Порядок організації та проведення мирних зібрань, що має затверджуватись виконавчими органами місцевих рад, є наріжним каменем реалізації права на свободу мирних зібрань. Очевидно, що механізм реалізації цього права мав би бути предметом законодавчого регулювання. Попри це, практика безпосередньої реалізації свободи мирних зібрань є неоднозначною на рівні різних міст, в тому числі і у місті Львові. Розглянемо деякі особливості процесу скасування і розробки нового порядку проведення мирних зібрань у м. Львові.
Ще у 2004 р. виконавчий комітет затвердив порядок організації і проведення у м. Львові зборів, мітингів, пікетувань, вуличних походів і демонстрацій (рішення № 367 від 16.04.2004). До речі, протест прокурора м.Львова від 21.05.2004р. № 510-вих, у якому було висловлено низку зауважень, виконком відхилив, а прокуратура так і не спромоглась у судовому порядку скасувати відповідне рішення. Зауважимо, що до даного рішення вносились лише один раз «косметичні» уточнення у 2004 році. Але все ж таки сім років це положення доволі «успішно» використовувалося дл! я обмеження одного із базових прав – права на свободу мирних зібрань.
Саме на це положення посилалась Львівська міська рада для того, щоб обмежити або не дозволити проведення тих, чи інших мирних зібрань. Саме керуючись цим положенням, місцевий суд призначив адміністративне покарання правозахиснику Олексію Вєренцову («ГО «Вартові закону») за начебто незаконне проведення пікетування прокуратури. Саме дія цього положення стала приводом для сутичок 9 травня у м.Львові.
Виходить, що «демократичні» цінності є лише щирою декларацією міських очільників, а не практикою їх щоденної нормотворчої діяльності. Тому депутатська «більшість» у червні 2011 року своїм рішенням скасувала відповідний порядок (ухвала № 563 від 01.06.2011 р.) та зобов’язала юридичне управління спільно з постійною комісією депутатської діяльності та законності до 01.09.2011 р. подати на розгляд міської ради проект Положення про організацію і проведення у м. Львові мирних зібрань. Цікаво, що неодноразову можливість скасувати чи прийняти іншу р! едакцію відповідного порядку, мав виконком, який чомусь не скористався цим правом з 2004 р.
Найбільше здивування викликає юридична техніка прийнятої ухвали Львівської міської ради № 563 від 01.06.2011 р., а також обґрунтування необхідності скасування порядку організації і проведення у м. Львові зборів, мітингів, пікетувань, вуличних походів і демонстрацій. Мабуть, юридичні навички розробників бажали б бути кращими. Зауважимо, що досі даного проекту положення ніхто й поготів не бачив, не кажучи вже про його елементарне розміщення на офіційному веб-сайті Львівської міської ради. Здавалося б, у демократичній державі за таке невикÐ! �нання доручень у визначені терміни винні посадовці мали б давно бути у відставці.
Представники центру «Наше право» у серпні 2011 р. звернулися до юридичного управління та профільної депутатської комісії міської ради про можливість залучення та участі в розробці відповідного положення. Так, за результатами розгляду офіційного звернення юридичне управління «запропонувало» звернутися до депутатської комісії, а депутатська комісія – «взяла інформацію до відома» (тексти листів-відповідей додаються). Такий собі «футбол»: ми розробили, але передали, ми отримали, але не скажемо і не покажемо. Чи не «подвійні» стандартÐ! ¸ використовуються під час підготовки відповідного положення? Чому міські обранці бояться відкритості? Чому громадськість й досі не ознайомилась із положенням про організацію і проведення у м. Львові мирних зібрань?
Ось така практика участі громадськості у розробці і прийнятті локальних актів на рівні органів місцевого самоврядування у Львові, – трохи інша, аніж нам розповідають із кольорових телеекранів і яскравих релізів прес-служби міської ради.
http://www.gromada.lviv.ua/
http://www.gromada.lviv.ua/
Текст проекту положення: http://www.gromada.lviv.ua/
