останніми днями часто зустрічаю суб’єктивне оціночне судження “кращий розслідувач”.
і я навіть зрозуміла б, якби це казала світова закуліса.
бо там ситуація яка?
низового споживача захищають всілякі grassroots ГОшки.
ефективність та доцільність всяких адмінпослуг пильнують Supreme Audit Institutions (ака Najwyższa Izba Kontroli (NIK) в Польщі).
що залишається нещасним медійникам? хіба що відловлювати різні історії про внутришньовидову конкурентну боротьбу різних груп інтересів.
“как скучно оні живут” (с)
у нас же ж усе з точністю до навпаки. оті самі групи інтересів й утримують медіа, яким зливають матеріали, які невибаглива публіка страшенно любить.
що тут складного?
чи не пора нам таки нарешті домовитися, що для суспільства насправді важливіше і оцінювати антикорупціонерів відповідно до?
нє, ну от для мене таки неочевидно, де саме більше загроз – коли умовний коломойський бореться з умовною #СукаПравославная? або ж коли держава запроваджує чудову адмінпослугу, за яку бере гроші, хоча її надання є її святим обов’язком по дефолту? чи може коли адмінпослуга надається аби-як і поряд квітнуть чудові і зручні сервіси за чималі гроші? чи коли люди масово тримаються зубами за посади з мізерними зарплатами суто заради приналежності до касти “рєшал”?
ну, якщо вже ми оголосили такий непримиренний похід на корупцію, то може варто тримати в полі зору усі вектори і якось розуміти пріорітети?
