Не є секретом, що на всіх великих держпідприємствах України існують, окрім офіційних, неписані правила, які встановлюються вищим керівництвом. За їх невиконання, навіть якщо вони йдуть врозріз з законом і мораллю, співробітників карають, аж до звільнення.
Профспілки вже давно втратили свої функції, є повністю залежними від керівництва і бояться виступати на захист скривджених.Внаслідок цього робітники та службовці є повністю залежними від примх керівництва.
Яскравим прикладом цього є Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця» (ПЗЗ) та її багаторічний керівник Кривопішин Олексій Мефодійович .
Вже не раз писалось про безпідставні звільнення та скорочення штату , відчуження на користь “дружньої” фірми готелю “Експрес” , корупційні закупівлі тощо.
Тепер скандал виник і в медичній службі ПЗЗ.
Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ (ДКЛ-1) ще з часів СРСР є одним з выдних медичних закладів в системі транспортної медицини. В ній проходять амбулаторне та стаціонарне лікування працівники ПЗЗ та їх родичі. Завдяки збереженій матеріально-технічній базі та сильному колективу лікарів навіть в нинішні часи лікарня надає якісні медичні послуги. Недарма на її базі працюють аж 6 кафедр Національного медичного університету. Розташована лікарня в самому центрі Києва, на вул. Коцюбинського.
Але, як інші заклади в системі ПЗЗ лікарня живе за “неписаними” правилами які встановив пан Крівопішин.
Так в дитячому відділенні, спеціально для лікування родичів вищого керівництва ПЗЗ, була зроблена окрема VIP-палата з дорогим ремонтом, санвузлом і навіть окремою кухнею. Серед медперсоналу поширений наказ не селити в цю палату “звичайних” дітей, навіть у випадку відсутності місць в інших палатах та в у випадку важких захворювань. Батьки дітей , які лікуються в цій палаті, зазвичай ставляться до медичного персоналу як до прислуги – наказують, хамлять, відмовляються проходити “непотрібні” на їх думку процедури, погрожують звільненням за непослух.
7 січня 2013 року в лікарню поступив дворічний онук Крівопішина О.М., який був прийнятий черговим лікарем і поселений разом з батьками окрему палату. Окрему, але не VIP, бо на Різдво (державний вихідний день) керівництва лікарні не було на робочому місці, а ключі від палати звичайні лікарі не мають.
Але для наших «панів» лікуватись в рівних умовах з «простими» напевно є недостойним, тому по телефону були викликані заступник головного лікаря з медичної частини Братусь Олена Павлівна та завідуюча відділення Кінча Світлана Дмитрівна. Які відмовились їхати в святковий день на роботу лише для того, аби відкрити палату.
“Ображені” батьки після надання першої медичної допомоги вирішили забрати дитину додому, захопивши з собою чергову медсестру, абсолютно незважаючи на те що вона була одна на все відділення і була потрібна іншим пацієнтам. На наступний день батьки з дитиною повернулись вже у свою VIP палату і продовжили лікування. Діагноз був поставлений правильно, курс лікування пройшов успішно і вже через 4 дні в задовільному стані маленький пацієнт був виписаний додому.
Все б нічого, таке бувало і раніше. Але 17 січня Кінчу С.Д. та Братусь О.П. викликав до себе в кабінет головний лікар ДКЛ-1 Безпалько Ю.М. і примусив підписати заздалегідь набрані заяви на звільнення “за власним бажанням”. По неофіційній інформації від лікарів сам головний лікар був поставлений начальником медичною служби ПЗЗ перед вибором : або він звільняє “винних” перед паном Крівопішиним завідуючи дитячим відділення Кінча С.Д. та заступника по медичній частині Братусь О.П., або шукає собі нову роботу.
Цинізм ситуації полягає в тому, що звільнені лікарі працювали в ДКЛ-1 більше 40 років, є авторами десятка наукових публікацій і статей в галузевих видання.
Саме завдяки ним дитяче відділення лікарні вважалось одним з найкращих в Києві.
А в 2011 році особисто пан Крівопішин вручив заступнику головного лікаря з медичної частини Братусь знак «За сприяння розвитку Південно-Західної залізниці»
Те що відбулось в ці дні стало останньою краплиною в чаші терпіння колективу ДКЛ-1 і частина медперсоналу вирішила звернутись до преси за допомогою. На жаль, в умовах, що склались в лікарні, вони вимушені зберігати анонімність , бо бояться втратити роботу.
Вони, працюючи за невеличку зарплатню на відповідальній роботі, хочуть справедливості!
П.С. На думку деяких лікарів є і інша причина звільнення – це бажання закрити дитяче відділення , яке займає цілих два поверхи .Вже давно йдуть розмови про те, що можна було б добре заробити на оренді . Кінча С.Д. та Братусь О.П , перебуваючи на своїх посадах, ніколи б не допустили його б закриття.
Юрій Лісовий