Україна давно посідає останнє місце в рейтингу економічної свободи Європи. Зараз вона на 161 місці з 177 країн світу. Про те, яким на їх смак є це солодке слово “економічна свобода” говорили 11 червня багато.
Доповідач: Анатолій Рекун, виконавчий директор Товариства фахівців з промислового менеджменту, Черкаси.
Економічна свобода це можливість економічних суб´єктів господарювання вільно, без обмежень обирати можливість випускати продукцію або надавати послугу і вільно мати доступ до будь-якого ринку, до замовлень, в тому числі, державних, торгувати без обмежень з будь-якими контрагентами, мати доступ до сировинних ресурсів, до користування землею, до засобів, які даватимуть можливість заробляти, торгувати і працювати на ринку.
Економічна свобода є одною із складових свободи особистості. Відповідно, немає свободи економічної – немає свободи особистості.
Щодо України, то за індексом економічної свободи Україна знаходиться на досить непристойному 161 місці. Цей рейтинг визначається кожного року за 10 показниками. Найгіршими для України є свобода інвестицій (це чинник-наслідок, він показує, що країна вже не цікава для інвесторів), свобода від держави (можливість впливати на державні витрати суб´єктів бізнес-асоціацій), свобода від корупції, захист прав власності (рейдерство в нас є, було і залишається), фінансова свобода. Крім того, погані показники по свободі бізнесу і свободі трудових відносин.
Чи є в нашої країни стратегія забезпечення вищого рівня показників економічної свободи? Чи є певні орієнтири, яким чином держава може змінити цю ситуацію? Хоча б по найгірших показниках. Нажаль, немає або ми їх не знаємо. Про цей рейтинг ніде не було чутно, ні в пресі, ні на телебаченні.
Чи можемо ми якось вплинути на ситуацію чи будемо спостерігати зі сторони? Що може покращити цю ситуацію?
Чи знаємо ми певні принципи поведінки або можливості для копіювання поведінки передового досвіду, який існує в країнах-лідерах по економічній свободі: Гонконг, Сингапур, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати. Нажаль, цього також немає.
Чи є певна позиція керівництва держави та бізнес-середовища щодо заходів забезпечення вищого рівня економічної свободи? Чи бачить наша влада чіткі перспективи у цьому напрямку?
Для того, щоб рухатися далі потрібна чітка стратегія, яка могла б забезпечити координацію дій всіх зацікавлених учасників. Отже, підсумок:
- Економічна свобода впливає на свободу особистості, на права людини в тому числі.
- Економічну свободу неможливо забезпечити, якщо не робити певні кроки в подоланні корупції.
- Економічна свобода дає можливість країні розвиватися та забезпечувати економічний розвиток.
Чого не вистачає нашому керівництву і гравцям бізнес-асоціацій? Інтуіції (ми бачимо, як швидко розвиваються ринки, але місце України в цьому розподілі не знайдене), мудрості чи досвіду, творчості і новаторства.
Доповідач: Оксана Бачинська, керівниця дизайн-студії, власниця мережі екслюзивного модельного одягу, Тернопіль.
Я займаюсь бізнесом 17 років і можу сказати, що досить складно працювати останні 2 роки. Це пов´язано з тим, що в людей немає грошей. Ми виробляємо товар, відсутність продажів відображається на зарплаті. В умовах безгрошів´я, що зараз панує вУкраїні, дуже складно вести бізнес.
Доповідач: Едуард Курганський, директор з розвитку ПП “Лесі”, Київ
Чи бачить влада якусь стратегію розвитку, чи вона нам її оголошує? Влада зацікавлена власними питаннями збагачення і чекати від неї стратегій щодо розвитку бізнесу, щодо наших проблем, не варто. Це нам показало, яким чином був прийнятий податковий кодекс, це відбувається з законом про внутрішню торгівлю. Є певний напрямок, в якому працює держава і цей напрямок на користь крупного олігархічного бізнесу, навіть, конкретної окремої сім´ї.
