Ви любите сінематограф? Так як його любить Міністерство внутрішніх справ?
Якщо ви бували на мирних зібраннях, хоч в якости учасника, хоч як журналіст чи ще хтось, певно ви помічали схожих один на одного, ніби з одного інкубатора, хлопців та дядьків (чомусь гендерна рівність тут не спрацьовує), які маленькими відеокамерами знімають подію: промовців, учасників, обличчя крупним планом, прапори, транспаранти та бозна що ще. Це – міліцейські [відео]”топтуни” (буває певно, що і не лише міліцейські, але зараз саме про міліцію).
Інформаційному центру “Майдан Моніторинг“, який за люб’язної підтримки Міжнародного фонду “Відродження” переймається свободою мирних зібрань в Україні, стало, ясна річ, цікаво, а за якими правилами, якими правовими нормами і приписами це відбувається. Звідки “топтун” знає, кого знімати, кого ні, в якому ракурсі, що надалі відбувається з цими відео- чи фотоматеріалами? Іншими словами, як створюються і кому і нащо демонструються міліцейські фільми про українців, які реалізують своє конституційне право на мирні зібрання.
Тож ми спитали в МВС, чи існують відомчі нормативні акти, які то все регулюють. Нам відповіли:
Це ми і самі знаємо, тому перепитали, так що ж все таки з відомчими актами самого МВС. І тут з’ясувалося дещо цікаве: “кіношний акт” у міліції є, але він має гриф обмеженого доступу “для службового користування“:
Отакої! Акт регулює не лише “кіно“, але і взагалі “основи діяльности” міліціянтів на наших мирних зібраннях, а його не можна прочитати? А чи не порушує це засадничий принцип правової визначености, згідно з яким кожен має право передбачати наслідки своєї певної поведінки, себто іншими словами, коли “беркут” ще буде “запобігати“, а коли вже кийком “припиняти” і де та тонка і чутлива межа між першим та другим? На наш погляд – безсумнівно порушує. Тож ми попросили надати нам текст цього, слід важати, такого ж прекрасного, як і невловимого, документа. Тут стало ще цікавіше:
Упс. Акт був, а раптом зник – від нього ніби залишився лише незатверджений проект. А як же ж бути з попереднім листом, де стверджувалося протилежне? Ми перепитали ще раз. Міліція “пошла в отказ“:
Що робити… Оскаржувати відмову у наданні інформації міністрові. Пан Захарченко, щоправда, чомусь не відповів, але керівник управління Департаменту громадської безпеки перепросив і повідомив таке, що ми навіть не одразу зрозуміли:
Тобто, в центральному апараті МВС не знають, чи чинний акт, чи не чинний – треба питати в науково-дослідному інституті. Халепа.
Тут, за допомогою представника Уповноваженого ВР з прав людини п.Михайла Чаплиги, МВС отримало відповідного запита від Омбудсмена: то чи є врешті чинними ті “рекомендації”, чи не є? Заступник міністра відповів таке:
Це саме, зрештою, підтвердив нам і Департамент громадської безпеки:
Але найцікавішим виявилася надіслана нам копія ще одного документу. Зверніть увагу на три чарівні літерки “дск”:
Три чарівні літерки свідчать, що ще не затверджені “методичні рекомендації” міліцейським кіношнікам та (що ще вагоміше) беркутятам-“припиняльникам” вже мають гриф обмеженого доступу “для службового користування“, тож побачити їх – зась.
Справа в тому, що згідно з Законом “Про доступ до публічної інформації” (про який було багато нафанфарено як про небувалий “успіх громадянського суспільства“) і справді може бути віднесено до службової інформації інформація, “що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять <…> рекомендації <…> і передують прийняттю рішень“.
Тож, сховавши під грифом “ДСК” цей формально не затверджений акт, МВС формально нічого не порушило. І українцям залишається лише гадати, чи ним вже пару років потроху не керуються, що там було, що далі буде і чим серце заспокоїться.
Основна мораль цієї епістолярної саги, як вона нам виглядає, є такою: дуже погано, коли діяльність влади, зокрема і передусім – її силових структур, не є прозорою для суспільства і зрозумілою для нього. Можна роздати міліціянтам нові красиві і зручні кийки, гламурніші кайданки, газові балончики з більш тонким ароматом, можна назнімати купу роликів соцреклами про прекрасний гуманний як мати Тереза “беркут“, можна, врешті, перейменувати міліцію на поліцію (або на джедаїв тощо), але без забезпечення прозорости, доступности, зрозумілости суспільній довірі до Міністерства внутрішніх справ взятися нізвідки. Без варіантів.
Олександр Северин, к.ю.н.
ІЦ “Майдан Моніторинг“
p.s. Ми слідкуватимемо за ситуацією і у разі затвердження “методичних рекомендацій” наполегливо вимагатимемо оприлюднення. Далі – буде.