Роман «Нація» – це розповідь про українців. Вони жили у часи, коли за 20 років влада мінялася 20 разів… Вони жили, вони любили, вони ненавиділи, вони були добрими, вони були злими. По них котилося колесо історії, жорна історії їх жорнили. Хтось залишався чесним, хтось боровся з безчестям, хтось вважав, що честь – понад усе, хто ставив любов понад усе, – люди жили…
Пробачте мені, якщо ви сьогодні отримали удар в сонячне сплетіння. Можливо в когось з вас сьогодні буде безсонна ніч, можливо в когось буде боліти серце… Пробачте нас за це. Але я вдячна, що ви нас чуєте! Я точно знаю, що ви нас почули! Я точно знаю, що ви почули те найголовніше, що я кажу і хочу казати своїми книжками, що людське в людині не залежить не від часу, не від влади, не від ідеології. Воно залежить тільки від людського сумління, – оте людське, що є в людині, – від сумління і Бога! І я знаю точно, що для совісних людей ніколи немає сприятливих часів. Але у кожному часі, для кожної людини є право вибору.
Я своїми книгами і їх постановками нікого, ні до чого не хочу навернути. Я просто хочу, щоб люди, ті, хто читали мене, думали, бо людина, коли думає, вона починає більше розуміти, розуміти людей, яких до того часу не розуміла, не знала, і хтось мусить бути транслятором якихось речей, про які люди не знали. Їм треба розказати. Ми дуже потребуємо знань самі про себе. Ми можемо володіти багатьма іноземними мовами, ми можемо володіти якимись фантастичними знаннями, але то все не те, коли ми не знаємо самі себе. І коли мені кажуть, що мої книжки перекладені багатьма мовами то це дуже добре і я тішуся, як автор, але я завжди кажу, що своїм словом, своїми книжками я би хотіла обняти Україну від краю до краю, від Ужгороду до Луганська, бо то країна одна і ми всі тут рідня… Я можу доказувати це на пальцях, а якщо ви б почали розповідати мені свої історії то я гарантую, що ту в залі і сусіди і далекі б родичі знайшлися.
Саме тому, що ми сьогодні тут розповідали чотири сімейні історії, – драматичні, важкі, складні, – я б хотіла, щоб кожен із нас мав потребу знати про свої сімейні історії. А саме тому, сьогодні саме в Донецьку на прес-конференції я наголосила про початок такого всеукраїнського конкурсу за моєю ідеєю і моїм особистим, як тепер модно казати, патронатом. Назва конкурсу «Дерево мого роду». На цей рік я оголосила цей конкурс для студентів Донецького Національного університету. Тридцять кращих студентських робіт, в яких будуть розповіді про свій рід, сімейні історії, родові дерева, перекази своїх предків – будуть оцінені і ці діти будуть мати можливість тиждень відпочивати у Карпатах, у Львові, у Чернівцях.
У нас сьогодні свято. Ми подолали бар’єр, якого, насправді, немає, не було і не може бути. У цьому залі витає щось небесне… Ми дуже щасливі, що Ви, Донецьк, – отакий . Мені ніколи не було так спокійно, оце, як сьогодні у вашому залі… (вся зала встала й аплодує!).
Я не знаю чому, але коли ми оголосили зі сцени Чикаго, що ми поїдемо до Донецька, то Чикаго десять хвилин аплодував тільки цьому повідомленню.
Минулого тижня у Черкасах, коли я зі сцени повідомляла, що 22 травня, тобто сьогодні, в день перепоховання Тараса Шевченка Івано-Франківський театр вперше гастролюватиме в Донецькому драмтеатрі, то зал встав і аплодував цьому повідомленню.
Я дякую тим, хто сприяв, хто допомагав, хто не шкодив здійсненню цієї прем’єри. Я дякую всім, хто є в цьому залі. Я абсолютно точно знаю, що немає таких шлагбаумів перед Донбасом, чи перед іншим регіоном України, які не допускали б до людей правду життя, передану художнім словом.
Дякую всім Вам!!!
Записав Євген Шаповалов
Ще про цю виставу: “Людмила Янукович, яка минулої середи була присутня на виставі за твором письменниці «Нація» (у ньому йдеться про “совєтизацію” Західної України і протидію УПА). Постановка у виконанні Івано-Франківських театралів на сцені Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру мала шалений успіх. Очевидці кажуть: після фінальної сцени перша леді країни плакала…” (читайте більше на сайті Високого Замку)
