Кожен із нас є Володарем своєї власної країни і ти …не виняток! Зветься вона Подоланією. В ній живуть наші з тобою страхи, дивні спогади, загублені речі, всілякі бешкети, проблеми, навіть жорстокість… Але десь у її нетрях захований безцінний Скарб, який можна знайти, якщо пройдеш смугу перешкод у Дрімучому Лісі Брехні, пройшовши помістя Ліні, Жади, Вереди, у таємничій печері Забудькуватості…
Слід здолати цей шлях до заповітного Скарбу і Подоланія нагородить тебе. Спитаєш, чим?.. У кожного цей Скарб свій – зрозуміти себе, світ, віднайти гармонію, подорослішати. А що шукатимеш ти?..
Володимир Дейнека. Подоланія. – К.: Зелений Пес, 2012. – 136 с.
Книга повністю файл Podolaniya
Сьогодні вам на розсуд пропонуємо уривок із дитячої книжки Володимира Дейнеки «Подоланія». Подоланія — це країна, в якій живуть наші страхи, дивні спогади, загублені речі, всілякі бешкети, проблеми, навіть жорстокість… Але десь у її нетрях захований безцінний Скарб, який можна знайти, якщо пройти смугу перешкод у Дрімучому Лісі Брехні, помістя Ліні, Жади, Вереди, і навіть печеру Забудькуватості…
Словом, гарної подорожі і смачного читання!
———————
Володар зупинився в задумі: «Де шукати ключа? І чим доведеться заплатити? Чи є взагалі у всій Подоланії ще огидніша місцина?»
Від думок його відволікло вже знайоме дрібне тремтіння в ногах.
– Я хоч і злякався трохи, але так ніколи не тремчу, – хлопчик глянув униз. – Ей, великий копачу, припини дрижати, ти мені думати заважаєш!
Звісно, йому було шкода зайчика, який так несподівано прислужився в, здавалося б, безнадійній від самого початку справі. Наш герой нахилився до товариша, щоб погладити по голівці й хоч трохи заспокоїти, та зненацька в них над головами засвистів потужний вітер, що налетів не знати звідки, вдарився в стіну будиночка, обірвав край павутиння на вікні – й на кілька секунд усе стихло. Але наступної миті щось гучно клацнуло за дверима й вони рвучко розчахнулися назустріч непроханим гостям.
Нажаханий зайчисько несподівано спритно скочив Володареві на плече й ледь чутно зашепотів на вухо:
– Цє катасьтрофа. Зяразь вийде відьма і проковтне нась обох. Ти не проти, сьоб я поцекав сьмерті тут? – і почав повільно сповзати хлопчикові за пазуху.
За порогом відьминої хати щось завовтузилося. Далі чи то запищало, чи застогнало. Та коли Володар побачив, звідки долинали ці звуки, страх розчинився в нестримному реготі.
На порозі cтали четверо вгодованих мишей, які дружно тягли за собою якийсь кошлатий лантух. Він, проте, мав ноги, вуха і хвоста, але нітрохи не опирався, а тільки раз-по-раз жалібно стогнав і нявкав. А коли його перекотили через поріг, нарешті закричав.
– Куди ви знову мене волочите? Ну, не ловитиму я вас, не ловитиму! Що, я – заєць, чи просто якийсь дурень, аби цілий день стрибати лісом за їжею?
Вереск був настільки кумедний, що заєць за пазухою у Володаря перестав тремтіти й вистромив писок.
Відчуваючи приниження не тільки самого себе, але і всього заячого роду, кращий його представник рвучким рухом своїх коротких лапок розірвав на дрантя сорочку на грудях Володаря.
Ґудзики полетіли на всі боки, і на землю із пазухи випав не лагідний, переляканий зайчик, а розлючений, як тигр, гризун. Мішок стиснутої паніки переродився в неконтрольовану ніким «бомбу» і прокричав:
– Ану повтори сьо ти ськазяв! Ти нікцєма! Ти сьором цьотириного сьвіту! То цє я дурень? А ти знаєсь ськільки буде 3 х 26 : 124 – 16?
Почувши це, миші перестали тягти кота і заклякли на місці. А здивований кіт тільки й зміг, що промовив:
-Ти хто?
Та розгніваний покоритель відьминого царства і не думав відповідати на питання. Він продовжив допит нахабного аборигена.
–Яка сьтолиця Мадагаськару? Знаєсь?
–Ні, – пробелькотів котяра.
– А ти знаєсь ськільки зивуть коти? – вже хриплим голосом поставив, питання заєць.
Володар сам був здивований промовою друга.
– Ти хоч сам то знаєш відповіді на свої запитання – перепитав він.
– На персі два тоцьно не знаю, – прошипів крізь зуби розлючений звір.
Кіт, посміхаючись розтягнув під порогом давно не годоване тіло і перепитав:
– А як же з третім запитанням?
– А третє … От ськільки тобі років?!
Кіт піднявся на передніх лапах і гордовито промовив:
– Я, кіт у розквіті сил. Мені ще немає і трьох років.
– Ну, – сказав заєць, і взяв у лапи дебелий дрючок, що валявся поруч, – тоді записи сьобі на лобі: нахабні коти зивуть не більсє трьох років.
Пухнастеньке створіння перетворилося на справжнього агресора, який вклав всю свою лють у потужний кидок палиці. Підручна зброя, як куля, полетіла у напрямку кота. Та інстинкт самозбереження примусив того за мить до нищівного удару відштовхнутися від порогу. Кіт злетів у висоту аж понад голови прибульців, і вже мало не опустив свої випущені пазурі у заячу шубку.
Події відбувалися настільки стрімко, що Володареві лишалося тільки спостерігати за битвою двох не на жарт розлючених бійців. Він встиг тільки подумати, що навіть не зможе нічим допомогти другові, здавалося, ще мить, і кіт розірве зайчика своїми пазурами на шматочки. Та не тут то було. Заєць швидко пригнувся головою до землі, а потім своїми потужними задніми лапами з усієї сили наніс удар по падаючому на нього хижаку.
Ви коли-небудь бачили, з якою швидкістю летять на Землю метеорити? Так от приблизно так швидко кіт відлітав від зайця вгору в зворотному напрямку. Оглушена тварина від надзвичайно потужного поштовху просто приклеїлася до одвірка будівлі.
Кіт повільно почав сповзати додолу та, швидко прийшовши до тями, підтягнувся за допомогою кігтів ще вище. Він перелякано дивився на всіх зверху вниз і мовчки чекав на кінець свого життєвого шляху.
Зате наш заєць не стишувався. Він стиснувся у пружину перед завершальним кидком, яким планував добити свого кривдника.
Завдяки цій короткій паузі у сутичку зміг втрутитися і Володар
Зупиніться, – голосно окрикнув він, – ви так повбиваєте один одного! Ми прийшли сюди не для того, щоб кривдити когось! Нам потрібен тільки ключ, ключ від воріт до сусіднього помістя. Негайно припиніть!..
Продовження читайте в книзі – повністю файл Podolaniya
