У дитячих садках тепер дуже важко дати комусь роль Баби Яги. Тому що приходять істеричні мами з гарною китайською (або французькою, в залежності від крутості садка) сукнею й кричать, що їх доця має бути принцесою. І все тут. Ніхто не хоче бути поганцем в цій країні, всі принцеси.
Недарма власне – з нашою зацикленістю на зовнішніх атрибутах. Авжеж в країні з голодними пенсіонерами та браком медикаментів у лікарнях вкрай важливо виглядати так, як у житті, яким ніколи не жив, але у кіно бачив, як воно у людей має бути. Кому стразікі, кому “юнікло”, і мої однолітки з паперовими кавовими горнятками біжать у білих навушниках по Сирцям, намагаючись не розплескати внутрішні Манхетени.
Уявлення жебрацього суспільства про “нормальне” життя це взагалі така особлива форма бідності: пластикові вікна, вмонтовані в фасади історичних пам’яток, бальні сукні “как паслєдній раз” на провінційних випускницях, нова машина в кредит під 24%, вся ця Мексика.
Країна у цілому все ще нагадує тьотю, яка голосує за того чи іншого кандидата “бо мущіна прєдставітельний”. Не смійся, нафейсбучена меншість,так вона і робить. Сумка до кольору взуття. Шапка пижикова. Вік й товщина. Показність. Хьорст на стіні. Це все ще вчиняє на аборигенів враження. Людина, аби яку ахінею не несла і щоб не перла з бюджету під сонним прицілом камер, має виглядати “пристойно”. Саме таким чином рекєтня, що змінила спортивні костюми на бріоні перетворились у очах тьоть і дядь на “поважних людей”. Щось же людина знає, он в неї портфель за тищу євро який.
О, гопнік в крокодилових туфлях, з депутатським значком, – спи безтурботно. Вони правда сприймають тебе всерйоз, дорослим “політиком”, гигиги. Не видай себе. Поки вони схвально витріщаються на твій новий джип, можна красти-красти-красти. Спи як немовля – лиш час від часу не забувай апелювати у своїх коротких й безматерно-сухих промовах до найсвятішого, абстрактного й суб’єктивного (історичної справедливості, єврейсько-американсько-російського заколоту, Бога, національного інтересу, світлого майбутнього дітей, інтеграції у Європу тощо). Тоді аборигени будуть стояти, погойдуючись від голоду, але сумирно – зачаровані калейдоскопом благодаті, що розвертається у їх свідомості, і не розбираючись, піддакувати кожен своїй ілюзії.
Будь певен – в них не вистачить сміливості спитати – чи це бува джип, розцяцькований патріотичними кольорами, куплений не на ті гроші, що були виділені на тепломережі минулого року? Чи відремонтували камери Лук’янівки після нібито скандального розслідування? Що це було з Мазурком взагалі? Чому мільярдну угоду підписував сеньйор Піхто? Розбиратись,а надто в юридичних питаннях – це взагалі не круто, це хай Міла Куніс розбирається. Інша справа продати нирку, щоб влаштувати багате весілля або купити Ipad. Оце по-нашому, по-східному.
Казка каже, що процедура розпізнавання в замурзаних дівчиськах королівських генів така: їх треба вкласти на перини з схованим горохом – погано спить та гематоми – біііп, принцеса детектед. Але як примусити більшість розпізнати в принцесах причепурену гопоту, яка з серйозними виразами облич спокійно легалізує власні злочини? Дочекатись, коли в холодильниках тьоть и дядь залишиться тільки горох.
P.S. Знайомі розповідали, що в одному дитячому садку дитина таки наступила на свою розкішну сукню, крінолін задерся і виявилось, що батьки забули одягти на сердешну труси, що власне аж надто сильно схоже на українську дійсність, щоб бути правдою, чи не так?