Прості істини.

«Ось піст, який я люблю:

кайдани несправедливости розбити,
пута кормиги розв’язати,
пригноблених на волю відпустити,
кожне ярмо зламати,…
Коли ти викинеш із-посеред себе утиск,
перестанеш погрожувати пальцем
і безбожно говорити….
коли голодному ти віддаси хліб твій,
наситиш пригніченого душу,
тоді засяє твоє світло в пітьмі,
тьма твоя буде, немов південь.»
(Іс. 58, 1–10)

Минулої п‘ятниці, завдяки запрошенню мого доброго знайомого Дмитра Потєхіна, я потрапив на відкриту лекцію Юрія Андруховича у книгарні «Смолоскип».

Не буду писати про своє враження від аудиторії, яка зібралась послухати видатного сучасного українського і європейського письменника. Навіть по тому, як світилися обличчя багатьох присутніх, я зрозумів, що тут зібралися люди «однієї зі мною крові», за влучним висловом братів Стругацьких, «люди, які прагнуть іншого».
З тезами лекції пана Юрія можна ознайомитись, наприклад, ось тут:  http://ukrinteresy.com.ua/editor/yurij-andruxovich-nasilnickij-protest-shlyax-do-porazki/.

Але перед тим, як перейти до суті свого тексту хочу описати свої відчуття під час цього чудового заходу: я, напевно вперше за останні декілька років слухав свого однолітка, інтелектуала, публічну людину, одночасно українця і справжнього європейця, який говорив зі мною знайомою, близькою мені мовою. Йому цінно те, що цінно мені, і близько те, що близьке мені: незалежність держави і особистості, свобода сумління, слова і пересування, неприйнятність диктату, свавілля, беззаконня, хамства, подвійних стандартів.

Закінчую з лірикою і переходжу до суті…

Дві тези, висловлені паном Андруховичем здалися мені особливо цінним для розуміння задач, які українське суспільство має поставити перед собою і вирішити у найкоротший термін.

Теза перша:

«…Треба провітрювати владні кабінети. Поширена думка, що немає, за кого виступати та голосувати. Так, добре жити тим, хто ще може чекати на прихід молоді в політику.
Але важливий сам факт зміни влади. Навіть якщо до влади знову прийдуть мерзотники. Але і їх треба міняти – система тоді працюватиме на очищення….»

У поточних умовах політичні партії (сили), які позиціонують себе, як опозиційні, будуть докладати максимум (або мінімум, в залежності від домовленостей) аби отримати більшість у майбутньому скликанні парламенту. Відповідна, провладні сили і незчисленні адміністрації будуть докладати ще більший максимум (тут вже точно без мінімуму) зусиль, аби владу втримати і законсервувати стан речей якомога найдовше.
Що робити в цій «битві титанів» пересічному українцю, або навіть й активісту? Яка має бути позиція громадянського суспільства, або хоч наявних його зародків?
Наразі існує багато різних версій поведінки, тактик і стратегій, які ескізно або чітко презентують НГО та ініціативи громадян. Від продовження розповсюдження вірусу «немає з кого обирати» – «як і піду на вибори – просто зіпсую бюлетень» до активної участі у підготовці членів ДВК, спостерігачів і аж до висування власних кандидатів по мажоританих округах.

На мій хлопський розум, Андрухович сказав абсолютну істину: потрібно забезпечити зміну влади і не суть важливо, якщо до влади прийдуть аналогічні мерзотники, тільки під іншими прапорами.
Сам факт, що попри вибудовану вертикаль злочинців, владу їм втримати не вдалося, буде головним і епохальним результатом осінніх виборчих перегонів.
Якщо ця подія відбудеться, то суспільство поверне собі майже втрачену впевненість, що саме народ України є носієм влади в краю, а депутати чергового скликання і головний чиновник країни отримають черговий доказ тимчасовості свого безкарного існування у штучному світі дерибану і понятій – Diamonds are NOT forever 

Я не буду в цьому тексті знову закликати НГО та громадянські ініціативи до об‘єднання, всебічної координації між собою та з партіями опозиції ( https://maidan.org.ua/2012/02/oleksandr-daddy-popov-shans/ ). Хто мав бажання – прочитав і зрозумів. Хто не мав і не має бажання – Бог суддя.

Переходжу до другої тези, на яку є лише натяк у конспекті лекції Юрія Андруховича.

«…В “Московіаді” є фрагмент, де доповідач у чорній панчосі на голові говорить, що “все потоне в сірятині”, і що замість незалежних країн постане “багато тотальних смітників на чолі з нікчемами”.
Сьогодні в мене враження, що план “панчохи” вдається….»

Мені пощастило – я під самий кінець зустрічі з сучасним класиком отримав можливість поставити йому своє запитання. Я спитав приблизно наступне: трохи конспірологічне запитання: чи не вважаєте Ви, що Україна 20 років не прямує від рабства до свободи, а ходить по колу через те, що люди в чорних панчохах на головах і досі стоїть біля кожної розвилки та кожного перехрестя на шляху України, і коли ми наближаємося до чергового доленосного перехрестя, «стрілку» вони переводять саме на рух по колу, тобто є присутнє постійне втручання спецслужб каїн, які не зацікавленні у визволенні України?
Класик відповів коротко:  Так.

Бажано б якійсь наступній владі з‘ясувати питання діяльності в нашій країні «людей в чорних панчохах на головах».

В часі Великого Посту закликаю всіх вас подумати не про конфронтацію, а про спільні дії, які якраз і призведуть до того, про що каже Пророк Ісая в епіграфі до цього тексту.

Дай нам Боже всім розуму і витримки.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут