Група “Першого грудня”: Інформаційний простір України: що ми здатні зробити

Позиція Ініціативної групи «Першого Грудня»

У багатьох суспільно значимих справах ми, українські громадяни, здатні мобілізуватися до конкретних дій. Суспільство має всі необхідні знання і сили, щоб втілити запит на зміни. Розпочинаючи з інформаційної сфери, Ініціативна група «Першого Грудня» оприлюднюватиме публічні позиції, мета яких – надати цьому поштовх.

Три ознаки нинішньої доби в Україні – відчутне обмеження свободи слова, деукраїнізація масового інформаційного продукту і не менш упевнене поширення його внутрішньої порожнечі. Цей руйнівний вплив відчуває на собі практично кожен український громадянин.

Український інформаційний простір перебуває у духовній і смисловій кризі.

Депресія, замаскована під розвагу, відсутність національного обличчя, що його підмінив совок і кітч, цинізм і споживацька свідомість, які переступають будь-які цінності, разом із втратою в масштабах країни мовлення з об’єктивною інформацією, браком умов для незалежних медіа, зовнішнім тиском і внутрішньою самоцензурою редакційних політик, маніпулятивними технологіями, які знищують авторитет ЗМІ, – це постійні обставини і стійкі тенденції цього часу.

Інформаційне поле країни – вторинне. Воно знаходиться в умовах комерційної, ментальної і культурної залежності, насамперед, від інформаційної політики російської влади та спільних для обох – українського і російського владних режимів – постімперських і постколоніальних смаків.

Несвобода, зовнішня підпорядкованість інформаційного простору, другосортність і смислова порожнеча його продуктів складають головні загрози розвитку суспільства і національній безпеці держави. Для розвитку якісного медіа-середовища просто немає ґрунту.

Людина, яка перебуває в цьому полі, не має шансів залишатися здоровою без інтелектуальної «кисневої маски», тобто відмінних від «рідного» інформаційного потоку інтересів, пошуків чи самоосвіти.

Нас привчають бути нездатними на зміни. У нашій свідомості, немов природна і закономірна річ, виховується ментальна, культурна і мовна роздвоєність. Будь-який розсудливий міжлюдський діалог підмінено інформаційними та політичними скандалами і насиченими віртуальною ненавистю телевізійними шоу та електронними форумами.

Влада у багатьох своїх виявах сприймає принцип свободи слова як перешкоду, а діалог із суспільством – як декоративний непотріб.

Простір для особистої думки чи громадянської позиції став прямим заручником рішень владної вертикалі: практика тиску спостерігається фактично на всіх рівнях – від місцевих органів влади до Міністерства доходів і зборів та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Великий капітал за браком демократичної традиції та поваги до суспільної думки керується спотвореним уявленням про роль і покликання ЗМІ, як правило, розглядаючи їх як інструмент для одержання політичних надприбутків і засіб самозахисту.

Звідси походить дух брутальності як зразок для людської поведінки, інтелектуальна виродженість, неграмотність, національна та соціальна байдужість і відчуженість.

Журналістська спільнота перебуває у складних професійних і моральних умовах.

Суспільство має високо цінувати те, що серед українських журналістів по всій країні є особистості, здатні не йти на внутрішні компроміси, доносити людям об’єктивну інформацію і захищати простір свободи. Однак це середовище не існує у вакуумі і відчуває вплив тих самих хронічних хвороб, що й політикум, бізнес і суспільство загалом.

Ми бачимо тенденцію перетворення журналіста на комерсанта. У професії зникає моральна та інтелектуальна місія. І не менш відчутно знижується соціальна роль, яку здатен без пафосу, фальшу і цинізму виконувати журналіст.

Українське суспільство не може мовчки спостерігати за процесом деградації.

Нам бракує прагнення «істини»: вірити в реальність моральних принципів й у власні сили; розсудливо і врівноважено, без міфів та емоційної екзальтації оцінювати себе і навколишній стан; усвідомлювати персональну відповідальність і разом захищати свої права.

Безкомпромісне додержання людської гідності є найважливішою передумовою до зміни нашого життя, перетворення розрізнених людей на громадянське суспільство, населення – на сучасну націю, а всієї країни – на цивілізований простір поваги до людини і запиту на значні особисті й національні досягнення.

Наш стан є важким, але не безнадійним.

Ми як суспільство насамперед зобов’язані адекватно і постійно відповідати на кожен відвертий чи прихований наступ на демократичні права і свободу слова.

Водночас найактивніші громадські сили повинні вчитися мислити довгостроково і формувати стратегічні орієнтири, навколо яких може виникнути стійкий національний і суспільний консенсус.

*        *        *

Люди, які відчувають власну гідність і хочуть жити, не порушуючи її, здатні стати законодавцями ідей і настроїв в Україні.

