З приводу занепокоєння співробітників органів МВС «бунтами» EDIT

http://photo.unian.net

 

 

 

 

 

 

На сайті «Дорожного контролю» з’явилися скрін-шоти з форуму співробітників МВС, де ті висловлюють свій «праведний гнів» та неабиякий страх з приводу «розмноження» врадіївського досвіду на решту райвідділків країни.

Так, на форумі можна знайти дописи типу «Пока милиция не заставит себя уважать(бояться)и не откроет огонь на поражение при попытках штурма,делов не будет.». Але поруч з ними є й такі:

А ви впевнені, що хтось з вашої сім”ї і дітей буде в іншому місці якісь свої права відстоювати. І ХТОСЬ в шоломі і броніку їм нехіло гумою по хребті наваляє?

 

На відміну від подачі «Дорожного контролю», враження від читання форуму лишили мене у змішаних відчуттях, і після «гортання» дописів, мною вже не оволодівало однозначно негативне враження від його «авдиторії» – там можна знайти чимало вдумливих дописів, типу:

Народ сомнет таких блюстителей закона, которые должны вроде как народ защищать. И кого это “их”? женщин и детей? Стариков и БС?

В таких ситуациях потом вс’ равно перед народом будут искать виновных и “казнить” будут таких “старателей”.

Изучите Законы, для начала в Основном статью 3. А когда выучите Закон – тогда будете поступать по его строгости.

 

Тобто, видно, що все ж законодавство бодай хтось у міліції таки вивчає (чи хоча б іноді «почитує»). Приємно, особливо з огляду на те, що коли Римму Білоцерківську вперше намагалися утримати в Сєвєродонецькому РВ МВС, усі співробітники РВ попервах зі здивуванням відреагували на її попередження щодо незаконності таких дій, а отримавши пояснення, що відповідні норми містяться у діючому на той час КПК, тут же захотіли пересвідчитися на власні очі. Вельми показовим виявився той факт, що на весь райвідділ після довготривалих пошуків таки знайшовся аж один(!) примірник КПК, добрячий шар пилу на котрому красномовно свідчив про те, як часто й чи взагалі хтось із тамтешніх міліціонерів туди зазирає.

Загалом же бачиться, що співробітники МВС почуваються кинутими й дезорієнтованими. Хтось вперто хоче вважати, що ситуація сфабрикована, однак чимало також і констатує високий градус суспільного невдоволення як владою, так і роботою правоохоронних органів, та наростання «революційної ситуації». Також видно, що окрім покидьків, що просто «косять бабло», забивають людей до смерті у відділках чи в інший спосіб зловживають своїми повноваженням, в українській міліції все ще достатньо людей, котрі там служать за призванням, усвідомлюють свою місію  та відповідальність та перед суспільством.

Навряд чи буде несправедливим відзначити також, що намагання «множити Врадіївку» може посприяти зростанню ворожості рядових правоохоронців та їх недовіри до громадських організацій чи опозиційних політичних партій, надто з огляду на персоналії тих, хто «ухопився» за цю тему (КУПР, ВО «Свобода»).

Врадіївський бунт – явище  багатогранне, і кожен побачить у ньому щось своє, відповідно до його рівня. «Свободівці» (за котрими на форумі міцно закріпилося псевдо «жовтопов’язочники») узріли гарну нагоду розім’яти кулаки, КУПР – сценічність. Як то кажуть, хто чим багатий…

У той же час, дехто інший поквапився до Врадіївки зовсім з іншою метою і посприяв створенню якісно іншого прецеденту. Мова йде про започаткування зусиль зі створення у селищі територіальної громади, за активного консультування активістів ГО «Вільний Простір» Римми Білоцерківської, Ігора Гурняка та Ігора Запрудського.

Тобто, попри існування «свободівців» чи КУПРівців, котрі безвідповідально намагаються створити свіжі інформприводи задля дешевого піару, не думаючи про подальші наслідки такої бездумної «реплікації» Врадіївок, існує також притомна й активна громадськість, котра розуміє небажаність розгортання в країні бунтівно-силового сценарію, наполягаючи на існуванні альтернативного, не-силового й у законному руслі шляху заміни нинішніх, не дієвих інституцій влади на щось таке, що більше відповідатиме потребам суспільства й нормалізовуватиме розвиток – як країни у цілому, так і окремих її територій.

Діагноз

Як так сталося, що до правоохоронних органів потрапила така кількість людей, котрим там не місце, з огляду на їхні моральні якості та систему цінностей? Чому не спрацювали численні «сита» відбору, відбракування, дискваліфікації, тощо, котрі передбачені в структурі МВС? Дивімося у корінь проблеми – тим фактом, хто формує замовлення на кадри й приймає відповідні рішення. Чим є на сьогоднішній день українське МВС у цілому та кожен окремо взятий його райвідділок? Хто очолює ці структури, як і ким конкретно визначається його кадрове наповнення?