Справді, наші проблеми залежать від гаманця наших покупців, це основа бізнесу. Але я не знаю, чи можемо ми на це вплинути, на те, щоб люди отримували більше грошей? Едине питання, яке мені цікаве, це питання бізнес-асоціації.
Ще хочу поставити питання, а що саме заважає бізнесу сьогодні? Давайте пошукаємо спільні причини. Чи можемо ми дійти до першоджерел? Чи можемо ми, як бізнес, як об´єднання, запропонувати вихід з цієї ситуації? Ще раз підкреслюю, не варто сподіватись, що хтось вирішить проблеми бізнесу, не варто сподіватись на державу, на уряд, тільки на власні сили.
Доповідач: Петро Костенко, підприємець і візіонер бізнесу.
Перше підприємство я зареєстрував у 1992 році, мені чудово відомо, як можна працювати в Україні. Вся тенденція праці в бізнесі говорить про те, що ми йдемо за низпадаючою, абсолютно жорстке посилення податкового тиску, введення ПДВ, відсутність можливості компенсувати проблеми з бюджетом, з доходом без ричагів у владі.
Хочу відповісти Оксані та Едуарду. Яким чином можна збільшити доходи людей? Більше платити зарплату. Але щоб більше платити зарплату, треба більше платити податків на зарплату. До 80% доходу йде на обов´язкові виплати: ПДВ, соціальний пакет, податки на зарплату. Це жорстка удавка на бізнесі, яка не дає можливість легально виплачувати зарплату. Вихід з цієї удавки пропонує нам певну схему, відкат. Бізнесмену діватися нікуди, адже в нього задача – вижити і він, нажаль, користується цими інструментами.
Звідси виходить, що кожен бізнесмен «під ковпаком» у правоохоронних органів, податкової міліції. Велика кількість податків та перевіряючих органів призводить до накопичення величезної кількості паперу зі звітністю.
Я цілком згоден з Едуардом, чекати милості від держави не приходиться. Ми отримуємо інструмент від держави тільки каральний, тільки рабовласницький, в найгіршому випадку, феодальний.
Враховуючи мій досвід роборти у виборчих кампаніях, мені там було пояснено, що в нас є стадо, ось людина яка отримає Київську область, ось людина, яка отримає Крим… Інтереси народу тут не розглядаються. Ми їм цікаві тільки як дійні корови і найближчим часом ситуація лише погіршуватиметься.
Вихід є. Або покинути цю країну, на сьогодні 57% українців про це мріють, або, якщо ми говоримо про партіотизм і оптимізм, що через 20-40 років щось у цій країні зміниться, тоді об´єднуватися поза державою. Є інструменти, в тому числу, у світовому економічному бізнесі, це об´єднання кооперативів. Для прикладу, швейцарський кооператив, який існує з 30 років. Він об´єднує близько 100 тис. осіб і має оборот майже 2 млрд. франків у рік. Це безподаткова структура, яка всередині себе надає всі види послуг, товарів і має власну валюту.
Що є одним з признаків рабовласника? Той, хто друкує гроші володіє людьми і бізнесом. Тут називалися найкращі для бізнеса країни: Гонконг, Канада, Сполучені Штати. У Гонконзі немає державних грошей. Там є три приватних банка, які друкують власні гроші. Денаціоналізація грошей дозволила країнам зробити найміцніший ривок.
Мій рецепт (він може бути спірним, але я прийшов до нього з 20 річним досвідом бізнесу) – створити власні гроші всередині власного кооперативу, в цей кооператив включаються всі думаючі, економічно грамотні, ініціативні люди з певними амбіціями.Важливо, щоб ми створили свій економічний кластер усередині країни, прописали прозорі правила гри (це едина форма, яка не обкладається податком) і один одного підтримували. Тобто, діяти за принципом «свій до свого по своє». Дуже гарний принцип. Як тільки в цей економічний кластер ввійде багато регіонів, декілька десятків тисяч людей – ми станемо непереможними і зможемо нав´язувати свою волю, своє бачення законів, податкової, економічної, фінансової і другої політики.
