Всі активно обговорюють причини нещодавнього телевізійного зізнання Путіна у скоєні міжнародного злочину. Різні думки лунають, і різні експертні висновки. Одне зрозуміло – Путіна не впіймали у підземному переході, щоб запитати про щось. Але до причин. Вони, як завжди, мали внутрішню і зовнішню спрямованість.
Про внутрішню я вже говорив і лишаюсь зі своєю думкою: показати прозорливість і героїзм російської влади, яка легко захоплює території сусідніх держав. Захотіли – захопили, і нічого нам за це не буде, навіть, якщо на весь світ зізнаємось про це. Психологія ватажка великої банди, у якого “все схвачено”. Втім і банда в наявності, інакше немає до кого звертатись.
Зовнішні причини дещо складніші.
Перша, показати загрозу ядерної війни в разі спроби відвоювати Крим. Можна сперечатись щодо реальності загрози, але вона висловлена і може бути доведеною до високого градусу. Це не проти України, це проти країн Будапештського меморандуму. Рік тому я писав про ймовірність такого розвитку. Карибська криза починалась з такого приблизно розвитку подій.
Друга, виправдати спонтанність дій російської влади. Виглядати агресором немає бажання, тим більше таким, що готувався заздалегідь. Тому створюється легенда про вимушені дії хіба що не гуманітарного характеру. Під цю легенду створюються подібні інтерв’ю з генералами і адміралами. Легенди завжди мають велике значення в політиці. Побачите, що цю легенду будуть активно розвивати. Навіть, вже розвивають: “дякуємо Пу за те, що в Криму немає війни”.
Путін ніде не назвав обсяги військового втручання. Якщо подивитися на це скрізь визначення агресії, то доводити тут “вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави” в обсязі, необхідному для визнання факту агресії буде не просто. Без належних документів майже неможливо. А нам потрібні документи, а не лише віра в підтримку союзників. Лишаються пункти d, e, g, які також потребують доведення, а не лише безмежної нашої віри. Я вірю, а чи повірить суддя, який розглядатиме цю справу. Поки що 69 держав не підтримали резолюцію ГАООН по Криму, а сотня підтримали.
Путін хоче довести усьому світу, що Україна віддала Крим. Відсутність військового спротиву акту агресії начебто створює враження готовності віддати територію, населення якої ніби само цього хоче. Путін хоче показати, що українські війська не могли ефективно діяти в умовах ворожого ставлення до них населення. Для цього туди було завезено з Росії та рекрутовано на місці “самооборону”. “Референдум” виглядає після цього цілком логічним з “логічними” наслідками. За цих умов несилове використання в Криму російської армії наче і не має злочинного наміру. Саме цю думку вкладає російська влада в уми глядачів.
Росія не переписує міжнародне право під Косовську справу. Це їй не вигідно. Вона просто використовує цю справу в суто агітаційних цілях. Набагато небезпечнішим є створення цілої низки конфліктів, не вирішених на основі міжнародного права. Мені не подобається слово “заморожений”, воно не відображає суті. Суттю є виключення територій та конфліктів з зони дії загального міжнародного права, що підриває довіру до нього як до єдиного регулятора і нищіть систему міжнародних відносин, побудованих на довірі і захисті суверенітету. І путін своїм виступом намагається підтвердити право Росії створювати такі позаправові зони, спираючись на свою ядерну зброю. Отже, це своєрідний маніфест, з яким Росія звернулась до світу. І це ультиматум. Відповідати на нього слід не лише Україні, навіть зовсім не Україні. І не забуваємо про легенди, якими приростає російська держава
М. В. Буроменський, завідувач кафедрою міжнародного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор