Зрозуміти, чому в Криму так не злюбили «донецьких» на перший погляд доволі непросто. Проте кілька детальних розмов із місцевими мешканцями – і картина вимальовується доволі швидко. Причому, можна впевнено стверджувати, що не люблять усі поголовно: від кримських татар до «русского казачєства». А призначення одіозного Могильова на посаду голови Ради міністрів Криму після смерті Василя Джарти остаточно ускладнило ситуацію.
Корим досліджував Олесь Кульчинський (© 2012, Тексти.org.ua)
Всього за тиждень перебування в Сімферополі я двічі став свідком несподіваних вуличних розмов, під час яких «регіоналів» буквально обливали лайном. До речі, це вже навіть після ухвалення скандального законопроекту про мову, що вкотре засвідчує штучність «язикової» проблеми. Якось почувши перед вуличним кіоском, що кілька дебелих кримських молодиків голосно насміхаються над «тупими донецькими», я обернувся до них і, вдаючи подив, запитав:
– Невже і в Криму так не люблять «донецьких»?
Молодики відповіли уїдливими глумами:
–Нєт, ви што, ані же такіє умниє, воспітаниє, образованиє.
Власне, в цьому стьобі й була відображена частина конфлікту між новою владою півострова та його місцевими мешканцями. Вже відоме цілій країні хамство «донів», що приїжджають управляти в кожну область, а також окупація ними ключових посад у всіх регіонах, дістали навіть їхніх потенційних союзників на південному сході.
Тут варто зазначити, що «кримська еліта» суттєво відрізняється, скажімо від одеської чи запорізької. Дійсно, усі вони російсько орієнтовані, але кримчани вважаються себе рафінованими російськими інтелігентами. Тему де дівається ця інтелігентність при обслуговуванні туристів ми залишимо для іншої статті.
Назвати Чехова поетом для них це те саме, що перекласти Пушкіна українською мовою. «Найкращі вузи Донбасу в порівнянні з найвідсталішими кримськими це захудалі ПТУ», – говорить мені з неприхованою зневагою кримський екс-чиновник від культури, проте світити своє ім’я у ЗМІ боїться.
Та донецькі не комплексують з приводу свого культурного рівня і церемонилися з кримчаками ще менше ніж з «елітами» Центральної України. Кримських чиновників не тільки по звільняли з посад, а й позабирали власність а декого і посадили.
При цьому поводяться вкрай грубо, простяцьки і зовсім безкультурно, чим завдають глибоких душевних ран російській інтелігенції Криму. Хоча, зазначимо, донецькі стовідсотково діють у парадигмі російської політичної культури.
На південному березі Криму мені вдалося поспілкуватися з одним із колишніх працівників податкової служби Сімферополя. Колишнім, оскільки його спіткала та ж сама доля, що й багатьох кримських чиновників упродовж останніх років.
Івана Миколайовича, як він представився, добровільно-примусово змусили звільнитися з посади податківця. Утім, незалежно від особистого становища, він загалом змальовує новітню діяльність своєї служби так само, як і бізнесмени та чиновники в решти регіонах країни. Одне слово – свавілля, якого не було ні при Кучмі, ні при Ющенку.
У приватних розмовах – чимало кримчан, хай і неохоче, проте змушені визнавати, що «помаранчеві» так і близько не душили Крим, як регіонали. Тепер їм є з чим порівнювати. Хоча навряд ці розмови виллються у якийсь не традиційний для Криму результат на виборах.
У кав’ярні «Афіни», що на одній із тісних вуличок посеред центру Сімферополя, спілкуюся з одним із ідеологічних рупорів проросійськи налаштованих мешканців півострова. Утім, відтепер Сергій Кисельов, доктор історичних наук Таврійського університету, радше відстоює поняття певної особливої кримської ідентичності, до якої зачисляє всіх мешканців півострова, що народилися в Криму, включно з кримськими татарами.
Власне, він абсолютно спокійно сприйняв те, що я розмовляю з ним українською та під час бесіди навіть зазначив, як не раз наголошував перед Затуліним, що політика шовінізму виявиться в Україні провальною і переконував своїх російських партнерів чи пак патронів, що до українців потрібно ставитися, як до рівних і не виставляти себе мракобісами.
Отож, усе що підкреслює Кисильов у розмові зі мною – це лише бажання вести в Криму ділову документацію російською мовою, оскільки кепське володіння українською, на його думку, є для нього принизливим. Між тим розмову про «донецьких» він навіть відмовляється заводити, оскільки ситуація й так зрозуміла.
Російськомовна кримська інтелігенція категорично не сприймає ані «єнакіївських», ані «макіївських», вважає їх безкультурними бандитами.
Ситуація загалом пояснюється просто. Крим – це дорога земля через яку і рвонули туди донецькі. Діяти на півострові, рубаючи з плеча й не вникаючи в його латифундистські й багатонаціональні тонкощі та інтриги – це як ремонтувати ноутбук молотком. Але саме так жадібно, по загарбницькому, й поводяться на півострові регіонали, налаштовуючи супроти себе всіх його мешканців і насамперед – освічену публіку.
Про те, що «донецькі» посіли тут усі можливі й неможливі посади, включно з директором сімферопольського кладовиська, відомо давно. Згідно з різними даними, цифра прибулих адміністративних керманичів із «єнакієво» та «макєєво» на півострові сягнула кількох тисяч.
Як розповідають мешканці Сімферополя, навіть чиновників третього-четвертого рангу в їхньому відділі культури змінили з місцевих на «єнакіївських». Утім, навіть ці «культурні» чиновники поводяться у своїх відділах «із сапога». Тим часом кримчани сприймають це як рідкісне приниження, бо вважають, потерпають від нижчих створінь. Тому в приватних розмовах із ними нерідко можна почути розлючені вислови штибу: «Вся Україна знає, що донецькі нагнули кримських і ви….».
Ян Синіцин, незалежний журналіст та політолог, який моніторить ситуацію на півострові для ОБСЄ, коментує ситуацію таким чином:
–У Криму міцні освітні традиції, тут мешкає чимало науковців, є своє потужне мистецьке й журналістське середовище. Отож нічого, крім обурення, поведінка нової влади не викликає. Дехто порівнює її з золотоординським ладом. Окрім того, «хамство» «донецьких» зачепило не лише адміністративні коридори, воно ввірвалося в бізнесове життя кримчан. «Регіональне» рейдерство, свавілля податкової – це все торкнулося Криму навіть дужче, ніж решти регіонів країни, оскільки на півострові особливо привабливі активи.
Згоду на належність Криму до України можна назвати майже остаточною в середовищі кримської еліти. Вона давно призвичаїлася до української демократії, якої миттю позбулася б у «путінській» Росії. Фактично російськоорієнтовані еліти Криму, які трималися на плаву завдяки проросійській риториці, перейняли українську політичну культуру. Правда вони цього ще не усвідомили, але донецькі допоможуть.