31-го серпня відомі українські митці та літератори мали провести творчі зустрічі з неповнолітніми засудженими Кременчуцької виховної колонії, а 1-го вересня – Прилуцької. Ці дати бути заздалегідь узгоджені з пенітенціаріями. Однак напередодні їм… відмовили у відвіданні колоній.
Був у мистецького об’єднання “Остання барикада” чудовий друг – письменник Юрій Покальчук, який пішов у засвіти п’ять років тому. А за життя він постійно опікувався підлітковими колоніями у Кременчуці та Прилуках. Возив туди теплі речі, книжки, видавав журнал з віршами ув’язнених підлітків.
І от вже 5-ий рік поспіль мистецьке об’єднання «Остання барикада» вшановує його пам’ять літературним фестивалем “Київська барикада”. Цього року в рамках заходу 31 серпня та 1 вересня мали відбудитися поетичні читання саме у тих виховних колоніях, якими опікувався Юрко Покальчук – у Кременчуці та Прилуках. Разом з Національною Спілкою письменників України було зібрано для неповнолітніх засуджених понад 500 книг.
До складу творчої групи з майже двадцяти українських митців увійшли, зокрема, відомі романісти брати Капранови, письменники Сергій Пантюк та Світлана Поваляєва, казкар і байкар Сашко Лірник, співачка й телеведуча Анжеліка Рудницька та інші поети, готові прочитати дітям власні твори.
З травня “Остання барикада” вела листування щодо можливості таких виступів з керівництвом колоній. Виїжджали до них на розмову, узгодили дати творчих зустрічей і отримали згоду – спочатку усну, а потім від кременчуцької колонії й письмову.
– Я особисто 28 серпня спілкувався із заступником голови Державної пенітенціарної служби України з соціально-виховної роботи, – каже народний депутат і голова оргкомітету “Останньої барикади” Олесь Доній. – І мені було обіцяно, що жодних проблем з поетичними читаннями в цих колоніях не буде. Хоча були і тривожні сигнали. Знімальну групу одного з телевізійних каналів на попередньому етапі намагалися виключити зі списку (бо список журналістів узгоджувався окремо від списку поетів). Однак запевнили, що зовсім не бояться пускати журналістів у тюрми. І тут раптом офіційна відмова – прямо напередодні виступів!
До програми виступів у Кременчуцькій виховній колонії, представляючи Національну спілку письменників України і місцевих митців, готовий був долучитися й кременчужанин Ігор Моісєєнко – відомий поет, прозаїк та кінодраматург, ветеран війни в Афганістані, котрий, до речі, не один раз виступав перед засудженими підлітками й молоддю в колоніях Полтавщини. Але цього разу і йому не дозволили спілкуватися з ними.
Хоча кілька років тому керівництво тодішнього Держдепартаменту з питань виконання покарань схвалило ініціативу Ігоря Моісєєнка презентувати його творчість про афганську війну у всіх підліткових виправних закладах (їх в Україні дев’ять). Утім, далі намірів, як і цього разу, справа не пішла.
– Кілька років столичні пенітенціарії шукали фінанси, щоб забезпечити проведення серії таких зустрічей із засудженими підлітками, – коментує ситуацію Ігор Моісєєнко. – А потім мені подзвонив один з запропонованих ними «дуже відповідальних меценатів». До того він місяцями «пудрив» мені мізки. А тепер – з якогось гульбища, чи п’яний, чи обкурений – він «вибулькав» мені коротке: «Нєт!» і знесилений тією тирадою «вирубився у потойбіччя», забувши й телефон вимкнути.
Формальна причина нинішньої відмови, як вказано у листі пенітенціаріїв – підготовка до нового навчального року та осінньо-зимового періоду.
– Мої намагання телефоном отримати пояснення причини відмови у зустрічі з дітьми, котра, без сумніву, мала б велике виховне значення, – продовжує коментувати ситуацію Ігор Олексійович, – викликали звичайнісіньке хамство. Не представляючись, співробітник Кременчуцької виховної колонії категорично відмовився спілкуватися і відключив зв’язок, навіть не прощаючись. Як водиться, усе начальство розбіглося на наради, у відпустки, похворіло або відпочиває, бо втомилося. В лютому ц.р. сталася майже ідентична історія: після запрошення відвідати колонію я несподівано отримав відмову. Повідомили, що замість мене з дітьми-бранцями зустрівся якийсь генерал. Очевидно, військового генерала, майстра кривавих баталій, працівники з виховної роботи вважають більш потрібним, ніж письменника-пацифіста, твори котрого розповідають, як таких дітей відправляли до м’ясорубки Афганістану вбивати чи бути вбитими.
Ігор Моісєєнко мав намір хотів презентувати ув’язненим дітям чи не єдиний в України роман про війну в Афганістані, котрий визнано кращим в СНД у жанрі військової прози й виборов звання першого лауреата державної літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького. До речі, його попередні зустрічі з неповнолітніми злочинцями проходили в атмосфері особливої довіри. Адже юність ветеранів-афганців також була позначена жорстокістю.
Утім, чергова відмова позбавила підлітків не лише знайомства з творчістю кращих літераторів України, а й того, що їм бракує найбільше – простого людського спілкування.
– Вища місія митця полягає саме в тому, щоб віддати Любов і Натхнення Боже людям, пом’якшити людські серця, повернути людину на шлях милосердя. Діти-бранці найбільше того потребують. Вони й без того знедолені й позбавлені прекрасного. Бо суспільство, отруєне агресією, виявилося нездатним їх виховати, а потім відправило за грати, – зазначає Ігор Моісєєнко. – То кому ж прислужилися посадовці Департаменту з виконання покарань своїм рішенням про заборону спілкування неповнолітніх ув’язнених з моральними авторитетами нації, як не силам зла й бездуховності?
Сама колонія для неповнолітніх, хоч і називається виховною, не здатна перевиховати дітей, що скоїли тяжкі злочини, – немає у неї для того ні потенціалу, ні ресурсів. На цьому постійно наголошує керівництво пенітенціарної служби. При цьому не забуваючи закликати громадськість і творчі об’єднання допомогти їм у цьому реальними справами. Та коли доходить до діла, то чомусь брутально відштовхують простягнуту руку допомоги…
Чому? Чого раптом злякалися у пенітенціарній службі? Адже митці не говорять із засудженими про політику чи вибори, а виконують суто гуманітарну місію – сіяти розумне, добре, вічне, лікувати знівечені душі.
Мимоволі задумуєшся, що приховується за стінами підліткових колоній? Там б’ють ув’язнених підлітків? Чи, може, розкрадають гроші на харчування? Чому в тюрмах європейських країн мистецькі заходи із завидною регулярністю влаштовують з метою соціальної реабілітації засуджених, а в Україні наглядачі хочуть всіляко обмежити їхній доступ до культури?
Мистецьке об’єднання “Остання барикада” через соціальні мережі попросило вибачення у всіх поетів та журналістів, які мали виїжджати у колонії до Кременчука та Прилук, за дії Пенітенціарної служби і звертатиметься до міжнародних інституцій (посольств та правозахисних структур) з проханням провести міжнародний моніторинг у цих двох колоніях.
А народний депутат Олесь Доній сьогодні розповів про інцидент на парламентському телеканалі “Рада”.
Ксенія Коробчук, виконавчий директор МО “Остання барикада”,
Людмила Кучеренко, президент Полтавського обласного медіа-клубу