Останні новини

Геннадий Миропольский. В языкознаньи знаете вы толк

Якщо людина — свиня, то треба їй казати в очі: “Ти свиня!” на будь-який мові, яку вона розуміє. Бо є шанс, що ця людина перестане бути свинею.

Дескрипція загально-людського поняття “свиня” в мене така:
то та людина, котра думає, що по праву народження чи в силу якихось історичних обставин має пожиттєву індульгенцію на свої вчинки.

Скажімо, якщо вона розмовляє з дружиною китайскою мовою, то це немовби автоматично перетворює ії на потомка Мойсея та й надає їй якусь там високу життєву місію. Ця людина – теж свиня.

Якщо ця людина – в будь-які не густо-релігіозні часи – видає себе за мовознавця чи то філолога у політиці та й каже, що якась там інша мова — це ворожа мова, тож ворога слід винищувати або толерантно домінувати над ним, – то ж та людина теж є свиня. Ба, мабуть, є падло.

Ворог — не ззовні цієї людини, він зсередини.

В цьому легко розібратися. Пересічний чувак в метро запросто не знає бога, кожен день ходить на роботу, якщо вона в нього є, платить щоденні хабарі в маршрутках або в ЖЕКу, та якось мучиться від безглуздості свого життя, усвідомлюючи свою особисту чи колективну покинутість. Але цей чувак може прокинутись та зрозуміти, що це — його життя. В нього є шанс перебудувати його.

А свиня, яка знаходить особисту чи колективну інтепретацію безглуздості свого життя у чиїсь мові чи у чиїсь генетиці, – така свиня закриває собі можливість прокинутися. Їй нема чого прокидатися, ба навіть більше: вона отримає можливість вписатися в колективи псевдомовознавців та навіть зробити кар’єру вельми далеку від філології. Це падло не тільки психологично, але й економічно, політично зацікавлене не в якихось суспільних здобутках чи змінах (якими б примарними вони не були), а в довічному суспільному відтворенні опозиції “кат/жертва”. Йому вигідно постійно долучатися не до створення національного корпусу української мови, наприклад, а до загробного світу жертв, бо з цього воно отримує дівіденди.

Але ж він не є жертва! Він не є пригноблений!

В той же час національний корпус української мови – наприклад – створюєтся на гроши діаспори та значною мірою силами волонтерів-студентів. Більше того – його скромно підтримує в медіа така інституція як Національній корпус російської мови (це загально-світова практика серед лінгвистів), бо “своїх” медіа для такої мовознавчої та лінгвистичної роботи нема. Усі “наші” пішли на зустріч зі свинями.

Я використаю полемічне узагальнення, але буде ясно, нащо я це роблю:
ця уявна жертва сама на протязі останніх 20 років (як мінімум) віддавала усе своє бандюкам – сама, робила це цілком усвідомлено, брала участь у соціально масштабному розкраданні всього у всіх – сама, йшла на роботу к цим бандюкам – сама, платила їм – сама, обирала їх – сама, займалася бозна чим, сама становилася таким же бандюком.

То ж якого біса цій людині зараз заважає жити мова зулусів і чим її домінування над носіями мови зулусів допоможе суспільству (та чи є суспільство?)? Чи вона свою власну особисту ідентичність може відтворювати тільки на цьому фоні? То що ж це за ідентичність така?

То ж зрозуміло — для чого їй фон.

Звісно, пересічній людині такого складу, яка ще не створює суспільних “теорій” про ворожу мову на площадях та фейсбуках, не намагається видати себе за жертву, не рве рубах, треба якось собі пояснити: чому в подіях останніх років таке значне місце відіграють люди, які б – здавалося б – за всіма мовними ознаками є ворогами? І як з цим фактом поводится надалі? То може цих диваків оголосити заднім рахунком тимчасовими політичними союзниками, а надалі якось з’організуватись та пристиснути оцю всю китайськомовну наволоч?

– То є такі питання. Але ж на них очевидна і відповідь. Та й не одна.

Якщо мова фундує державу, то, мабуть, на бурштинних бандитських полях в нас найміцніша держава? Чи на україномовних таможнях у нас найміцніша держава? Чи в україномовних судах фундацїя нашої державності?

Не тільки у політиків немає візії майбутнього України — нема такої візії як соціального факту, коли б значні осередки людей мали якійсь гарантований мінімум згоди щодо майбутнього. Ці питання навіть не почали дискутуватися, бо перший же крок до цих діскусій — і зупинка на Донбасі.

Треба з чогось починати. І це щось — зовсім не мова. Треба в ясній формі називати того, хто планує суспільне майбутнє в термінах “мови”, – свинею. Бо він бажає відтворювати умови, які і призвели усіх до сьогодняшнього дню — він просто хоче того ж самого, але з переміною складових “позиції”. Щоб він не казав про “совок” чи про якісь ще метафори тяжкого минулого — йому нічого, окрім цього минулого і не треба. Він бажає просто змінити в цьому минулому позиції підлеглості та домінування. А так — його все влаштовує.

Я пишу українською мовою для того, щоб дати вам наочно зрозуміти: чужий всередині вас, а не ззовні. Я не плекаю надії, бо бачу, що твориться з розумними начебто людьми. Пишу це — бо маю сказати, щоб не бути свинею.

Геннадий Миропольский

11659394_1274866099246780_7695791047216376301_n

1 Comment on "Геннадий Миропольский. В языкознаньи знаете вы толк"

Comments are closed.

More in Суспільство, Дискусії, Культура, Статті, Школа критичного мислення
stihi2
На стенах красноармейских домов появились стихи украинских поэтов

«Проект называется «Слово на стене», – отмечает одна из активисток Анастасия Теплякова. – Мы начинаем с Красноармейска и надеемся охватить...

Close