Поки в Україні є два ярма: абсолютно дорогі монопольні гроші, ніде у світі немає 20% кредитів і корупція, яка знищує бізнес.
Едуард Курганський: Ми говоримо про можливість побудов економічно вільних острівців і ви вважаєте, що можна їх буде побудувати самостійно, без допомоги держави і ці острівці дадуть нам певну незалежну власну модель ринкової економіки?
Петро Костенко: Так. В мене є навіть досвід побудови такого кластера в Ялті, я ввів власну валюту, зробив Ялтинську ярмарку, власний АЗС, кафе. Зрештою нас закрили, ми стали нецікаві певним колам влади, нас було 100 осіб, але, якщо нас буде100 тис. по всій Україні – нас ніхто не закриє.
Наталка Зубар: Я Петра знаю з 2005 р., спочатку я вважала його ідеї неймовірними, але я бачу, як з кожним роком, крок за кроком йому вдається, особливо моделі незалежного колективного співфінансування, втілювати в життя. Зараз я навіть оптимістичніше налаштована стосовно втілення його ідей, ніж він сам.
Доповідач: Олександр Чумак, Президент ХОГО “Асоціація приватних роботодавців”, Харків
Спілкуючись з підприємціями ми постійно проводимо опитування стану малого бізнесу. Останне опитування відбулося вчора в одному з міст Харківської області.
Що впливає на свободу економічної діяльності в Україні:
- Високий рівень корупції
- Високі податки
- Відсутність державної підтримки бізнесу
- Втручання контролюючих органів у діяльність
- Неєфективний захист бізнесу
- Необізнаність підприємців для захисту своїх прав
- Відсутність практичних навичок ведення бізнесу (стихійність).
При проведенні одної з зустрічей я опитав підприємців, виявилося, що з 35 осіб лише один на 80% (навіть не на 100%) веде бізнес легально.
Іншими словами, бізнес зовсім не турбується про те, щоб вести свою діяльність максимально легально. Таким чином він сам створює собі ризики втручання у свою господарську діяльність. Це проблема №1 сьогодні в Україні.
Підприємець змушений займатися проблемами, які другорядні для бізнеса.
Отже, малий бізнес повинен займатися питанням легалізації свого бізнесу. Саме для цього існує бізнес-асоціація, яка на сьогодні готова надавати інструменти: захист бізнесу, навчання безпеці бізнес-процесів, підготовка персоналу. Більш того, органи державної влади не будуть розглядати звернення кожного конкретного підприємця з певними проблемами. Якщо бізнес об´єднується з бізнес-асоціацією, він може систематизувати ісуючи проблеми і вже системно звертатися зі зміною тих чи інших норм.
На сьогодні ми вже маємо змогу брати участь у розробці законопроектів, вносити зміни у вже існуючи закони, ми можемо працювати і з захистом бізнесу від впливу ззовні: контролюючих та правоохоронних органів…
Вже з жовтня у нас діє проект Корупція-стоп. Разом з обласною міліцією ми розробили охоронну грамоту, робимо правовий аудит бізнеса, у даному випадку ми відповідаємо за кожним конкретний бізнес, який працює в рамках законодавства, ми несемо відповідальність, якщо до цього бізнесу прийде міліція. За статистикою 80% міліціонерів, бачучи цю грамоту, йдуть самі.
Бізнес, який працює у рамках законодавства, може зайти у будь-який кабінет, порвати на собі рубаху і вимагати, щоб цей бізнес не чіпали, тому що він платить податки.
Бізнес –асоціація має право захищати бізнес не тільки конкретного підприємця, а і місцевих громад.
Доповідач: Олександр Шармар, Голова Харківської міської профспілки підприємців, Харків.
Економічна свобода дрібного підприємця невпинно падає в Україні. Побори перевіряючих органів, незаконні реконструкції за рахунок підприємців – це все руйнує малий бізнес. Підприємці змушені уходити з бізнесу і ставати найманими працівниками. Дуже знизилась покупна спроможність населення, затримуються виплати зарплати. Наші звернення, заяви з деяких питань, і до Президента (адже в Харкові корупція дуже висока), по незаконному будівництву, з іншими правопорушеннями – повертаються в Харків та ніким не контролюються. Таке відчуття, що владі немає часу займатися цими питаннями, вони займаються власним збагаченням. Все віддано на відкуп місцевій владі, місцевій прокуратурі, місцевим судам.