У нашій країні може і повинен постати цивілізований інформаційний простір, який матиме три головні опори: об’єктивна інформація; якісний національний інформаційний продукт, в центрі інтересу якого буде не сфальшована, а жива людина, її реальні проблеми і наше культурне та духовне життя; культура різноманіття, яка не допускає ані уніфікації мислення, ані монополізації ринку в інтересах інформаційних картелів.

Інтелектуальні українські сили потрібно націлити на модерність і майбутнє, щоб шукати нові творчі засоби, аби розшифрувати і відобразити сучасну українську людину в XXI столітті. Саме такий новий погляд стане і впізнаваним у світі, і визнаним, і конкурентним.

Ми маємо силу створити такий простір.

Перше. Наше найважливіше звернення стосується звичайних людей, які є слухачами, читачами і глядачами.

Диктат політики і комерції, який замінив комуністичний диктат, має схожу природу придушення живих слів, думок і почуттів. У нинішніх умовах ми повинні завжди бути критичні, але не скептичні.

Ми, українські громадяни, – не сторонні спостерігачі, а спільнота, здатна об’єднатися: наша перша особиста дія – піднімати власний поріг нетерпимості до брехні і порушення своїх або чужих громадянських прав. Не дивацтвом одинаків, а спільною культурою мусить стати практика особистих чи колективних реакцій на будь-які антисуспільні чи антинаціональні дії.

Найважливіше, що треба сказати: інформаційний простір, який нехтує права, гідність, культурні смаки, духовні потреби і саме життя суспільства, повинен готуватися до неминучого зворотного бойкоту людей.

Друге. Ми нагадуємо політикуму про його виняткову суспільну і національну відповідальність. Сьогодні, коли в суспільстві немає ілюзій, особливо важливу роль можуть виконати ті політики, які не допустять погіршення становища і водночас вже зараз готуватимуть ґрунт для необхідних законодавчих змін на близьке майбутнє.

Окреме звернення адресуємо власникам найбільших українських медіа. Великі підприємці в Україні привчили себе дивитися на світ без сентиментів. Але найбільші з них усвідомлюють виклики, які можуть постати від суспільних сил, що були маніпульовані тривалий час.

Війна проти душі і свідомості народу закінчиться поразкою тих, хто мимоволі і ненадовго відчув особисту могутність.

Великий капітал повинен якнайперше почути думку людей. Він може стати партнером суспільства, якщо тверезо усвідомить увесь масштаб збитків від власного страху перед владою. Пам’ятайте, що втрата свободи слова і національного сенсу інформаційного простору завжди призводить до втрати і великого національного капіталу. У ваших силах – реалізувати на практиці поняття моральних обов’язків перед людьми і країною.

Третє. Ініціативна група «Першого грудня» хоче висловити підтримку тим журналістам, які дають приклади особистої громадянської позиції усьому суспільству.

Ми звертаємося до українських журналістів, їхніх творчих і професійних спілок та об’єднань стати ініціаторами широкої загальнонаціональної зустрічі за участю громадських активістів та організацій, аби, можливо, вперше за останні роки обговорити стан інформаційного життя країни і спільні найнагальніші дії. Це мало б стати важливим сигналом пробудження, адресованим і владі, і політикуму, і бізнесу, і загалом суспільству.

Четверте. Ми закликаємо громадськість розпочати системну кампанію задля створення в Україні незалежного суспільного мовлення та схвалення необхідного національного законодавства. Важливо не допустити, щоб в цій справі сталася підміна ідеї будь-якими сурогатами у виконанні влади.  Масштабна дія людей з вимогою створення суспільного мовлення з необхідним широким громадським контролем може виявитися ключем до зміни становища. Без нашої спільної волі ця мета ніколи не стане досяжною.

П’яте. Ми запрошуємо українські інтелектуальні середовища, редакції і колективи часописів та електронних медіа, книгарні та книжкові форуми, театральні і мистецькі об’єднання, освітян, науковців, письменників і  кожного, хто усвідомлює важливість думки та моральних цінностей, розпочати формування «розумного простору» – альтернативного нинішньому інформаційному простору, неформального, але візуально виразного руху, об’єднаного на єдиних принципах.

«Розумний простір» України, на наш погляд, не може мати конкретного регламенту своїх творчих виявів, але повинен твердо ґрунтуватися на кількох засадничих принципах: внутрішній доброзичливій комунікації готових до співпраці середовищ; інтелектуальній націленості на майбутнє, що примирює відмінності між українцями; ідейній україноцентричності; налаштованості на приклади особистого успіху і натхнення, на яке здатні люди широкого світогляду й ефективної дії.

Віримо, що «розумний простір» стане моральною опорою для всіх, хто почувається заручником нинішньої ситуації, не приймає нав’язаних правил і готовий боротися за спільні права і свободу.

Ми не повинні миритися з нинішніми обставинами.

Наша сила полягає у широкому суспільному порозумінні, що стане передумовою для змін. Задля цього ми запрошуємо до праці і конкретних справ усіх активних людей нашої держави.