Хроніки української, 11-12.08: мудрі діти і перелякані службовці

Вперше за весь час акції один з призів знайшов свою власницю далеко від намету.
Це сталося у кав’ярні. За  столиком сиділа дівчинка років 4 з дідусем та бабусею.  Дівчинка розмовляла російською, але в її фразах були присутні й українські слова.
В цей час на великому екрані йшов репортаж з олімпіади. Російською.
Аж раптом дівчинка, дивлячися в екран, голосно каже – “Ми живемо в Україні і маємо говорити українською!”
Як тут не дати дитині приз просто на місці?

За півтори місяці, поки стоїть намет,  у нас багато разів хотіли купити іграшки або канцтовари, але от щоб людина дуже просила продати прапор – таке сталося вперше. Довелося чоловіку, якому так був потрібний прапор на подарунок доньці, самому його заробити, згадавши вірш.
Тож, як виявилося, гарним мотиватором для того, щоб спілкуватися українською, є не лише яскраві іграшки.  Жовто-синій прапор – мотиватор аніскільки не гірший.

Також, за ці півтора місяці біля нашого намету побувало чимало чиновників. Й з обладміністрації, й з міськвиконкому. Різної статі, віку, рангу, з різних “білих” і “сірих” будівель.

Всі вони, незалежно один від одного, висловлювали загальну підтримку нашій акції. Хтось нам співчував – чи, бува, нам не спекотно? й не виснажливо? і ще й призи купувати…

Батьки Тимоші виправдовувалися за нього, що не так гарно розказав вірш, як хотілося б, і обіцяли прийти ще:

Але такого, щоб чиновник (при тому ще й профільного управління) чимдуж кинувся геть від намету, щойно роздивився, що це за акція і хто її проводить?  Якби він не  пригальмував біля “сємок” ми б навіть й фото не встигли б зробити…
Такого в нас ще не було. Які ж лякливі “державні” службовці подекуди трапляються!

Натомість, Настя Ізотова, яка не боїться разом із батьками щодня відстоювати свої права, встигає нові вірші вчити і нам допомагати.
А Настін самостійний вибір серед всього різномаїття призів взагалі розчулює і надихає:

У ці дні нам доводиться багато спілкуватися з громадянами та/або мешканцями інших країн.

Ця пітерська родина дуже прихильно поставилася до того, як ми вчили хлопчика розповідати відому йому казку не російською, а українською мовою:

Решта “іноземців” – це херсонці, які зараз живуть та працюють хто в Росії, хто в Білорусі, а хто й у цілком цивілізованих країнах.

Один такий москвич підійшов до нас спитати, чого у нас прапор “перегорнутий”. Тобто, небайдуже людині, як наш державний прапор вісить, що приємно. Чоловік вважав, що його син, який народився і виріс у Москві українську не розуміє. Ще й як розуміє! Не розмовляє українською, справді, але ж розуміє!

Жінка, також “москвичка”, інтернетом не користується, попросила, аби ми роздрукували їй тексти українських пісень – а то росіяни постійно просять, аби вона заспівала, а вона співає-то гарно, але ж слова усі позабула…

Така ж сама місцева “білоруска” питала в нас, що поганого, якщо буде дві державні мови. Довелося зустрічно  питати в неї – і де тепер та білоруська?

Трапляються навіть такі компанії, де один – зовсім місцевий, тут й живе, й працює, другий – наполовину місцевий: тут живе, працює в морі, а третій – “італієць”, тобто  дуже далекий від поточних місцевих проблем:

Та виявляється, що  відстороненість від внутрішніх проблем є уявною. Бо одному не байдуже як розташований прапор, другий відчуває несправедливість в умовах контракту лише тому, що він українець, третьому може бути некомфортно від того, що вдома він у гостях, і так далі, варіантів – безліч.

Отак якось непомітно наш намет став багатий на спілкування. То йдуть гарячі і тривалі дискусії із перехожими. І що примітно – зовсім не про мову, тут як раз всі зазвичай одностайні. Дискутуємо переважно про стратегії розвитку, національну ідею та інші філософські питання.

А з батьками наших діток, яких вже давно вивчили по іменах, спілкуємося про навчання, книги, підручники, школу…

А як, виявляється, приємно, коли після такого от вечора “наша” дитина тягне до намету батьків чи бабусь – пересвідчитися, чи раптом не намокли ми і чи все у нас гаразд!!!

 

Фото: Олександра Базилева, Валентини Крицак та Людмили Ямщикової

Відео: Олександра Базилева, Валентини Крицак та Людмили Ямщикової

(за цими посиланнями фото і відео набагато більше, ніж потрапляє у публікації)

About Людмила Ямщикова 733 Articles
Координатор Майдан Моніторингу на півдні України (Одеська, Миколаївська, Херсонська області). Сфери компетенції: проектне мислення, громадянське суспільство, суспільний діалог, інформаційні технології.

2 Comments

Comments are closed.