заходів (нам повідомили те саме). В той же час Донецька міськрада подає кількість повідомлень про проведення мітингів всього лише 362. Протестна активність на Донеччині дуже ретельно і багато висвітлюється на Майдані, і ми знаємо, що в області відбувається доволі багато зібрань, але не в 10 разів більше, ніж в самому Донецьку. Може йтися про 600-700 зібрань всього по області.
Нащо представникам влади збільшувати у своїх заявах на порядок кількість акцій протесту? Через просте нерозуміння міліцейської статистики, в якій і правда, розібратися не легко? Можливо. Але цю в десять разів завищену кількість мирних зібрань представники влади, а подекуди і представники громадського сектору, люблять наводити в якості ілюстрації активності громадян, свідчення свободи мирних зібрань і взагалі демократичного розвитку України. А опозиція, навпаки, любить ілюструвати нею невдоволення громадян.
А насправді це максимум 16 тисяч подій на рік, або 43 на день, що з урахуванням того що в країні 414 райцентрів і 27 обласних центрів і прирівняних до них, складає в середньому одні мирні збори на 10 міст на день. З яких 20% насправді відбувається в Києві.
Тож хто, кому, а саме головне, навіщо бреше? Або, дипломатично кажучи, грішить проти істини?
Щоправда, можливо тут саме той випадок, коли не варто шукати конспірології там, де все може бути пояснено як не глупством, то заповідним українським постсовецьким “бардаком” і кашею у чиновницьких головах.
Як би там не було, ми продовжуватимемо розбиратися – і з цим, і з іншими аспектами дотримання і реалізації в Україні права на мирні зібрання. Адже воно, як знаємо з рішення КСУ, є (принаймні на папері) “невідчужуваним і непорушним“.
Наталка Зубар, виконавчий директор ГІМЦ “Всесвіт”
Олександр Северин, к.ю.н.
