Попри усі фантастично велетенські рухи на Майдані, попри чисельні повідомлення про підтримку з боку вітчизняних спортсменів, митців, бізнесменів, а також закордонних чиновників, ніякої впевненості у перемозі немає. Тому що немає конструктиву. Перемога блисне лише у разі, якщо Майдан візьме на себе відповідальність за усе, що відбувається у столиці. Але і це не буде перемогою. Відчуття перемоги з’явиться, коли керівники Майдану сформують альтернативний Кабінет Міністрів, який впевнено почне перебирати на себе виконавчі функції спочатку в столиці, а згодом і на решті території країни: регіон за регіоном, коли йому почнуть підпорядковуватися комунальники, заклади торгівлі, харчування, культури і медицини, коли йому присягне залізниця, автодорожня, морська, річкова, авіаційна структури, а головне – зв’язок і банківська сфера, коли закордонні гості найвищого рангу демонстративно ігноруватимуть Президента, а матимуть справу виключно з лідерами Майдану, коли церква України – нехай це буде Греко-Католицька або Київський Патріархат – проголосить анафему Януковичу і його функціонерам. Тільки тоді, коли злочинна влада раптом усвідомить, що втратила авторитет, повагу і контроль над життям, що її усунули, що країна здатна вирішувати усі нагальні питання без них, а «керівна і направляюча сила» тепер – ніхто і просто сидить у мертвих кабінетах, не маючи важелів впливу взагалі, ось тоді можна буде говорити про перемогу.
На жаль, нічого з цього не відбувається. Відбувається хаотичний рух: люди прийшли, люди пішли… Ніхто не зв’язується з військовими, які б унеможливили застосування сили і кровопролиття; ніхто не організовує поширення підписів людей з вимогою провести референдум щодо втрати довіри громадян до влади і їх просування до виконання; ніхто не проводить активну агітацію за поширення всеукраїнського страйку; зрештою, ніхто не вирубив енергопостачання у Межигір’я… Усе це – ознаки слабкості і влада це бачить. А тому піде у наступ. І ще й як піде! «Міліція з народом» – гасло наївних ідеалістів. Так мусить бути в ідеалі. Згідно Закону про міліцію або конституційних прав громадян. Та насправді, у реальності, міліція з народом ніколи не була. Ні за часів СРСР, ні за теперішню бандократію. Навіть карних злочинців ловить тільки на чиєсь замовлення – зараз, або через те, що ті грабували майно вусатого Хазяїна СРСР – у минулому. Кращий міліціянт – ваша совість, панове. Бо ті що носять форму – її, здебільшого, не мають. За вказівкою політичних банкрутів, державних зрадників, а то й з власної ініціативи міліція злигалася з кримінальними злочинцями і застосовує силу проти народу. Бажаєте їм квітів принести – несіть. І чаю можна. Але вони не візьмуть. Наразі не 2004 рік. Їм гроші треба. Або демонстрація більшої сили. Більшої ніж мають вони. Бо вони тільки силу розуміють: і міліція і тих кого вона захищає, замість свого народу. Ось тоді вони швидко згадають сенс слова «справедливість».
Щоб не втрачати ініціативу пропоную донести до влади рішучість своїх дій, розпочавши організацію боївок. Тільки погроза переходу до активної партизанської і підпільної боротьби змусить владу капітулювати. Знахабнілі колишні кримінальні злочинці мусять зрозуміти, що віднині їхнє розкішне життя під загрозою і відтепер вони будуть решту життя озиратися. Тільки так вони нарешті стануть боятися. Бо мирне відкрите протистояння перетворилося на цирк, а оксамитом бандократія тільки ноги витре. Пам’ятаймо: «Беркут» сильний у зграї. І тільки проти слабких. Проти трьох озброєних чеченців під Одесою навіть озброєний «Беркут» гидко обісрався, а пізніше, за кілька днів, застосувавши під час штурму бронетехнику і гранатомети – так і не зміг затримати одного з трьох… Це красномовно свідчить про моральні і військові навички захисників бандократії.
Не треба боятися закону. Наші судді його порушили у 2010 році, зробивши на догоду бандократії Антиконстутиційний заколот. Пам’ятаймо, у Європі, куди ми йдемо, з продажних суддів шкіру здирали живцем. Наплювавши на Закон, судді самі опинилися поза законом і з тих пір поставили себе на один рівень зі злочинцями, у чиїх інтересах діяли. Відтепер народ України вільний у виборі захисних засобів. Стаття 3 Конституції щодо прав і свобод стоїть вище за статтю 8 щодо верховенства права. Тому, якщо міліція, порушивши 30 листопада ст. 14 Закону про міліцію, перейшла на бік антинародної влади, а Збройні Сили самоусунулася від захисту власного народу, народ має повне право захищати свої інтереси у будь-який спосіб.
Формування подібних загонів з числа колишніх військових, які мають відповідну підготовку і людей небайдужих, які прагнуть допомогти у міру своїх сил – лише демонстрація рішучості битися до кінця. Бо тільки погроза отримати удар у відповідь здатна зупинити свавілля вовків в овечих шкірах і застосування ними неадекватної сили. Тому нехай влада замислиться.