Відповідачем є голова Луганського обласного відділення ВГО «Комітет виборців України», правозахисник і журналіст Олексій Свєтіков (на фото). Підставою для позову став аналітичний матеріал «И снова мажоритарка», надрукований ще 12 лютого, в якому автор висловився щодо належності Юлія Іоффе до групи Фірташа-Льовочкіна.
Позивач заперечує своє відношення до цієї групи, вимагає спростувати цю інформацію та стягнути з відповідача мільйон гривень за моральну шкоду, нанесену розповсюдженням цього висловлювання. У запереченні на позов, який відповідач подав до суду, стверджується, що автор матеріалу «И снова мажоритарка» висловив власне переконання, що Юлій Іоффе відноситься до групи Фірташа-Льовочкіна, а також заперечував, що така інформація могла компрометувати позивача.
У зв’язку з цим судовим процесом ХПГ звертає увагу на те, що зазначений спір виник у час, що передував виборчій кампанії, а Юлій Іоффе на цей час був ймовірним кандидатом у народні депутати, пізніше дійсно висунувся та був обраним депутатом саме в тому окрузі, щодо якого був прогноз в статті «И снова мажоритарка».
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, сфера обмежень згідно з п.2 ст.10 Міжнародної Конвенції захисту прав людини та основних свобод, щодо політичних промов чи дебатів з питань, що стосуються виборчих кампаній, є невеликою. Крім того, межі допустимої критики ширші стосовно кандидатів на виборні посади ніж по відношенню до громадянина. У демократичній системі поведінка та погляди кандидатів мають підлягати детальній перевірці не лише з боку законодавчих і судових органів, але також і громадської думки.
Політику, звичайно, надається право захищати свою репутацію, навіть коли він діє не у своїй приватній якості, але вимоги такого захисту повинні бути зважені у світлі інтересів відкритої дискусії з політичних питань, оскільки виключення зі свободи висловлювання повинні тлумачитися вузько. Він неминуче і свідомо сам робить себе відкритим для детальної перевірки кожного слова й вчинку як журналістами, так і всім суспільством, і повинен показати вищий рівень толерантності.
Як вбачається з тексту, матеріал «И снова мажоритарка» є звичайним дискусійним матеріалом, присвяченим виборам, і не містить образливих чи навіть різких стосовно майбутніх кандидатів оцінок. Тож подання позову стосовно цього матеріалу одним з депутатів Верховної Ради викликає занепокоєння рівнем толерантності вищого органу влади країни.
Явна непропорційність вимоги щодо моральної шкоди викликає побоювання, що насправді позов подано не з метою захисту честі і гідності, а для «виправлення» критичної позиції відповідача на більш лояльну. Цей потужний інструмент тиску на людей, що висловлюють незалежні погляди, було широко поширений в Україні в другій половині дев’яностих років. А потім, завдяки навчанню суддів, адвокатів та журналістів, змінам до законодавства та рішенням Європейського суду, судова практика по цій категорії справ помітно покращилася.
Позов народного депутата з фракції Партії регіонів Юлія Іоффе до Олексія Свєтікова може свідчити про те, що в Україні збільшується тиск на суспільство, метою якого є обмеження свободи висловлювань.
ХПГ буде спостерігати за цим судовим процесом, який є стратегічним: якщо позов буде задоволено в Україні, можна сміливо прогнозувати, що Європейський суд визнає порушення статті 10 Європейської конвенції
Рада Харківської правозахисної групи
_________________________________
Повідомлення про те, що народний депутат України Юлій Іоффе звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності й ділової репутації до Олексія Светікова у зв’язку з публікацією «И снова мажоритарка» на веб-сторінці сайту Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» викликало подив і занепокоєння.
Подив, тому що Юлій Іоффе, як досвідчений політик не може не знати, що свобода політичних дискусій за європейськими стандартами прав людини практично не обмежується, і що стаття 10 Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод захищає не тільки зміст висловлювання, а і його форму. Прийнятними є не тільки інформація чи ідеї, які прихильно сприймаються, але й такі, які ображають, шокують чи дратують. Європейський суд підтвердив цей принцип у великій кількості справ. Публічний політик неминуче і свідомо сам робить себе відкритим для обговорення його вчинків, поглядів, політичних зв’язків і має показати вищий рівень терпимості до обговорення цих питань. Тому дифамаційний позов Юлія Іоффе з оцінкою моральної шкоди в 1 млн. грн. викликає занепокоєння.
Як міг досвідчений політик так поставитися до думки журналіста, щодо його зв’язку з «групою Фірташа-Льовочкіна»? Навіть якщо погляди журналіста, на думку Ю.Іоффе безпідставні, чи можна було розглядати їх як такі, що завдають шкоди його честі, гідності і діловій репутації та ще й оцінювати цю шкоду сумою в 1 млн. грн.?
На мій погляд, єдиним гідним способом вирішення цього конфлікту є відмова пана Іоффе від позову.
Євген Захаров,
Голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини