Стаття Дитячі концтабори в Україні викликала величезний резонанс. В Террі Хеллмана, який був ініціатором цієї статті і займався пошуком засобів ліквідації тих концтаборів, були великі плани на майбутнє. Навіть коли він тяжко захворів, він говорив тільки про це. 18 серпня він раптово вмер від важкої хвороби. Тільки після смерті він дозволив оприлюднити уривки з його листування з українською та американською владою. Витяг з листа Террі Хеллмана від 18 лютого 2008 року, адресованого президенту України і низці американських державних установ.
Чи то навмисно чи так трапилося, але розташовані у віддалених місцях психоневрологічні заклади стали установами для відмивання грошей і мають мало спільного з турботою про дітей. Діти потрапляють туди у віці 4 років, часто з невірним діагнозом, і далі їх полишають на самоті помирати від недогляду. Вони там знаходяться не заради медичної допомоги, а заради того, щоб виправдати бюджетні витрати на заклади, розташовані в глухій глибинці, про які в людей навіть не прийде в голову питати. Ті, хто знає подробиці про діяльність таких закладів, не наважуються говорити, ці заклади дуже важко досліджувати. Професора університетів, соціальні працівники, педіатри, судді, правники і прості громадяни, які мають якісь знання про психоневрологічні заклади, здебільшого умивають руки. Ось чому це відбувається.
Ці заклади можна змусити платити неймовірні рахунки за комунальні платежі з грошей, які виділяються з центральних та регіональних бюджетів. Один з таких закладів платить еквівалент 20 тисяч доларів за опалення в місяць за будинок, який втричі мене багатоквартирного будинку, де я мешкаю. Для порівняння мій будинок недалеко від центру Харкова платить за газове опалення еквівалент 2000 доларів в місяць навіть після зросту цін. А заклади в глибинці зазвичай відрізані від газопостачання і опалюються вугіллям та нафтою. Навіть якщо припустити, що опалення вугіллям та нафтою втричі дорожче за газ це все одно дає 2000 доларів в місяць оплати для того закладу. В результаті заклад платить 20 тисяч доларів в місяць за щось, що коштує 2000.
Таким чином з бюджету вимивається 18 тисяч в місяць в одному закладі тільки. Якщо це помножити на десятки закладів (а точне число їх ретельно приховується) ви зможете побачити масштаб тільки однієї операції. Помножте це на 5 і ви матимете оцінку обороту грошей по всій країні. І ми почнемо розуміти, що це організована злочинність. Іншими словами – мафія.
Практично всі бояться про це говорити, а тим більше намагатися щось змінити. Місцеві правники вважають, що проблему вирішити неможливо через мафію. Це не значить, що ті правники чи інші, хто знають, що відбувається, якимось чином схвалюють це. Просто в них, як в більшості людей, є родини, про які їм треба піклуватися. Йде дуже багато часу на те, щоб розговорити людей і ті наважилися навіть на шепіт. Дітей в закладах залишають без уваги і медичного обслуговування, без базових медичних процедур, які можуть пом’якшити їх страждання і принести їм життя порівняне за якістю з життям більшості українських дітей. Чи помруть ці діти – мафію мало хвилює чи взагалі не хвилює. Багато дітей помирають через байдужість. Співробітники закладів не можуть забезпечити їм належний рівень піклування тому що персоналу не вистачає. Персоналу не вистачає тому, що основана функція цих закладів – витягати гроші з центральних і регіональних бюджетів. Трапилося так випадково, чи навмисно, чи стало результатом трагічного розвитку України, але це те, що відбувається насправді.
[…]
І хоча місцях психоневрологічні заклади – це найгірша частина організованої злочинності в Україні, це всього лише один прояв тої самої проблеми. Більш видимими є проблеми дітей в «звичайних» сиротинцях та бездомних дітей, що живуть на вулицях та в каналізації. Сиротинці також роблять гроші на тому, що продають «топ» діток на зарубіжне всиновлення. Діти з меншою ринковою вартістю (старше 7 років та-або з проблемами зі здоров’ям) переводяться сиротинці гіршої якості, подалі від міст. Діти без ринкової вартості відкидаються взагалі – в психоневрологічні заклади вони ж «концтабори для дітей».
Президент Ющенко правильно зробив, що призупинив всиновлення за кордон, оскільки сиротинці переважно працювали як ферми з торгівлі живим товаром. Проблеми цих сиротинців викликані переважно не співробітниками, хоча є багато свідчень, що інколи персонал влаштовував дорослим нічні «ігри» з дітьми по їх вибору. Частіше найкращій та найдоброзичливіший персонал залишається із зв’язаними руками через мізерне фінансування на догляд за дітьми. У віці 17 років діти викидаються з сиротинці майже не підготованими до дорослого життя. Якщо діти достатньо привабливі, їх можуть залучити (і залучають) в індустрію проституції і віддають в сексуальне рабство. Якщо до них ходили «гратися» по ночах то вони трохи краще підготовані для сексуальної роботи. (В Харкові таку діяльність кришує міліція, в Донецьку і на Донбасі в цілому – місцева мафія. По Україні є варіації того самого). Вуличні діти живуть так передовсім тому, що вважають життя в сиротинцях гіршим за вулицю і каналізацію. А ще вони мають доступ до наркотиків на вулиці. Разом з незахищеним сексом та неминучою проституцією це перетворює дітей на живу фабрику СНІДу. Зараз в Україні пандемія СНІДу і ситуація погіршується.
Є ще одна дитяча проблема – торгівля частинами тіла. Ось приклад, який я знаю через географічну близькість – в пологовому будинку номер 6 в Харкові, де проведено розслідування і підтверджено доповідачами ПАРЄ і ББС, вбивали здорових немовлят після пологів і продавали частини тіл на міжнародному чорному ринку. Розкопали як мінімум одну масову могилу з частками дитячих тіл, внутрішніх органів, з усунутим кістковим мозком. Це все стало відоме завдяки неймовірній хоробрості молодої жінки, пов’язаної з ХПГ. Чому не порушили кримінальну справу я не знаю. Спитайте Київ і подивіться, що станеться. В ПАРЄ і ББС є всі докази.
Повний текст листа Террі в оригіналі
Хто буде чистити ці комуністичні стайні?