Це схоже на створення «Солідарності» – польський дисидент про Форум Євромайданів

– Я побачив там людей, які приїхали, щоб ухвалити рішення про створення громадянського руху, про побудову громадянського суспільства. Мені й Збіґнєву Ромашевському це дуже-дуже нагадує час виникнення «Солідарності» у Польщі. Звісно, учасники харківського форуму говорили також про майбутні вибори президента, про кандидатів, про те, скільки їх має бути – один чи кілька. Та все ж, та головна тема про яку вони дискутували – побудова громадянського суспільства. Тому, на мою думку, Форум Євромайданів у Харкові може стати відправною точкою дуже серйозних змін в Україні.

Теми, які були порушені у Харкові дуже схожі на ті, які ми обговорювали у 1980 році, створюючи «Солідарність». Учасники форуму говорили про те, яка їхня стратегічна мета, чого вони прагнуть, як організуватися, як фінансувати свою діяльність, як організовувати розповсюдження інформації, якою повинна бути організаційна структура, наскільки вона мусить бути децентралізованою, у чому має полягати самостійність та відповідальність людей, які працюють у низових структурах. Саме про такі речі ми свого часу говорили у Польщі, коли дискутували про створення «Солідарності».

– Як Ви оцінюєте намагання влади зірвати проведення форуму? 

– Такий елемент проведення зібрань опозиціонерів нам знайомий. Коли відбувався перший з’їзд «Солідарності», нас лякали чутками, що на залу, де ми зібралися, впаде ракета й нас усіх привалить дахом. Коли ми це почули, то ніхто з нас навіть оком не кліпнув, ми прийняли цю інформацію до відома й продовжували свої наради. У Харкові було гірше, навколо форуму кружляли молоді люди, які з кулаками нападали на його учасників. Форум супроводжувався постійним напруженням, та водночас там відбувалися нормальні дебати. Проте, треба відзначити, що провокації проти учасників форуму не були аж настільки інтенсивні. Людей, як ті, хто нам заважав у цьому місті, нема аж так багато, а організатори були готові до провокацій. У часи «Солідарності» у нас також були елементи конспірації, які посилилися під час воєнного стану.

– Як Ви гадаєте, чи вдасться залякати людей, з якими Ви познайомилися на харківському форумі?

– Нізащо! Туди приїхали сильні люди – рішучі чоловіки й жінки. Про те, щоб їх залякати, знеохотити – нема мови. Мені знайома така рішучість, я її бачив у перших діячів «Солідарності». В історії «Солідарності» було два періоди – перший, так би мовити, героїчний, такий який зараз переживають євромайданівці в Україні. Це період, коли учасники протестного руху знають, що їх переслідуватимуть, їм перешкоджатимуть, тож ті, хто приходить в організацію на цьому етапі – це найсильніші люди, з дуже міцним хребтом. Ті, які не бояться, які готові відповісти на кожен виклик. Саме таких людей я бачив у Харкові. А потім, коли організацію зареєстровано і дієш легально, наступає другий період. І тоді з’являється багато інших людей, які приєднуються. Дуже цінні ці перші кадри. До речі, в Україні це досить цінні кадри – багато з них мають практичний досвід роботи в неурядових організаціях. Вони вміють вести дискусії та мають досвід організаційної роботи.

– Скільки часу, на Вашу думку, потрібно цим сильним людям, щоб змінити ситуацію в Україні?

– Ми в «Солідарності» знали, що є певна динаміка розвитку такого типу рухів. Упродовж першого року-півтора відбувається багато вирішальних подій. У мене склалося враження, що цей 2014 рік стане саме таким вирішальним, коли відбудуться найважливіші події. Та є і другий елемент, який нам знайомий з історії «Солідарності». В політиці відбуваються різні речі й ми не завжди можемо на це реагувати. Та що б не діялося, важливо, щоб у країні, керованій авторитарною владою існувала сфера громадського життя, громадських організацій, у яких інша ніж у влади культура публічного життя. Ми в «Солідарності» були переконані, що наша організація має бути такою альтернативою для централізованої влади, оточеної міліцією. Натомість ми заохочували громадян до будування зовсім іншого життя, ми керувалися інакшими ніж влада принципами. Такі самі прагнення я побачив у Харкові, де люди говорили про створення певних середовищ в Україні та за її межами, де також є Євромайдани. Усіх їх треба включити в цю мережу, щоб створити альтернативу для авторитарної влади.