Доповідач: Сергій Старцев, Голова Харківської обласного відділення профспілки таксистів України, Харків.
Ринок транспортних перевезень ніяк не легалізується. До 5% перевізників (це, в більшості, самозайняті особи) ведуть свою діяльність легально. До чого це призводить? Дуже легко у нього зайти, але необмежене входження у цей ринок призводить до того, що ніхто з перевізників не заробляє тих грошей, які вони мали б заробляти. Підприємцям приходиться працювати не 8 год. в день, а, на свій страх та ризик, вдвічі більше, щоб щось принести в сім´ю.
Тому, я в цій галузі не за економічну свободу, а за певне регулювання. Зараз ми займаємось написанням того закону, який восени цього року може бути прийнятий і наведе тут порядок. Але, цим займається держава вже 10 років і все звелося до того, щоб прибрати самозайняту особу на своїй машині з перевізників, яких 98% і зробити таксопарк.
На щастя, зараз вже є розуміння на рівні міністерства, що не можна зламати ринок, який самостійно створився за 15 років в Україні і який відповідає европейському ринку, де теж працюють здебільшого самозайняті особи (90%).
Тому, питання в тому, щоб люди, які працюють на цьому ринку мали правила і їх виконували. Не можна працювати нелегалізовано, треба мати посильні обов´язки, мати вимоги до уряду, які можна отримати тільки тоді, коли діяльність легалізована. Але вона не буде легалізації, якщо держава у цьому не зацікавлена. Нажаль протягом 15 років зацікавленість була тільки у окремих бізнес-груп. Якщо зараз ми зможемо зробити вигідною легалізацію для самозайнятої особи, то ринок таксі запрацює. Сьогодні виходить так, що людина отримає якийсь дохід, але за 1-2 роки вона втрачає свій засіб виробництва, адже не заробляє достатньо для відновлення свого автомобіля. За два роки вона вже не зможе працювати в таксі, але і іншої роботи в неї теж не буде.
Олександр Шармар: Нелегальна торгівля суттєво впливає на економічну свободу підприємця, що працює легально.
Едуард Курганський: Після виборів 2012 року середній бізнес допомагав деяким депутатам отримати перемогу, в Асамблеї зараз є підприємці, які є довіреними особами у депутатів від БЮТ, Удар та Свободи. Тобто, в нас з´явилася можливість певним чином впливати на законодавче поле, ми можемо пропонувати якісь законопроекти, варто це використати.
Проблема бізнесу щодо таксистів – це та велика кількість людей, яка втрачає роботу і змушена йти таксувати, демпінгувати по цінах один з одним. Законодавець не вирішить це питання, ми введемо якісь обмеження, але якщо людині немає що їсти, немає як прогодувати сім´ю – вона буде шукати можливість заробити гроші та ігнорувати закон. Вихід варто шукати не в окремих галузях, а у спільних ініціативах.
Петро Костенко: Що ми чуємо від бізнес-асоціації: легалізуйтеся і ми будемо вам допомагати. Та ні, навпаки, держава, уряд зробили все, що легалізуватись неможливо. Просто неможливо. Там сидять спеціальні люди, які кажуть що потрібно залишити ось це горнятко у пляшечці і нехає туди люди йдуть, за таким тарифом. Сьогодні ми кажемо цей спільний тариф розділити ще й на Асоціацію. Асоціація не може цим займатися в принципі.
