У продовження епічної боротьби за право підприємця бути і-з самим з собою єдиною фізособою, яка була детально описана в статті Афера державного масштабу…
Днями я надіслала детальний перелік “художеств” державної виконавчої служби, який відбувався впродовж 2+ років. В махінаціях задіяно було біля 10 осіб. Тож, випадкові збіги та ненавмисні помилки малоймовірні.
Оформила цей перелік у вигляді скарги на двох адресатів – генпрокурора (оскільки прокуратура має функцію загального нагляду за дотриманням законодавства) та міністра юстиції (оскільки держвиконслужба знаходиться в структурі цього міністерства) й відправила, як належить – рекомендованими листами з повідомленням про вручення.
ГПУ зреагувала блискавично. Через 3 (!) дні по відправленню мого листа мені вже й підготували відповідь. Й папір навчилися економити…
Молодці?
Щоправда, із зором молодцям не пощастило. Бо примудритися не помітити Міністра юстиції як першого адресата скарги – то ще вміти треба.
Відтак, до Генпрокуратури намалювалося два конкретних питання:
1. Куди від прокуратури поділися повноваження загального нагляду за дотриманням законодавства? Відібрали? Чи сама склала? Що значить “повідомити автора”? А Генпрокуратуру не треба?
2. Відколи це на листи, адресовані начальнику відомства, відповідає пересічний підлеглий, навіть не начальник відповідного департаменту? Не складає листа, а саме відповідає! Тобто, кореспондеція взагалі проходить повз увагу начальника? Він навіть на підпис не відволікається? А як поскаржитися на неправомірні дії посадовця? Лише через суд?
В принципі, ці два питання легко можна об’єднати в одне – а навіщо нам взагалі така феєрична структура, як наша прокуратура?
