Чинний Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” має вкрай загальний і декларативний характер. Внаслідок цього він не має реального впливу ні на суспільні відносини, ні на правозастосовчу практику суб’єктів владних повноважень. Правозахисна спільнота України виступала проти прийняття такого недосконалого і декларативного закону.
Як приклад недосконалості і декларативності діючого закону можна навести хоча б ст.12 з таким переліком повноважень органів влади:
Стаття 12. Повноваження інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:
готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації;
здійснюють позитивні дії;
дотримуються принципу недискримінації у своїй діяльності;
співпрацюють з громадськими організаціями щодо дотримання принципу недискримінації;
сприяють науковим розробкам у сфері запобігання та протидії дискримінації;
провадять просвітницьку діяльність з питань запобігання та протидії дискримінації.
Зрозуміло, що такі розмиті формулювання насправді нікого ні до чого не зобов’язують .
Однак, попри застереження, закон було прийнято і тепер важливо зосередитися на аналізі реальних практик і умов його застосування. Зокрема, в поточних умовах було б корисним проведення всеукраїнського дослідження реалізації зокрема наведеної вище ст. 12 суб’єктами владних повноважень.
Як зазначив юридичний радник Майдану Олександр Северин – попри наявність закону нема єдиного розуміння суб’єктами владних повноважень як самого поняття дискримінації, так і, передусім, як тлумачити дискримінацію “за іншими ознаками” (ст.24 Конституції), внаслідок чого був би доцільним розгляд цього питання Конституційним судом України.
В рамках проекту до державних органів, у яких відповідно до закону є компетенція щодо протидії дискримінації, були надіслані інформаційні щодо застосування Закону «Про засади…». Зокрема, такі запити буде направлені до Генеральної прокуратури, Уповноваженого з прав людини, Державної судової адміністрації України. Показовою у цьому зв’язку є відповідь Генеральної прокуратури. У листі зазначається, що у ГПУ не передбачено «виокремлення даних щодо актів реагування на випадки порушення ст. 24 Конституції України». Таким чином, звітність органу, який відповідає за нагляд за дотриманням законів, не дає можливості оцінити стан дотримання антидискримінаційного законодавства і ефективність цього органу щодо протидії дискримінації. У свою чергу Секретаріат Уповноваженого Верховної ради з прав людини повідомив що у 2012 році надійшло 792 звернення громадян щодо порушення ст.. 24 Конституції. І лише по 56 було з них було відкрито провадження Уповноваженого.
Окрім того, у розвиток чинного Закону було прийнято лише одну постанови КМУ від 30 січня 2013 р. N 61 “Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів”, практично відсутні підзаконні нормативні акти, які б деталізували закон, конкретизували питання його практичного виконання. Зокрема – статті 12. За вітчизняних умов та усталеної чиновницької практики це є чинником ігнорування закону суб’єктами владних повноважень