Щодо ринку Барабашово, люди за власні кошти побудували магазини і передали на баланс кампанії. Зараз ці люди виживаються. Замість того, щоб підприємцям організуватися, передати в суд свої вимоги, передати це у власність реальним власникам ринку (а це підприємці), а не отримавшим лобіюванням і дахуванням власникам, які видавлюють будь-якого незгодного. Навкруги зачищують усе поле, начебто ми у правовому полі працюємо, хоча ми розуміємо, що там відкати і щомісячна дань божевільна. Вона співставна з річним доходом усього нашого міста. Щоденні товарні залишки на 2003 рік 150 млн. дол. Це оборот цієї корпорації. Це монстр, який захватив і має корупційні зв´язки у всіх правоохоронних і регулюючих органах.
Стосовно таксі, неможлива легалізація там, де на одного легально працюючого 50 перевіряючих.. Коли легальнопрацююча людина отримує мартшрут, приходить на автостанцію, а там ще 15 нелегальних. Через те, що сама сутність чиновників: створити умови, щоб легально працювати було неможливо.
Я вважаю, що всі три виступающих з Харкова лобісти не економічної свободи, а прокрустова ложа. Вони гратють на полі тих, хто створив це прокрустове ложе. Люди, відріжте голову, або відріжте ноги. Ні, ми не хочемо, ми хочемо, щоб у нас і голова була на місці і ноги. Ріжте ви свої ноги і голови. До цього доведуть бізнес, підприємництво, найманих працівників, яким завтра нічим буде годувати свої родини. Вибирайте, на чиєму ви боці. Не треба сьогодні загоняти бізнес у ті рамки, що створені для його знищення.
Володимир Ханас: Коли ми говоримо про економічну свободу, ми ще мусили би говорити і про споживача бізнес-послуг. В принципі, все визначає кінцевий споживач і про нього потрібно говорити. Навіть в ситуації економічної несвободи, кінцевим, хто отримує невигоду (у нашому випадку) є споживач.
(Розповідь про успішне створення ресторанної мережі Михайлом Гросуляком. Це родинна корпорація закладів харчування у Західному регіоні України).
Олександр Чумак: Задача контролюючих органів поставити бізнес в такі умови, коли він буде купувати у них право порушити закон і вільно працювати. Вони контролюють не дотримання законності, а продають нам це право і більшість це право купує. Поки ми не викорінемо це бажання купувати право незаконно працювати, нічого не зміниться. Треба міняти ментальність людей.
Петро Костенко: Закони, які неможливо виконати, які придумані злочинцями при владі, необов´язкові для виконання. Класики казали, якщо влада, уряд вчиняє неправомірно, то усунути його від влади для громадянина не просто право, а обов´язок.
Доповідач: Олексій Цокалов, фермер, Асоціація фермерів та приватних землевласників Бобринецького району Кіровоградської області.
В нас вести бізнес це або приймати існуючу систему, тобто, давати десь хабарі, або потрібно своїми зусиллями і зусиллями небайдужих людей захищатися.
(Розповідь про успішну історію захисту підприємця за допомогою підтримки багатьох підприємців з усього регіону).
Доповідач: Віктор Пушкар, кандидат психологічних, Київ.
Я би звернув увагу на два чинники, які вказують на економічну несвободу українського соціума:
1. Лише близько 40% українців вважають, що право на підприємницьку діяльність належить кожному. Решта вважає, що для того:
– треба мати спеціальну підготовку 21% (можна тільки магістрам з бізнес-адміністрації?),
– вести бізнес, корисний для суспільства 24% (хто визначає цю корисність?), або
– зареєструвати підприємство 15%.
Тобто фактично в законодавстві прописано варіант, який підтримує 15% населення. (Пушкар, 2009). А 60% мають різні батьківські заборони щодо підприємництва. Які таргани бігають в головах частини умовно наших людей як реакція на самостійно зароблені чужі гроші, це тема окремого великого дослідження.
