Коли відбувалась Помаранчева революція настрій у людей на майданах був не революційний, а великодній, бо то був не бунт рабів, а момент громадянської істини, момент торжества і зрушення у народній свідомості, момент торжества національно-визвольного відродження. То було не громадянське протистояння, а громадянське піднесення. Така була домінанта тих подій.
Люди почувались громадяни вільної спільноти незалежно від того, кому належали їхні симпатії і від того, якою була кольорова гамма (колоратура) емоційних уподобань активних учасників тих достопам’ятних подій. У ті дні наш великий народ справді сам творив свою історію. То була на Помаранчова революція, а Помаранчове зрушення національної свідомості українського народу на шляху до національного самовідродження і самовизволення. Це Помаранчове зрушення народної свідомості, без будь-яких сумнівів, має відповідні історичні наслідки.
Не скориставшись можливостями громадського прозріння з опорою на позитиви помаранчевого зрушення, українське суспільство оволоділо здатністю вчитись і прозрівати на негативах блатних понятій про державотворення панівної після «помаранчевих невдач» блідоблакитної «антикризової» більшості. Це зараз вже є очевидним для переважної більшості нашого зплебеїзованого і деградованого довготривалим рабством і поневоленням суспільства.
Не слід думати, що великодній (сповнений духовним піднесенням), а не революційний (переповнений хамським волюнтаризмом) характер помаранчових подій був наслідком чисто стихійних настроїв учасників Майдану. Ми знаємо, що Майдан був досить добре організованим зсередини. Працювали команди внутрішнього організаційного забезпечення, очолювані не позбавленими організаторських талантів польовими командирами. Про це, слава Богу, ще є кому розповісти.
Завдяки діяльності цих команд і корпусу польових командирів помаранчеве зрушення утримувало практично ідеальний громадський порядок у суспільстві. Не було навіть натяків на події, характерні для поведінки «революційних» мас. Замість мародерства, свавілля і ґвалту була високого рівня моральна дисципліна, моральна і матеріальна підтримка учасників Майдану населенням.
Ніхто, слава Богу, не справляв природні нужди у плафони на висячих люстрах електроосвітлення, не ґвалтували «революційні бойовики і пройдисвіти» одягнених у військові строї представниць прекрасної статі, ніхто не громив і не грабував торгові точки і продовольчі та інші товарні бази, як це відбувалось у революційну ніч, пізніше названу Великою Жовтневою соціалістичною революцією, або під час інших бунтів і заколотів, що дуже часто спостерігається в подібних обставинах і в наші дні…
Отже, була безсумнівна заслуга тих, хто був натхненниками, очільниками і організаторами Майдану зсередини в тому, що Майдан мав не революційний, а великодній характер і відбувся на рівні високої громадянської дисципліни без будь-яких спроб зриву громадського порядку.
Справа Майдану і 5-річного президентства Віктора Ющенка не була марною. Без Помаранчового Майдану нинішня диктатура «антикризових» коаліціантів була б незмірно дикішою, примітивнішою і обтяжливішою для нашого народу, якби вона прийшла до нас безпосередньо після кучмократії. Вона не мала б навіть того потужного акомпанементу журналістських спільнот, який має тепер наше суспільство завдяки Помаранчовому зрушенню і громадському прозрінню, закріпленому п’ятьма роками життя у вільній країні, де суспільство, наперекір непростим і нещасливим обставинам, дихало атмосферою на загал ліберального і правового політичного режиму, керованого і утримуваного Віктором Ющенком.
У короткій промові на урочистому ювілейному відкритті чергової сесії Верховної Ради україни Іван Плющ зауважив, що невдачі Віктора Ющенка не означають того, що українці відмовились від свого майбутнього у вільній, незалежній, суверенній і свободній Українській Державі. Старійшина українського парламентаризму зразка 1991 року мав підстави так висловлюватись, бо крам тих «ющенкових невдач» маємо ще оте натхнене В. Ющенком Помаранчове зрушення національної свідомості українського народу у напрямі національного само відродження , що несе в собі непереходящі доленосні державницькі цінності. Воно датоване 22-м листопада як День Свободи. Державу творить душа народу. Помаранчовий Майдан був одним із проявів тієї душі. Бехдушний народ не здатний до державо творчості. Він здатний лише плодити узурпаторів державності. Ми в цьому переконались не лише на прикладах плебейського вождізму, а псевдопомаранчових авантюристів, що бачили в Майдані лише подіум для демонстрації підбитої неправдою малодушної амбітності мухи, що хизувалася своєю причетністю до справи орачів сидячи на розі у вола, як про це добре сказано у байці Леоніда Глібова. Переконались ми в цьому і на прикладі творення «красивой Украины» блатними і напівблатними антикризовими коаліціянтами після невдач Віктора Ющенка… То ж не будемо засиджувати революційними мухами народну пам’ять про Помаранчовий Майдан, що стартував 22 листопада 2004 року. Поміж іншим: 22 листопада день народження незабутнього Шарля де Голля – великого французького націоналіста, батька модерної французької нації, творця донині чинної французької конституції і щирого друга українського народу. Очолюючи французький спротив фашизму в роки 2-ї світової війни він підтримував конструктивну співпрацю з повстанцями ОУН-УПА і дав високу оцінку бойових і громадянських якостей національно-визвольного українського війська. Відоме таке його висловлювання про Українську Повстанську Армію: Якби я мав тоді таку армію, німецький чобіт не посмів би топтати французьку землю». Мабуть, саме тому у другій половині 60-х років минулого століття, давши згоду на запрошення тодішнього кремлівського керівництва відвідати Радянський Союз, Президент Франції Ш. де Голль поставив обов’язковою умовою відвідини Києва аби привітати киян належним чином.
«Слава Україні!» – звернувся до українців генерал де Голль. Це було вперше через багато років після поразки національновизвольних змагань ОУН-УПА. Президент Франції у публічному зверненні нагадав радянським українцям чиїх батьків вони діти. Нагадав і нам, що Свобода не знає ні страху, ні пустопорожніх владних амбіцій, а страх і амбітність узурпаторів влади над суверенними народами ніколи не збагнуть що таке Свобода.
Отже, славний наш День Свободи, святковий день, започаткований відповідним Президентським Указом, український народ ще зуміє належним чином пошанувати!
Слава великому українському народові, що веде свій родовід від енеолітичного арійського зрушення! Слава його героям!
Герої – то не дядьки в піджаках з орденами. Героїзм – то дух, що єднає покоління борців за національне відродження українського народу!
11-13.09.2011 (7519) Броніслав Фастівець
+1000
Герої – то, дійсно, не дядьки в піджаках з орденами. Героїзм – то дух, що єднає покоління борців за національне відродження українського народу! Слава Україні! Героям слава! Дякую Вам, друже Броніславе. Гарно і влучно ви сформулювали “помаранчові” висновки. Продовження Буде!
Прошу взяти до уваги, що де Ґоль ніколи не говорив до українців “Слава Україні” і ніколи не говорив про УПА. Це звичайна вигадка особи, яка хотіла показати себе важливою.