Стосовно райвідділків, відповідь проста й очевидна – це філії Міністерства. Міліція, котра декларативно покликана захищати громадян у окремо взятому населеному пункті, призначається (врешті-решт) з Києва, від якого далеко до тієї ж Врадіївки, її специфіки, проблем чи потреб. З чисто технічно-організаційної точки зору, призначуваний (так чи інакше) з Києва співробітник врадіївського РВ МВС, якщо він вмотивований зберігати за собою це місце роботи, прислухатиметься до побажань та виконуватиме накази (байдуже – письмові чи усні) тих, від кого його подальше перебування на цій роботі залежить. Де у цій схемі опиняються мешканці Врадіївки, стає зрозумілим само собою.

Рішення

У цій ситуації могло б зарадити усвідомлення кількох юридично незаперечних реальностей, котрі, однак, з тих чи інших причин ще не набули широкого розголосу й (поки що) не почали широко застосовуватися на місцях.

«Матчасть»

Як стверджує стаття 5 Конституції, єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Далі, стаття 24 Закону про Міліцію (між іншим) стверджує, що виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад надають безоплатно органам і підрозділам міліції службові приміщення, а дільничним інспекторам міліції – приміщення для роботи, обладнані меблями і засобами зв’язку. Більше того, якщо зазирнути до Закону про місцеве самоврядування, у його статті 38 можна знайти таке:

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов».

Формальні зачіпки

Окрім описаних у попередньому розділі більше можливостей і права, котрі ще належить реалізувати, є й чисто формальні зачіпки, котрі сягають корінням огріхів, чисто технічних помилок, допущених при створенні територіальних підрозділів міліції – міських та районних відділів.

Так, до прикладу, Сєвєродонецький міський відділ УМВС зареєстровано Державним реєстратором  реєстру  юридичних і фізичних осіб-підприємців, хоча чинне законодавство не містить положень про те, що міліція є юридичною особою. Вельми символічно, що то реєстр «осіб-підприємців» – нам, як би, натякають на справжній сенс діяльності МВ УМВС… J

Це тягне за собою наступні наслідки (див. долучений документ від Римми Білоцерківської) – опираючись на ланцюжок положень з різних (чинних!) законодавчих актів, правозахисниця робить у кінці логічний висновок – Сєвєродонецький МВ УМВС утворено не у встановленому Законодавством України порядку, що носить ознаки складу злочину, встановленого ст.17 Конституції України як «створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом».

На жаль, поки що цей реєстраційний недолік мало використовується. Тим не менш, у випадку з Сєвєродонецьком, подібна аргументація виявилася дієвою – Римму Білоцерківську так і не вдалося затримати, посадити в СІЗО, тощо. Також, нічим закінчилися спробу сфабрикувати проти неї справу чи посадити – то прокуратура сама забирала назад свою ж заяву до суду, то суддя брав самовідвід. Взагалі, глибинне знання законодавства, застосування до його інтерпретації новаторський, нешаблонний підхід вилилося у суттєве покращення бізнес-клімату в м.Сєвєродонецьку у тому, що стосується витрат на різноманітні перевіряючи органи, а також в цілому призвело до суттєвого падіння розцінок на послуги юристів у місті.

Проблема решти населення та міст полягає у автоматичному слідуванню нав’язаній нам (не без вигод для себе, звісно) інтерпретації чинного законодавства та створенню цілого океану відомчих інструкцій, у котрому тонуть самі контролюючі органи, і котрі почасти протирічать Основному закону.

Звісна річ, у скептики тут же висловлять недовіру до того, як «_вони_ проти себе ж могли ухвалити таку Конституцію?».  Відповідь буде неоднозначною – перш за все, варто було б відіслати читачів до тієї непростої атмосфери, що була на момент розробки й ухвалення цього документу. Але, якщо коротко, то Кучма, котрий мав далекосяжні плани щодо багатовекторності та прагнув якнайширшої підтримки Заходу, розумів, що, принаймні, декларативно, Конституція мусила бути «кошерною» в його, Заходу, очах; з іншого боку, над розробкою Основного закону працювала групу доволі грамотних фахівців, котрі дещо «додали від себе», за що наша їм безмежна вдячність.

P.S. Як показав вчорашній брутальний розгін мітингу на «Майдані», ведення роз’яснювальної роботи з міліцією  – з одного боку, та «гарячими головами» зі «Свободи», тощо – з іншого боку, як ніколи на часі.

 

Вкладення: «Міліція – озброєний орган, не передбачений законом» (PDF / оригінал).

 

/джерело/