Наприкінці березня великий сніг застав Україну справді несподівано, коли вже всі розслабилися з настанням весни. Але ж березень – це не жовтень, і снігозбиральна техніка, навички та, образно кажучи, імунітет комунальників – ще не повинні забутися. У багатьох місцях люди провели справжню толоку по розгрібанню завалів. Десь організувалися самі, когось повели за собою громадські діячі. Загалом, останній цієї зими сніг (ну, принаймні настільки «масовий») наче лакмусовий папірець, виявив чимало проблем, а також характерів та ставлення людей одне одного за таких форс-мажорних обставин.
Це можна було простежити у популярних нині спілкуваннях в соцмережах, особливо, враховуючи, що «реал» снігом замело. Хтось поширював інформацію про «точки», де можна безплатно зігрітися, попити чаю, зарядити мобільний і т. ін. Одна дівчина скаржилася на якогось двірника, який заломив чималу суму, аби розгребти від снігу її авто. Та найбільше мою увагу привернуло запитання одного депутата Ірпінської міськради: «Як ви думаєте, чому громадяни чекають поки біля їх помешкання ХТОСЬ прибере сніг???». Досить мляве обговорення (з коментарями типу «совковий менталітет у наших людей») тривало недовго. Доки автор цих рядків не вніс депутату роз’яснення наступного змісту: «Громадяни вже звикли, що ХТОСЬ за них дерибанить їхню землю, «пиляє» міський (тобто, також їхній) бюджет, розказує їм у комунальних ЗМІ (утримуються за податки громадян), що їм робити і як жити. Відтак, цілком логічним видається очікування громадян, що ХТОСЬ так само за них і сніг прибере!».
Очевидно, що на це виявилося нічого сказати ні автору запитання, ні іншим ірпінським депутатам, які полюбляють щось постити та коментувати у тому гурті. Хоча, якраз тема для обговорення дуже й дуже цікава. Загалом, вона виходить за межі Ірпеня. Принаймні, актуальна скрізь довкола великих міст, де чималий попит на землю. Парадоксальність ситуації полягає у тому, що чим більша густота населення та ринкова вартість землі – тим менше охочих її прибирати. Як-от в Ірпені, де ринкова вартість землі сягає 40 тисяч гривень за сотку.
Снігозбиральна машина коштує 300-400 тис. грн. Ви часто бачили депутата (навіть, місцевого в Ірпіньраді) чи чиновника якогось «хлібного» підрозділу виконавчої влади, який би їздив на авто дешевшому за 400 тис. грн.? От вам і причина такого становища у царині снігоочищення й не тільки. Бо ж, як казав герой Леся Подерев’янського: ніщо нікуди не зникає, і ні звідкіля не береться! Тим більше, що купуються ті кількатонні джипи в основному для престижу. Якось письменник з Ірпеня Валентин Собчук влучно сказав, що на них «чиновники возять свої дупи й гординю». Справді, до таких машин причепи ковша – й можна сніг розгортати. Всі ж бачать скільки дорогих авто їздить вулицями, особливо в Києві й навколо нього. Також люди в курсі, скільки землі оформлюють депутати на себе та своїх підставних осіб протягом однієї каденції. Наприклад, в Ірпені деякі нинішні депутати ображалися, що їм дали лише по дві ділянки по 10 соток! Ось такі вони, виявляється, «ошукані й знедолені», бо начальство гребло ще більше.
Втім, не варто подавати всіх депутатів та всю їхню діяльність у темних тонах. Знаю, що дехто активно попрацював у своїх округах, організовував очищення від снігу та забезпечення заметених стихією людей предметами найпершої необхідності. Зі снігом якось з горем пополам упоралися. Що не вивезли – скоро саме стече весняними струмками з доріг та тротуарів.
Але ж… Для чого я все це розповідаю? Для інформації на майбутнє. Бо ж будуть знову вибори, і деякі депутати, кандидати та громадські діячі виявляться невдоволеними «невдячним народом», за для якого вони так старалися, але він їх не обрав бодай до місцевої ради. Бо ж люди у курсі «ціни питання» – і на роздану землю, і на придбані авто, і на снігозбиральну техніку й організаційно-фінансові зусилля на прибирання снігу.
Олександр Наказненко
