Важливою подією дня стало те, що учасники нарешті дочекалися доброго слова від журналіста. Досі було демонстративне ігнорування намету (в кращому разі) чи відверте перекручування дій учасників протесту і приписування цих дій політичним партіям (в гіршому).
А тут: “Ви робите гарну справу! Молодці! Підтримуємо!”
Сподіваємося, наступним разом ця підтримка виллється в місцевих ЗМІу репортаж чи статтю про акцію.
Адже, хіба ці діти не варті того, щоб про них повідомляли у пресі?
Гануся Альохіна, 6 рочків виконала пісню ” Ой на горі жито, сидить зайчик”:
Дівчинка дуже скромна. Вона вибрала собі лише фломастери і раділа щиро, що сама їх заробила. Ми були приємно здивовані такою скромністю і запросили Ганнусю, щоб прийшла обо’язково прочитати вірш.
Миколка Кравченко, 7 рочків, розказав вірш Лесі Українки. Це був перший з 3-х віршів, які Миколці задали в школі на літо. Наступного разу хлопчик обіцяв прочитати з Тараса Шевченка:
Павлик Луцій , 7 рочків, надовго зарядив всіх позитивною енергією та оптимізмом:
Юлечка Зіньзюк, їй 3 рочки і вона дуже соромилася. Але обіцяла після вихідних повернутися. Сміливішою:
Чи хіба не достойні підтримки та уваги батьки, які заохочують дітей до читання, навчання, розвитку творчих здібностей і виховують громадян незалежної України?
Щоправда, був впродовж дня і неприємний момент – працівниця намету УДАРу зняла з огорожі саморобний банер про українську мову – начебто банер заважав її намету, а викинула просто на землю.
І щодня до намету підходять люди, які не вірять, що ця ініціатива – суто громадська і суто місцева, що активістів не фінансують олігархи чи світова закуліса, що люди здатні самі об’єднуватися і спільно робити цікаве та корисне. Цей чоловік обіцяв неодмінно долучитися, якщо насправді все саме так, як йому розказали:
Значить – має днями повернутися і приєднатися…
