Макіївка. Совєтський район. Його західна частина. Біля однієї з місцевих шкіл зібралися і молоді і старі. Мета збіру не святкова – мітинг протесту проти закриття єдиної в районі школи.
Взагалі сам район дуже відсталий, тут немає нормальних шляхів. Ті що є, побиті каменєм і весною, коли тає сніг, ці шляхи заливає на місяц водою, яка підступає до подвір”я мешканців. Тут навіть вулиці втратили свій звичний вигляд. Тут тепер, три-чотири садиби стоять поряд, мають спільний паркан (зазвичай високий), і так весь “посьолок”. Але зовні це більше схоже на хутори, Січі, якщо так більше подобається. Та і відбиватись тут є від кого: пропащі люди, що почали пити та красти. І тепер несуть шкоду мешканцям залазячи на подвір”я і намагаючись вкрасти металобрухт. Є також “нарікі”, які промишляють тим же, але за дозу. Ось саме від цього елементу і закриваються високими парканами жителі. Постійно, потрібно бути у тонусі шоб дати адекватну вілсіч різного роду гостям.Весь “посьолок” перетинає лабірінт стежок. Заблудитись можно практично зразу.
Жителі тут, хоч і “балакають” суржиком, з переважаючою російською, але в дущі українці. Це помітно хоч би по їньому настрою на боротьбу. Це Вам не центрально міські жителі, які кажуть що вони розвинуті політично, а насправді зачухані совки. А тут у Советцькому районі – ні. Тут люди не знають шо таке кривити душею, вони звикли жити правдою. Тут всі “горою” йдуть відстоюють те що їм належить. А належить їм дуже мало. Це єдина школа, бо всі інші вже позакривато. Дітячи садки також. Натомість, усілякі “бухаловкі” або “шинки” тут стоять. Жителі тут з сільским укладом життя, мають по дві – три дитини. Це нащадки недостріляних советами українців з трохи зпотворенною ментальністю.
