Відповідь на це Трошки про зарплату або чому посадовці зараз вгроблять бізнес
Вибачте за очевидність сказаного нижче, але чомусь всі говорять про розмір податків, коли насправді…
Розглядемо будь-яку фірму. Фірма має доходи (від продажу товарів і послуг) і витрати (на закупівлю товарів чи сировини, оренду/утримання приміщень, устаткування, зарплати, податки і т.д.). Різниця між доходами і витратами зветься прибутком.
Коли бізнесмен планує бізнес, він очікує отримання від того бізнесу певного прибутку (зауважу, зарплата бізнесмена в якості директора власного підприємства до прибутку не входить). Різні види діяльності дають різні прибутки, і бізнес намагається вкласти гроші у найприбутковіші види діяльності. В результаті утворюється “середня температура по лікарні”, яка зветься норма прибутку: той показник прибутку, нижче якого бізнес гроші не вкладає, бо можна вкласти в щось більш вигідне. Нащо вкладати гроші в щось, що дає 5% від вкладеного прибутку на рік (ще раз – вже після сплати податків), якщо можна вкласти в щось інше, що дає 30%?
Прибуток можна обчислювати у відсотках, а можна в роках відшкодування: гроші, вкладені в бізнес, що дає 5% річних прибутку, повернуться за 15 років, а під 30% – за 3 роки.
Ліричний відступ: такий улюблений нашою різнопартійною пропагандою надприбуток є якраз перевищенням прибутку над нормою. Відібрати надприбутки – це вбити економіку: якщо всі прибутки, вищі за поточну норму – наприклад, 20% – відбирати, то поточна норма, яка є певним середнім значенням, впаде і стане, скажімо, 10%. А якщо ми почнемо збирати все, вище 10% – впаде далі, і так доти, доки ніхто прибутку не отримуватиме, а отже, і не матиме стимулу вкладати гроші. Здорова економіка має сама регулювати надприбутки в певній галузі напливом різних бізнесів, які заради утримання в цій галузі будуть знижувати власні надприбутки… доки вони не знизяться до норми.
Ну так от, спитайте в будь-якого успішного українського бізнесмена, який відсоток прибутку він вважає нормальним, в який вкладе гроші (або, що те ж саме – за який час вкладені гроші мають повернутися). Навряд чи ви почуєте 26% (3 роки). Всі скажуть: 1 рік, півтора, півроку… “Та Україна – це золоте дно для бізнесу!” – скажете ви. Але чому ж тоді в нас така дупа? А відповідь дуже проста: ризики. Бізнес намагається якомога швидше прокрутити гроші і знову повернути їх в офшори не через податки (ще раз, вже враховані в прибутку), а через хабарництво і рейдерство. Який зиск від того запланованого прибутку буде, якщо податкова не просто візьме, що зобов’язана, а ще й вимагатиме хабаря в тому самому розмірі за невідкриття справи за вигаданою несплатою, якщо місцевий прокурор зробить пропозицію, від якої неможливо відмовитися, і добре, якщо половину грошей вбережете, якщо вранці, прийшовши до офісу, ви можете зустріти два десятки банди… чоловіків міцної статури із рішенням суду з іншого кінця країни (про який ви вперше чуєте) про те, що ця фірма – вже не ваша?
Ось це і вбиває бізнес в Україні. Навіть якщо до вас особисто ці хлопці не прийдуть – то прийдуть до ваших контрагентів і зірвуть поставки; та й взагалі в цих умовах вигідніше бути кидалою, аніж чесним бізнесменом. Ресторан, який наймає бомжів і студентів і продає відверто неякісну їжу, де завгодно припинить існувати за півроку – але яка різниця бізнесмену, якщо за цей час гроші вже відіб’ються? Якби норма прибутку для ресторанів була 7% (10 років повернення), то й бізнесмени були б зацікавлені в якісному сервісі. Але норма прибутку – єдина для економіки; бізнесу в цілому не важливо, вкладати гроші в сервіс, торгівлю чи виробництво – вкладають туди, де буде прибуток.
Більше того: це вбиває… збір податків в Україні. Бо, зрозуміло, фірма, яка не сплачує податки, отримує більший прибуток, ніж та, яка сплачує. І податки з обов’язку для всіх перетворюються на ризик: якщо фірма існує 10 років, їй значно важче сховатися від податкової, ніж коли 3 місяці.
Розмір податків також є важливим. Високі податки зменшують норму прибутку, і бізнес буде забирати гроші з країни з високими податками до країни із низькими, на цьому і побудовані офшори. Підприємства, що працюють із від’ємним прибутком після сплати податків, взагалі перестають існувати. Але таких підприємств за нормальної економіки не може бути багато (бо норма прибутку все одно буде вищою за 0), а відтік коштів закінчується із збільшенням норми прибутку через зменшення конкуренції. Так що мова може йти хіба про 10% підприємств, навряд чи більше, але аж ніяк не про 90%.
Розміром податків можна пояснити, чому в нас високі ціни (якби не ПДВ, були б на 17% нижчі – ну, трохи вищі через зменшення конкуренції) і маленькі зарплати (якби не ПФ, були б на 36% більші – ну, трохи менші через скорочення робочих місць). Але це не критерій виживання бізнесу в цілому.
Таким чином, головним завданням зараз є зміна ставлення держави до бізнесу і до громадян в цілому. В державі, в якій виконуються закони, може бути розвиток; доки закони (зокрема, податкові) виконуються не для всіх і не однаково, взагалі важко казати про державу – бо що таке держава, як не територія (чи сукупність людей, що проживає на певній території), де виконуються певні закони? Коли закони виконуються – можна говорити, що вони хороші чи погані; але немає сенсу казати про погані закони там, де їхнє виконання не є обов’язковим для всіх.
Павло Славинський
