Ті, які досі не мали нагоди прочитати виданої 2011 р. видавництвом «Дух і літера» книжки лекцій, чи радше, розмов Валентина Сильвестрова «Дочекатися музики» (російськомовний варіянт появився на рік раніше), можуть отримати деяке уявлення про настрій і характер цього видання із фраґментів відповідей славетного українського композитора (й одного з найвидатніших світових композиторів сучасності) на запитання учасників київської презентації книжки, які свого часу газета «День» надрукувала під заголовком «Валентин Сильвестров: У основі української ментальності особлива форма мелодійності».
У цих спонтанних відгуках на іноді широкомасштабні і ніяк не прості запитання одразу відчувається особлива, а то й, якоюсь мірою, принципово інакша структура мислення маестра, його здібність розповісти простими словами про речі, які лише позірно здаються легко зрозумілими, без зусиль долаючи віддалі епох та континентів (приміром, від племені індіян, які слухають Сьому симфонію Бетховена, до Тараса Шевченка, який у свому «Садку вишневому коло хати» формулює українське заземлене зображення Раю), поєднуючи сучасне і 
глибоко історичне, локальне і загальнолюдське.
Для мене особисто книжка «Дочекатися музики» виявилася найчитабельнішим текстом про таїни музичного мистецтва, і то не лише сучасного. Пободована вона, зрештою, в аналогічний спосіб: у формі спонтанної розмови, відповідей на запитання, обговорень щойно прослуханих композицій. Основою для неї став цикл відкритих лекцій-зустрічей Валентина Сильвестровова, зорганізованих його колегою композитором Сергієм Пілютиковим у Києві упродовж 2007 р. Це й, певною мірою, ретроспективний погляд на увесь творчий шлях Сильвестрова: від додекафонічних творів ранніх 60-х, крізь період аванґарду, кульмінацією якого, як на мене, стали «кризові» композиції «Драма» й «Медитація» початку 70-х, до «Тихих пісень» і «метамузики» кінця 70-х і 80-х, аж до мелодійних серенад і баґателей 2000-х і творів української літургійної музики. А оскільки до книжки доданий компакт диск із численними творами маестра, включно із усіма обговорюваними в тексті, то читач може одразу стати слухачем і, бодай віртуально, відтворити для себе звуки, атмосферу й зміст цих бесід-зустрічей із світового рівня українською зіркою сучасної класичної (адже ж сам Сильвестров принципово не полюбляє терміну «академічна») музики.
Лише іноді, й майже непомітно, ненароком, розмова переходить у високі матерії музичних теорій, пробує пояснити (загалом доволі критичне) ставлення маестра до різноманітних методів та систем композиції музики ХХ ст. — часу, в якому безперечно технічні аспекти композиції переважали над, так би мовити, самим процесом творення музики — такою мірою, що на початку ХХІ ст. Чималий континґент композиторів уважають своїм 
завданням уже не так творення музичних композицій, як свого роду фахове маніпулювання звуками. Роздуми Сильвестрова про музику, а ще конкретніше — його найновіші твори створюють доволі радикальну альтернативу таким поглядам.
Утім, як правило, розмови Валентина Сильвестрова з Сергієм Пілютиковим і учасниками зустрічей аж ніяк не застрягають у сфері суто технічних, музикологічних тем. Вони неодмінно переходять на ґрунт загальних філософських роздумів: про суть творчості та впливу, який вона має на творця й на тих, хто цю творчість сприймають; про універсальне й національне в мистецтві; про спроможність творця висловити аспекти себе у своїх творах, а зокрема музичних, тощо, тощо. Водночас це також і ретроспективний погляд Сильвестрова на історію української (у першу чергу, звісно, його власної) та світової музики від 1960-х рр. до наших днів… У всякому разі, якщо це ще не стало очевидним для читачів цього блоґу, я 
гаряче рекомендую цю книжку усім, хто цікавиться сучасною культурою, а то й культурою узагалі.
Нещодавно у видавництві «Дух і літера» з’явилася чергова книжка бесід про музику, цим разом із дев’ятьма композиторами й одним дириґентом. Це «Композитор — маленька планета», поки що, на жаль, лише в російськомовному варіянті. А Сергій Пілютиков заявив, що уже практично готовий цикл лекцій іншого знаменитого композитора: харків’янина Олександра Щетинського. Маю надію, що це лише початок цілої серії таких видань. Адже ж, якщо українські література чи малярство, чк правило, займають сьогодні марґінальні місця у світовій культурі, то творці української класичної музики здобувають собі щораз ширше визнання — дарма, що більшість їхніх земляків цього й не усвідомлює. Валентина Сильвестрова багато хто уважає сьогодні чи не найвидатнішим світовим композитором, а за ним же іде цілий ряд інших українців: Євген Станкович, Мирослав Скорик, Леонід Грабовський, Олександр Щетинський, Вікторія Польова, тощо, тощо… Найвищий час, аби ті майстри світового рівня стали відомими й визнаними також і в своїй вітчизні…
Марко Роберт Стех. «Очима культури». № 29. Валентин Сильвестров: «Дочекатися музики».
http://www.youtube.com/watch?v=oHcxIiOELKQ
Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.
Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех
Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 30 про поета Павла Тичину.