Україна отримала черговий шанс виправити ситуацію. Майдан – реальна можливість почати з нуля реформи, які треба було впроваджувати ще на початку дев’яностих. Але правлячі кола країни замість визнання факту запізнення на десятиріччя і почати скорочувати відстань, весь час ходили по колу, переймаючись у першу голову не справами держави, а власни збагаченням, маскуючи те зарозумілим базіканням, а простіше кажучи – брехнею. У результаті отримали – падіння довіри, нігілізм, ненависть до себе. Але якщо люди, змушені виживати в умовах спотвореної економіки – прогресують, то представники режиму – деградують. Деградують попри усі новомодні придбання і позичені технології. Їхню деградацію видно неозброєним оком – узялися хоч створення альтернативного Майдану адміністративним робом. Ніяке порівняння з Майданом Незалежності. Сіра покірна безрадісна маса – стороння на чужому святі. Скликані у гірших радянських традиціях «народні маси» продемонстрували велетенський розрив у свідомості співгромадян однієї країни, усю глибину прірви. І кричуща різниця, неозброєним оком помітна навіть дитині, стала невідпорним аргументом припинити начебто безстрокову акцію: труп не здатен брати висоту. Український Схід з прямотою, притаманною необтяженим інтелектом верствам, продемонстрував політичну беззубість, готовність на усе, покірність і недалекість. З таким саме результатом його можна гнати на кулемети у випадку війни з Румунією, або на вибори за кандидатуру Диявола, як очільника Всесвіту…
Що у першу чергу потрібно для виправлення ситуації? Усвідомлення необхідності змін. Чітке розуміння того, що відбувається і куди треба жити. Ну і, звісно, рішучі реальні кроки у напрямку змін. Найбільш активна частина населення це і робить. За себе і за того парня. У той час, як «східні парні» ввважаючи себе годувальниками, працюють на олігархію і звикли чекати вказівки згори, західні українці давно працюють на себе і на «дядю» не сподіваються. Як не дивно, другі приводять в Україну валюти більше за перших, бо усі трудові зусилля перших, конвертовані у долари – навпаки виводяться за кордон власниками промислових гігантів. Але при цьому Донбас продовжує по-вторювати мантру про те, що годує країну. Що він – хребет. Що – стовп. Я перепрошую, але є статистика щодо того, скільки Донбас споживає? У тому числі – дотацій. І окремими рядком – скільки пропиває, проїдає, розкрадає… Донбас міряє усе по собі, а тому природньо не вірить у тверезість, розум, честь, совість, альтруїзм, ідею. Для багатьох мешканців Сходу це порожні слова. Гроші і штучні засоби отримання кайфу – ось що застить розум пересічного тутешнього мешканця. Задля цього він згоден лізти у копанки, красти, колоннами йти під будь-який прапор. Але рабовласництво – неефективне. По-справжньому вільна людина куди креативніша. Це доводить однодневне порівняння Майдану і Антимайдану у столиці.
Ситуацію в Україні давно пора міняти. Реформ не прагне лише закінчений совок. Але починати реформи обов’язково треба зі зміни світосприйняття. Треба міняти свідомість громадян. Навчити порівнювати і думати. Ламати стереотипи мислення. Інакше означені громадяни і надалі будуть голосувати за популістів, щоразу бігти у протилежному напрямку і чекати манни небесної від господарів життя, які «собі вкрали і нам дадуть». Теперішній владі культурна революція і прогрес освіти Сходу не потрібен – інакше зникне прошарок згодних на усе рабів, яких легко здурити на що завгодно, а отже зникне підґрунтя для збагачення, а у разі чого і – реваншу. А нова влада повинна зрозуміти: без переміни поглядів на суть речей, без змін у головах мешканців Донбасу і Криму реформи в економіці будуть гальмувати. Тому що інертна, недалека, неосвічена, забита ідеологічними штампам маса, нездатна на ідеї і закрита для «розумного, доброго, вічного» – не той стовп на який можна спертися у скрутну хвилину. А вони ще будуть.
