В той час як в Каннах здобуває перемогу фільм про одностатеве кохання, в даному випадку – лесбійське, у нас, в Україні, гомосексуалам і півкроку не дають ступити. Бодай раз на рік. Не те, що “марш”, навіть спроба організованої прогулянки “рівності” не допускається.
Хоча в чому, власне, проблема? Чим “голубі” страшніші за “антифашистські” збіговиська “біло-блакитних” та антиукраїнські шабаши їхніх “червоних” побратимів – комуністів? Хіба на публічних заходах представників сексменшин можна зіткнутися з войовничою українофобією й відверто антидержавницькими проявами? А чи постраждав на цих акціях хоч один журналіст?
Чи є взагалі привід для хвилювання стосвоно гомосексуалів? Вони ж є всюди. Так влаштований світ. Подібні знаходяться в будь-якому суспільстві. І, що примітно, від їхньої наявності Франція не стає менш фрацузькою, Німеччина – німецькою, що справедливо для будь-яких країн. Так само не створюють вони небезпеки для української ідентичності й у нас. Позаяк своєю інакшістю вони не зазіхають на державну незалежність, мову, історію, тощо.
Ми ж толерантні до людей з синдромом Дауна, аутистів, тих, що народилися каліками. Називаємо їх особливими. Нікому ж не приходить в голову законодавчо боротися з неповносправними. Так само як, приміром, з шульгами або ж лисими чи патлатими – тобто з абсолютно здоровими людьми тільки через те, що вони дещо відхиляються від загальноприйнятого стандарту.
До «голубих» дехто ставиться як взагалі до першоджерела гріха й розбещеності. А що, гетеросексуали – менші розпусники? Хіба мало проявів їхньої аморальної поведінки навколо нас, на вулиці, телебаченні, у ЗМІ? А російська лайка та шансон у публічних місцях – це не розпуста? Давайте краще приймемо закон про заборону пропаганди російських матюків і пісенного блатняка з накладанням сурових санкцій на порушників.
Також виникає питання, наскільки коректно прив’язувати гомосексуалізм до поширення епідемії ВІЧ/СНІД? Хіба внесок гетеросексуалів в розповсюдження хвороби менший? Якщо ж люди здорові і максимально обережні в статевих стосунках, то яке значення має їхня орієнтація та форма, яку вони обрали для підтримки близьких відносин?
А тих, хто бореться з натрадиціними стосунками під виглядом захисту сімейних цінностей хочеться запитати, як щодо руйнівних впливів на інститут сім’ї економічних негараздів? Невже цей фактор за своїм впливом на демографічну ситуацію в країні є не таким суттєвим, як одностатеві пари? Проблеми з народжуваністю, які нині спостерігаються в країні, в виступають зайвим доказом того, що проголошувана владою стабільність існує лише на словах. Ось над чим потрібно думати в першу чергу, а не морочити голову гомосексуалістами ані собі, ані суспільству.
Борці з геями та лесбіянками виступають проти їхніх “маршів рівності” як складової пропаганди гомосексуалізму. А яким чином, скажіть, будь ласка, мене чи будь яку іншу людину традиційної орієнтації може «звабити» якийсь гомосексуаліст, коли він раз чи два на рік пройдеться якоюсь вулицею зі своїми колегами організованою ходою?
Якщо я справжній гетеросексуал, то таким лишатимуться все життя незалежно від кількості гомосексуальних публічних дійств. Одностатеві стосунки як були неприйнятними для мене, так і лишатимуться. То в чому і для кого небезпека?
Просто не подобається? Допускаю. А мені, наприклад, не подобається як на сонці виблискує чиясь лисина. Очі, блін, засліплює, коли випадково натрапиш поглядом. Але якщо на мене ніхто не зазіхає, не заважає, не ущемлює, то тоді це мій особистий дискомфорт і негативні емоції, впоратися з якими є моя власна і не чиясь іще проблема.
І чи можна взагалі звинувачувати за нетрадиційність, якщо ці люди нікого не скривдили, не завдали фізичного болю, не скоїли злочину? Чому такий спосіб життя неодмінно трактується розпустою чи соціально небезпечною хворобою, а не природним станом, ментальністю, світовідчуттям? Де загроза, якщо вони вишукують для добровільних стосунків собі подібних, а не намагаються когось підкорити чи переорієнтувати.
Як на мене, куди ганебнішими, такими що інакше ніж мерзотою перед лицем Господнім не назвеш як і наругою над пам’яттю жертв комуністичного режиму, є мітинги з портретами Сталіна та червоні істукани, що так ревно охороняються владою. От що в першу чергу потрібно забороняти. Оце кощунство, сором і ганьба!
На відміну від «біло-блакитних» та “червоних”, «голубі”, не кличуть Україну до митного союзу. Вони якраз за ЄС. Так, нехай мають на це свою специфічну мотивацію, але в даному випадку – вони союзники тих, хто бачить Україну в Євросоюзі, а це надзвичайно широкий спектр політичний партій та їхніх прихильників: від українських лібералів до націоналістів.
Гомосексуали не виступають за надання російській мові статусу другої державної.
Також не чув, аби вони вимагали заборони символіки ОУН-УПА як фашистської, чого з піною у рта добиваються колесніченки, симоненки та інші “русо-фашисто”.
Зрештою, український “голубий” може поставити свічу пам’яті за жертвами Голодомору як геноциду українців, усвідомлюючи етнічний характер злочину, а от регіонал чи комуніст – ніколи. То хто, у цьому плані, є більш традиційним українцем і від кого більша небезпека національним цінностям? Як на мене, відповідь очевидна.
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.
