Біда багатьох політиків полягає в безідейності. Часто-густо їхня життєва позиція зводиться до формули: аби у нас усе було, а нам за це нічого не було. Причина такого підходу не обов’язково криється в банальній жадібності чи «гнилості», закладеній ще з дитинства в характері (хоча, трапляються й такі). Вже давно спостерігав за начебто ідейними й натхненними політиками, які прийшовши до влади, попервах мали намір справді чесно і віддано служити народу. Проте, елементарне незнання, що з цією владою робити і як можна діяти не за встановленим до них шаблоном – призводили до того, що спочатку такі діячі «обламувалися», і далі займалися особистим збагаченням, корупцією, влаштуванням родичів і т. ін., власне, лише тому, що ні до чого більш толкового не могли додуматися!
Регіоналів – колишніх не буває
Тим не менше, такі діячі не поспішають сходити з політичної арени. Що називається, відчувши у смак, прагнуть чимдалі продовжити свою діяльність, по можливості пристосовуючись до кожної зміни політичної ситуації, зраджуючи не тільки людей, а й своїх найближчих соратників, міняючи партії і т. ін.
Остання політична «мода сезону» – виходити з Партії регіонів. У цьому зв’язку іншим політичним діячам та широким верствам громадськості потрібно чітко усвідомити, що регіоналів, як і міліціонерів – колишніх не буває! Вони у складі будь-якої іншої партії так само шукають, де б ще що покращити (звісно, у своєму розумінні з «безкорисливою турботою про народ»). Власне, формула «колишніх не буває» стосується не тільки регіоналів, а так само бютівців, нашоукраїнців, силовиків (тігіпкових), фронтовиків (яценюкових) та аналогічних. Загалом, це біда будь-якої партії влади. Спостерігаючи за політиками кілька десятиліть не можна не помітити, що ментально – це один і той самий контингент осіб. За радянських часів вони робили кар’єру у КПРС, з настанням Незалежності України подалися в Народний Рух, далі – у «Нашу Україну», БЮТ, Партію регіонів… І от зараз, коли відчули, що й тут до владного корита усім не протиснутися, до того ж чергова правляча партія втрачає свою популярність – шукають наступне «тепле містечко», де б зручно собі примоститися. Наразі, найбільші сподівання у таких «перелітних птахів» від політики викликають УДАР та ВО «Свобода». І це вже питання, якщо не сказати – проблеми, цих політсил (як у центрі, так і на місцях) максимально убезпечити свої лави, відвернути наплив таких зайд. В іншому разі – розлад і занепад чергової партії ознаменує критична маса таких «перелітних», в якій вона назбирається.
Бойкот «земельним» депутатам!
Наближаючись до чергових виборів місцевих рад-2015, які вже не за горами, пропоную громадськості об’єднувати свої зусилля у наступних напрямках діяльності. Домагатися того, щоб усі нинішні депутати місцевих рад балотувалися винятково по мажоритарних округах, в яких були обрані (мажоритарники), або закріплені (списочники), а не лізли у партійні списки. Адже діяльність депутата перевіряється безпосередньою роботою в окрузі з виборцями. За п’ять років можна було кожному депутату місцевих рад проявити себе належним чином, аби здобути підтримку реальних виборців і не ховатися у партійному списку. Відповідно застерігаю й партійні осередки, які братимуть участь у виборах, аби вони не включали до своїх списків нинішніх депутатів, у такий спосіб скерувавши їхню діяльність на безпосередню роботу у ввірених їм округах. Звісно, виборці проаналізують виборчі списки і належно оцінять шляхом голосування, які партії посприяли активізації діяльності депутатів, а які ні.
Наступна пропозиція відноситься до тих округів, в яких земля має велику ринкову вартість, відтак впродовж останніх років стала предметом розбрату, зловживань, корупції й земельного дерибану. Наприклад, в Ірпені (неподалік Києва) епоха Великого Земельного Дерибану розпочалася 2007-го року й триває до цього часу впродовж двох скликань депутатів Ірпінської міської ради. З огляду на це пропоную запровадити вотум народної недовіри до усіх депутатів, які впродовж цього часу були членами комісії з земельних відносин, лісових та природоохоронних питань. Закликати усі місцеві партійні осередки не брати цих осіб до своїх списків та виставляти від себе найсильніших представників проти «земельників» по мажоритарних округах. Зважаючи на це, на наступних виборах підтримати партії та кандидатів, які найбільше дослухаються до цього заклику!
За радянських часів тодішні ідеологи любили повторювати фразу: це потрібно – не мертвим, це потрібно – живим! Вочевидь, цей вислів актуальний і зараз. Перефразувавши його, скажу так: це потрібно не мертвим у політичному плані, а – живим! Аби нові політичні діячі знали, що дуже скоро за свою діяльність потрібно буде відповідати, причому – не «відмазками», а посадами й кар’єрою.
Олександр Наказненко
