Тебе убили, В’ячеславе
Та душу неможливо вбити.
І боротьби за діло праве
«Камазами» вже не спинити.
(Олександр Денисов)
Це був новий період Сталінських «чисток», рік 1937-й. Радянська «номенклатура» лягала спати не роздягаючись, біля порогу завжди висіла торбинка з сухарями та комплектом білизни. Про всяк випадок. Довгі збори не передбачалися. Ніхто не був застрахованим щодо арешту. Страх і зневіра панували на одній шостій земної кулі. Держава, під назвою СРСР сприймалася Світом, як імперія зла.
Але, в ті жахливі часи, природою, Богом, чи якимось «Вищім Розумом» вже закладалося підґрунтя майбутнього краху «тюрми народів». 24 грудня 1937 року народився хлопчик Славко. Той самий, що згодом став В’ячеславом Максимовичем Чорноволом – Українським «шестидесятником», «зековським генералом», засновником та незмінним головою Народного Руху України, Народним Депутатом, Лауреатом Пулітцерівської та Шевченківської премій, Героєм України. Наша Українська земля завжди славилася не лише чорноземами, на яких вирощувалися гарні врожаї, що годували половину Європи. На Українській землі народилися видатні вчені, композитори, політики, митці, винахідники, полководці (всіх не перелічити)- Світового значення. Україна дала нам Політика – Державника, життя якого є яскравим прикладом відданості боротьбі за Незалежність України, за її Самостійну Державність, за її процвітання.
Він любив Україну понад усе, як справжній син любить свою матір. Радянська Україна не стала йому матір’ю. Вона була злою мачухою для всіх тих, хто навіть думав не по комуністичному. Тому й В’ячеславу Чорноволу довелося відчути на собі всю «материнську ласку» комуністичного режиму. Переслідування, табори, заслання, заборони професійної діяльності – через все це пройшов вільнодумець. Четверта частина його життя пройшла у нелюдських умовах таборів.
Минули чорні дні комуністичного терору. Розвалилася Радянська імперія зла. Постала Незалежна Україна. Але при владі залишилися (як вдало їх назвав Чорновіл)- «вічно вчорашні». Відчував, ой відчував це В’ячеслав Максимович, коли казав тюремному наглядачеві, що в Незалежній Україні він буде опозиційним журналістом.
Він ним і став. Створив і випускав опозиційну газету. Більш того – створив і очолив опозиційну національно – демократичну партію, фракцію Народного Руху України у Верховній Раді, яка мужньо протистояла комуністичній більшості.
Очолювана Чорноволом фракція домоглася прийняття Конституції України, запобігла прийняттю багатьох антиукраїнських Законів. Одним словом – працювала на розбудову Української Держави. Але оновлена Україна так і залишилася «мачухою» для свого сина. Вірніше її зробила такою «нова – стара» влада.
25 березня 1999 року стало навіки «чорним днем» для всіх свідомих Українців.
По злодійські – вночі було підло вбито справжнього Українця – В’ячеслава Чорновола. Як би там не було – ця смерть на совісті тодішньої влади. Тому владою все було зроблено для того, щоби неможливо було розкрити цей злочин. Прощення для неї немає.
Зараз знову над Україною нависла загроза тоталітаризму. Знову почалися політичні переслідування, арешти, всілякі заборони. В’ячеслав Чорновіл, в свій час, вступив у непримиренну боротьбу з тоталітаризмом. Ми, свідомі Українці, мусимо продовжити цю боротьбу!
Олександр Денисов, голова Харківської обласної (крайової) організації Народного Руху України
Дякую, Пане Олександре, за кожне слово про Св.п. В’ячеслава Чорновола. Боже, як нам його бракує сьогодні! Його мудрості, оптимізму, сили та віри. Він живе у наших серцях та нашій пам’яті!
А та погань, що збалива віку цій прекрасній Людині буде каратися перед тим, як покине цю Землю у найстрашніших муках, найгіршими хворобами. Це – не побажання, це – вирок за заподіяне зло.