Останні новини

Люди з обмеженими можливостями: коли рівність принижує

Спробуйте порахувати кількість людей в інвалідному візку, яких ви бачили за останній місяць (а то й рік) на вулицях міста. Швидше за все, вам вистачить пальців однієї руки. Невже наше суспільство настільки здорове? Або ж є інші причини?

Чи доводилося вам спотикатися об високі бордюри на пішохідному переході? Чи звертали ви коли-небудь увагу, скільки закладів громадського користування оснащено пандусами? Чи намагалися уявити, як можна користуватися тими небагатьма, які все-таки є? Користуватися пандусом, по якому і здорова жінка навряд без травм зможе скотити легку дитячу коляску, людині з обмеженими фізичними можливостями без сторонньої допомоги, як мінімум, небезпечно для життя і здоров’я. Але ж таких людей в Україну в кожному обласному центрі від 500 до 1000. Знайомий з труднощами життя у візку не з чуток, адвокат Дмитро Жарий відмовився сидіти вдома в очікуванні кращого життя і спробував відстояти своє право на вільне пересування містом і можливість реалізувати свої базові потреби.

6 липня 2010 Дмитро вирушив до аптеки за ліками. Щоб потрапити всередину приміщення, йому потрібно було подолати декілька сходинок. Ніякої можливості піднятися на ганок аптеки по пандусу на інвалідному візку не було, тому йому довелося просити перехожих внести його наверх.

– Мені довелося просити цих хлопців почекати, поки я куплю ліки, щоб потім спустити мене вниз, оскільки користуватися наявним там пандусом було небезпечно для мого життя і здоров’я, – розповідає Дмитро Жарий. – Зазвичай я не практикую пересування на руках інших людей, це принизливо й небезпечно для життя. Я не хочу бути залежним від інших людей, їх настрою та фізичних можливостей при реалізації своїх прав і законних інтересів.

Дмитро розраховував на мирне вирішення проблеми без судового розгляду: розмовляв з керівництвом аптеки, більше півроку чекав від них дій, потім скаржився в Головне архітектурне управління міста Дніпропетровська та Обласну інспекцію з контролю якості лікарських засобів і просив їх розібратися і застосувати санкції (винести попередження та зобов’язати все виправити). А після того, як ця інспекція порушила свої приписи, вирішив перейти до більш дієвих методів і подав до суду, вимагаючи оскаржити результати експертизи та паралельно вимагаючи анулювати ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами цієї аптеки з річною забороною на отримання нової ліцензії. За результатами незалежної експертизи заявник надав висновок: аптека не створила умов для вільного доступу людей з інвалідністю – встановлений пандус не тільки не відповідає архітектурним нормам, але і є небезпечним.

– У зв’язку з деякими особливостями законодавства, задоволення моєї вимоги про анулювання ліцензії однієї конкретної аптеки в місті Дніпропетровськ, з якою я судився, автоматично позбавило б ліцензій всі аптеки цієї мережі. Тобто, судився я з одною аптекою, а закрилися б мінімум на рік усі (а це понад 100 аптек по всій території Україні!). До того ж я затребував через суд документи, які подавалися даною фірмою для отримання ліцензії, щоб довести, що вони обдурили державу й отримали ліцензію незаконно. Санкції в такому випадку були б дуже серйозні. Суд усі мої клопотання задовольнив, документи запитав, – розповідає Дмитро. – І тут така каша заварилася! До мене додому приїжджали з Києва представники цієї мережі. Мабуть, щоб переконатися, що це не провокації конкурентів, а приватна ініціатива однієї людини. Вислухавши мої аргументи та висловивши жаль з приводу ситуації, що склалася, вирішили віддатися на відкуп суду, рішенню якого обіцяли підкоритися.

Суд пройшов показово, вся колегія висловлювала щиру зацікавленість у справі та жваво брала участь у дискусії. Але ось до розгляду витребуваних документів, які подавалися для отримання ліцензії, не переходили. Ще до оголошення рішення у справі адвокат відповідача сказав, що заявники програли справу, висловив свою підтримку і попрощався до зустрічі в апеляційному суді. Судді відмовили по всім 17 пунктам. В рамках встановленого законом строку була подана апеляційна скарга до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Розглядатися вона могла як в очному, так і в заочному порядку. Для того, щоб безпосередньо взяти участь у цьому судовому засіданні й аргументовано донести свою позицію до суддів, при зверненні Дмитро заявив клопотання про очний розгляд. У зв’язку з цим засідання було призначене тільки на липень. На даний момент ситуація ніяк не змінилася, в аптеці, як і раніше, немає пандуса.

– Не дивно, адже при зверненні до суду як доказ своєї правоти я докладав замовлену мною будівельно-технічну експертизу даного об’єкта, де з точністю вказані всі розміри і прикладені фотографії. І якщо вони почнуть щось міняти, і ми вкажемо на цю невідповідність – суд може урахувати такі дії відповідача як визнання провини. Принаймні, це одна з можливих причин.

Один на один зіткнувшись з бюрократичним механізмом українського правосуддя і потужною корупційною системою неякісного соціального обслуговування, Дмитро, який пройшов навчання у Всеукраїнській освітній програмі «Розуміємо права людини», звернувся по допомогу до своїх учителів і колег.

– Програма надала відчутну підтримку, яка значною мірою вплинула на перехід від теоретичних напрацювань до практики. Участь брали не лише тренери програми (Сергій Буров, Марія Ясеновська, Костянтин Рєуцький), а й провідні національні експерти в галузі захисту прав людини (Аркадій Бущенко, Людмила Клочко). Особливу подяку хочу висловити міжнародному експерту з Молдови: адвокату Дойне Іоанне Страйстеану, чий безцінний досвід у справі протидії дискримінації зіграв вирішальну роль. Крім цього, участь брали й більшість учасників Програми, з якими ми підтримуємо теплі дружні відносини і незмінно намагаємося ділитися новим досвідом. Коли поодинці виступаєш проти системи, важливо знати, що за твоєю спиною є люди, які готові прийти на допомогу в скрутну хвилину і на місцях впроваджувати успішний прецедентний досвід.

До участі в програмі я не цікавився правами людини, оскільки вважав цю сферу малоефективною у справі боротьби за дотримання прав. Численні лекції та інтерактивні заняття в групах, а також живе спілкування з провідними практиками в цій області показали, що завдяки використанню даного інструменту можна здобути не просто локальну перемогу, а досягти реальних, відчутних соціальних змін у суспільстві. Завдяки цим знанням і новим навичкам вдалося намацати «ахіллесову п’яту» в гострому соціальному питанні та підійти до його вирішення з боку міжнародного захисту прав людини, – ділиться своїм життєвим досвідом Дмитро.

На цьому історія не закінчується. І ми сподіваємося, що тільки починається. Адже небайдужий адвокат з Дніпропетровська не має наміру провести все життя у стінах свого дому, щоб однією проблемою в суспільстві стало менше. Він готовий продовжувати цей бій, бо знає, що бореться не тільки за власне гідне життя, а й за добробут тисяч інших громадян України, про існування яких ми навіть не здогадуємося.
Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

More in Моніторинг, Cуди
Кому потрібне замовне рішення?

...

Close