2. Відсутність гарантій недоторканості приватної власності. Все що більше за пару черевиків у людини можна забрати. Теоретично або практично. Скільки людей працездатного віку задіяно у рейдерстві, дахуванні і просто охороні, не рахуючи державні силові структури? Якби половина зайнятих в цьому “секторі економіки” почала виробляти інші товари і послуги, а решта – трохи менше заважала бізнесу працювати… Перед кожними виборами Невідомі Політтехнологи пускають чутки, що після виборів нового перерозпилу власності не буде. Бо всі від того втомились, включно з олігархами. Ага, ну канєшна, дуже легко втомитись від ситуації, коли за рік статки збільшуються на 50…100%. А що наступного року вони можуть зменшитись на 95%, хай цього лохи бояться…
Альона Соколинська: Я згодна, ментальність треба змінювати, але не зараз. Коли вже будуть нормальні умови для праці, тоді можна і ментальність змінювати. Якщо в Німеччині 3-4 податки, то в Україні їх 135. Все це ускладнює працю, призводить до помилок та бажання спростити собі роботу.
Олександр Шармар: З кількість податків ще виживаємо, а от у нас в країні 70 перевіряючих органів і кожен просить «Дай».
Петро Костенко: Не буде великої кількості податків – не буде стількох контролюючих органів.
Альона Соколинська: Влада викорінює середній і малий бізнес тому, що для авторитарної влади це перше джерело небезпеки. Це сила, яка підняла помаранчеву революцію. Малий і середній бізнес це джерело демократії.
Доповідач: Олександр Богомолов, політичний аналітик, ІЦ “Майдан Моніторинг”, Київ.
Стосовно захисту інтересів бізнесу і забезпечення економіічної свободи. Було названо умовно три моделі. Одна модель – ізоляція, створення економічних угрупувань, які є недоступними для влади. Інша модель – у спробі прилаштуватися до існуючої законодавчої системи, до існуючого порядку шляхом так званої легалізації. Третя – це захист шляхом протестних акцій. Видається, що кожна з цих моделей є достатньо затратною і жодна не гарантує постійного успіху. Вони потребують постійного вкладання зусиль і кожна піддається ерозії, в наслідок дії різних чинників. Просто може не вистачити ресурсів, чи зусиль, чи чогось ще. Теоретично, все ж таки є й четверта модель. Йшлося про те, що у владі існують сили, які пишуть таке законодавсто, яке не забезпечує економічну свободу у сегменті середнього і малого бізнесу, через те, що у нас у владі представлені олігархи, групи, які набагато більш потужні і їхні інтереси набагато більші.
Вирішення цього рівняння можливе у один спосіб. Середній і малий бізнес має бути репрезентований у вигляді власної політичної сили в парламенті і сам має регулювати законодавство чи впливати на його формулювання.
Петро Костенко: Чому не працює четверта модель? Саме тому що працюють і розвиваються три інші моделі. Виходить, що існує велика кількість шлюзів, якими керують визначені особи. В Україні влада сьогодні належить тим людям, які таким чином склали законодавчу, виконаву і судову владу, що вона служить тільки їх інтересам, не народу. Тому, політичне представництво середнього класу вважаю на сьогодні в Україні неможливим. Тобто, на будь-якому етапі людина буде або підкуплена, або залякана та буде змушена захищати не свої інтереси. В кращому випадку, якщо людина порядна, піде у відставку. Кажуть, «не оцінюйте людину за його друзями, у Іуди вони всі були справжні». Тобто, можливість зради, зміщення перших осіб у цих політструктурах, коли купується більшість голосів політради і зміщується керівництво. Таким чином, структурно політичне представництво для захисту інтересів малого бізнесу в Україні сьогодні неможливе. Ні модель, ні конструкція, ні законодавчі акти цьому не сприяють. Навіть якщо така партія потрапить у парламент, то рішеннями судів все буде заблоковано. А приватні особи за списками перекуплені у провладну фракцію. Сьогодні влада у тих, хто друкує гроші.
Олександр Чумак: На сьогодні консолідація бізнесу в Україні 3-5%. Якщо рівень консолідації буде 15%, то можна говорити про якусь силу. В Польщі консолідація бізнесу – 68%. Стан малого і середнього бізнесу – це стан країни в цілому, це стан бюджету. Це основний платник податків. Консолідація – це створення об´єднань, бізнес-асоціацій, коаліцій, які будуть відслідковувати системні проблеми і їх вирішувати.