Какая прелесть. С простодушным благородством и из лучших побуждений чувак собрался нести бремя белого человека – ломать затхлое мировоззрение зулусов из Донбасса. Ну-ну. Котейко, ваш подход омерзителен даже мне, а я, заметьте, убежденный сторонник европейского пути развития для Украины, фанат Евромайдана и ненавистник нынешней власти. :)
Одразу видно, хто кастрований баран.
На востоке просто не верят в альтруизм лидеров оппозиции после печального примера Ющенко.Остальные рассуждения о рабстве просто балачки. Тут живут обычные нормальные люди
На востоке просто не верят в альтруизм лидеров оппозиции после печального примера Ющенко.Остальные рассуждения о рабстве просто балачки. Тут живут обычные нормальные люди
1. Можна подумати на Сході Ющенку повірили і підтримали. Так само лайном поливали.
2. На Сході навіть у Бога вірять, бо модно.
3. Нормальні люди добровільно рачки не стоять і дурню чорними ротами щодня не вивалюють, що аж гидко. Раджу краще і уважніше вивчати місцевість від Луганська до Красноармійська.
Вкорне не согласна с мнением автора! Вот до тех пор, пока люди так будут думать о жителях Донбасса и Крыма, ничего не поменяется!
На правах мешканця Донбасу, який тут народився і об’їздив його уздовж і поперек можу сміливо заявити: не треба обговорювати смак вустриць, якщо їх не куштувала.
Занятно, что за время независимости успело вырасти целое поколение. Его научили говорить и писать по-украински, ему преподали украинскую историю и украинскую литературу – как же так, почему эти молодые люди с Востока все еще во власти “рабских стереотипов”? Откуда они у них взялись? И почему их нет у их сверстников с Запада? А я скажу. Потому что такие вот носители прекрасного убедили русскоязычных мальчиков и девочек в том, что Украина – не их страна. А зачем напрягаться ради чужой страны? Незачем. И чем настойчивее пытаться внедрить “правильные взгляды” – тем сильнее будет противодействие. Единственный путь – не переделывать людей, но переделать государство и его приоритеты. Принять за данность, что на Востоке – тоже граждане. И их культура, их интересы, их взгляды – равноправны с культурой, интересами, взглядами жителей других регионов. Культурная экспансия не работает. Пора думать над синтезом :)
Тому що на Сході рабство – вже генетичне. Воно там найдовше існувало. Ідеї більшовизму в Україні найбільш потужно вкорінені саме у Донбасі. Це видно з революції 1905р. Жоден інший регіон України так не задурений. Впродовж усієї історії ХХ ст. україномовне населення у Донбасі зменшувалося (репресіями, голодом і переселеннями) у той час як російськомовне – збільшувалося за рахунок примусової міграції. Тому не дивно, що маємо орієнтовану на РФ масу. І яц маса – інертна. Вона схильна до деградації, адже саме деградація тут активно культивується. Культурні цінності мешканця Сходу – типові: горілка-півасік, дешеві понти, низькопробний шансон. Відсоток поціновувачів живопису, класичної музики та елітної поезії – жахливо жалюгідний. Він навіть у закон Старджона не влізає. І сучасним очільникам це дуже вигідно – несвідомими краще керувати, вони охоче продадуться за колосальну безцінь. І ніякий синтез не допоможе: “в одну тєлєгу впрячь нє можна коня і трєпєтную лань”. Донбасу треба з одного боку – запропонувати альтернативу, а з іншого – вичавлювати раба. Інакше він так і деградуватиме.
Надеюсь, вы отдаете себе отчет в том, что такое отношение к людям, живущим на Востоке – лучший подарок ПР? Вы осознанно работаете их агитатором и убеждаете русскоязычных людей с Востока не выходить на Майдан или это неконтролируемые разумом движения души? :)
1. На який Майдан здатні вийти дурні барани, сліпі коняки, безжальні вовки і сцикливі шакали? Їм хоч сци в очі – нічого не доведеш. Недостатньо експерименту з малорозвиненими країнами Африки, Азії та Латинської Америки, яких ми тягли силоміць у комунізм?
2. У мене до своїх земляків принципово адекватне відношення: на ненависть до себе – презирство до них; на ненависть до інакомсилячих – повне ігнорування їх інтересів; на бажання смоктати в олігархів і облизувати їхні чоботи – зачислення їх до легіону рабів і повій (у прямому і переносному сенсі).