Виступ на акції біля Лук’янівського СІЗО “Сидять не ті!”
Мені дуже сумно, що ми сьогодні зібралися біля тюрми.
Не в театрі, з нагоди днів народження Шевченка, Гоголя чи Миколи Лисенка. Але запросили, і я не маю права відмовитися. Адже 40 років тому мене так само, як і декого тут, заарештували просто за антипартійне звучання мого імені, а там вже в тюрмі прикидали, за що будуть судити. Судили просто за літературні твори, не дозволені цензурою…
Мені дуже соромно за режим тюремний, при якому живемо. Як і колись.
“Підготовте матеріали на Соболя”, — дзвонять з обкому. Цілий день партбюро готує, а ввечері осмілюються запитати: “Прошу уточнення: підготовити матеріали на підвищення чи на арешт?”
Вони готові дати будь-які матеріали. Применить закон! Або — не применять… Тюрми наповнені людьми. Машина сліпо карає.
Мені соромно розкривати газети — скрізь про ув’язненні за політичні мотиви. Іноземна преса про Україну розробляє дві теми: політичні суди та путінські плани повернення України в рабство.
А тюремний режим росте. У нас навіть міністерство культури та міністерство освіти й науки очолюють особи репресивного стилю. Вони не засвітилися в культурі і науці, але вони мають репутацію карального характеру.
Сором казати, але у нас навіть церквою керують ієрархи, не помічені в духовному житті, але засвічені в бізнесових скандалах. Вони при живому предстоятелеві уже стають на його місце.
Тюремний стиль на кожнім кроці кидає виклик народові. Стеля культури знижується, відповідно росте злочинність. Але в першу чергу судять тих, на кого вказують зверху. Судять машинально, за вказівкою “применять закон”.
А закон є, коли він один на всіх, або його немає, якщо вибіркове застосування.
Закон оберігає свободу громадян, якщо чесно. Закон позбавляє свободи, якщо лукаво і підступно.
Але є вищий закон, що нагадує: “яким законом ви судите, таким і вас осудять”.
Ми й зібралися тут, щоб про це нагадати.