Едуард Курганський: Про консолідацію бізнесу. Громадські організації підприємців існують, вони працюють і на них можна спиратися. Так, їх недостатньо і вплинути на цей процес можна популяризацією успішного досвіду. Це дозволить в інших містах створювати такі ж організації.
Коли ці підприємницькі організації мають іти в політику? Про Асамблею, це не громадська організація. Це майданчик для спілкування підприємницьких громадських організацій. Вона була одною з тих сил, що організовано привозила людей на підприємницький майдан з різних міст та координувала його роботу.
В 2011 році в Асамблеї обговорювалося питання про створення власної політичної партії. Але голови громадських організацій вирішили, що ми не йдемо в політику, ми не політики і ми її цураємося. Ситуація кардинально змінилася у 2012 році. Підприємці фінансували окремих кандидатів на виборах, але більш за все по мажоритарці.
В багатьох містах голови стали довіреними особами кандидатів від політичних партій.
Тобто, психологічного барьєру чи йти нам в політику чи не йти – не існує. Ми вже зайшли туди, тим чи інших способом.
Питання в іншому, чи здатні ми створити партію, яка переможе, яка не продасться? Якщо ми не можемо утримувати на внески власну громадську організацію, яка нам допомогає кожного дня? Чи будемо ми утримувати політика, який невідомо де знаходиться, чи буде він на нашій стороні в певний моменти або буде відстоювати власні інтереси?
У Сполучених Штатах дуже потужні профспілки. Є демократична партія, яка утримується на внески від виборів до виборів. Але коли потрібно перемагати на виборах, вони отримують підтримку профспілок і змушені перед ними звітувати. Тобто, замовником є не абстрактний середній клас, а конкретна організація, профспілки Сполучених Штатів.
Ситуація в Україні з точністю до навпаки. Ми йдемо до того, щоб у нас з´явилася ліберальна партія, але вона буде дієва тільки тоді, коди її будуть здатні фінансувати об´єднані громадські організації підприємців.
Сергій Петров, громадський активіст: Ми всі є заручниками системи, яку самі щоденно підтримуємо. Системи хабарів, непрозорого ведення бізнесу, ми не можемо ставити владі вимог зробити все легітимно та прозоро, ми всі не можемо до певної міри погодитися на об´єднання, багато хто має власні лідерські амбіції. Ситуація може покращитися лише тоді, коли ми зрозуміємо, що не хочемо далі підтримувати цю систему. Треба поставити чіткі ультимативні вимоги і далі залежить від нас, наскільки ми зможемо триматися. А триматися треба до кінця. Лише в такому разі можуть відбутися зміни на краще. Такі поодинокі приклади є.
Олександр Веприцький: Ми говоримо на поверхневому рівні. І роботодавці, і наймані працівники зараз неосвічені. До тих пір, поки роботодавець не виведе всіх найманих працівників на майдани, нічого не зміниться. Хочете гарну пенсію? Давайте разом цього досягати. Роботодавці не мають самі між собою домовлятися
Петро Костенко: Єдине, в чому ми всі зійшлися – потрібно консолідуватися. Потрібно вибрати для цього інтрумент: або Асоціація і ми у правовому полі держави, або об´єднання на умові особистого доходу у споживчий кооператив, в ідеалі, в розмірах всієї України. Створюємо власну розрахункову систему всередині кооперативу, вичавлюємо державу. Світовий досвід застосування цих інструментів існує.
Олександр Чумак: Малий бізнес виконує дуже важливу функцію: він знижує соціальну напруженість у суспільстві. Малий бізнес швидше і дешевше за все створює робочі місця і при цьому держава не бере у цьому участі. Щоб зменшити безробіття та активізувати населення треба створити такі умови, щоб будь-яка людина могла створити бізнес.
Для подальшого розвитку мають бути цивілізовані правила гри. Бізнес має легально працювати за правилами, держава має створити такі правила за якими обидві сторони зможуть комфортно працювати.
Підготувала Наталя Ляшенко
Фото Альони Соколинської та Сергія Захарченкова
Повний запис трансляції
