Відписки або відмова в наданні інформації громадянам є поширеним і, на жаль, вже звичним явищем. Як до останньої інстанції люди звертаються до місцевих депутатів з проханням про допомогу. Але і тут не все просто. Як доводить практика, переважна частина чиновників цілковито не розуміє різницю між правом та обов’язком.
На моє звернення про надання документів тендерної закупівлі паливно-мастильних матеріалів в Дергачівській центральній районній лікарні надійшла вже неоригінальна відповідь.
Головний лікар Д.Дончак, не надаючи інформації на листа по суті, вимагає пояснити, як саме питання використання бюджетних коштів стосуються моєї депутатської діяльності. Ті, хто готували листа, не полінувалися зайти на сайт Харківської обласної ради, з’ясувати, що я є членом комісії з питань прав людини, свободи слова та інформації, і зробити «креативний» висновок: мене не повинні хвилювати питання бюджету та охорони здоров’я.
Віддаю належне такій ґрунтовній роботі спеціалістів. Про всяк випадок нагадаю, що роз’яснення законодавства не належить до сфери повноважень медичних працівників, зокрема посадових осіб районних лікарень. Але, оскільки марно відсилати цих «фахівців» знайомитися з відповідними розділами Конституції та законів «Про місцеве самоврядування» і «Про статус депутатів місцевих рад», залишу цю педагогічну роботу для прокуратури. Звернення до якої про зловживання посадових осіб надсилаю.
А тепер про те, чому мене, депутата Харківської обласної ради, цікавлять питання державних закупівель, пов’язаних з медичними закладами.
Під час численних зустрічей з мешканцями Дергачівського району, до мене неодноразово зверталися медичні працівники швидкої допомоги та громадяни зі скаргами на здирництво у процесі роботи. Медики заявляли, що заправка автомобілів швидкої допомоги покладалось на них особисто. Через що вони змушені були перед тим, як надати першу допомогу, вимагати у хворих людей гроші за візит. «Я набирала ліки в шприц і чекала, поки людина дасть мені 20 гривень» – з розпачем говорила мені одна з працівниць швидкої допомоги Дергачівщини. При цьому медики усвідомлювали і незаконність, і аморальність таких дій, та платити за бензин з власної кишені не дозволяє зарплата.
Пацієнти, звичайно, також були незадоволені таким станом справ.
За інформацією з офіційних джерел з’ясовую, що на закупівлю паливно-мастильних матеріалів у 2012 році Дергачівська центральна районна лікарня витратила близько 1,7 млн. гривень. На той час цього вистачало на придбання вроздріб понад 170 тисяч літрів бензину. У 2013 році знову витрачено аналогічну суму – 1 мільйон 700 тисяч гривень. Ці гроші надають можливість теж за роздрібними цінами придбати 160 тис. літрів пального (дизельного чи бензину А-95 ). Тобто, з розрахунку – 500 літрів на 1 день.
Цієї кількості пального мало б вистачати для безпроблемної роботи швидкої допомоги Дергачівщини.
Шановні лікарі та пацієнти! Саме ці цифри змушують мене, як депутата, уповноваженого представника обласної громади, з’ясовувати, де бюджетні гроші на бензин і де подівся сам бензин у 2012 році, куди ці гроші підуть у 2013. А також отримати відповідь на питання: чому бензин, який на день угоди в роздрібній мережі коштував 9,94 гривні за літр, районна лікарня купувала за 11 гривень 16 коп./літр.
Запитувані мною деталі угод надають можливість персонально визначити коло осіб, які нагрівають руки на подібних оборудках. З подальшим зверненням до правоохоронців.
Ну а щодо спроб чиновників приховувати інформацію… Висновок роблю один: значить є, що ховати. Реагую відповідно.
Іван Варченко
Сканкопії документів можна подивитися ТУТ.
