Від людини можна очікувати лише того, на що вона здатна. Ви були лідерами парламентської опозиції, і кожен із вас, напевно, був би кращим президентом, ніж перелякана істота, що сьогодні намагається всіма силами утримати владу. Але ситуація склалася так, що ви змушені були очолити громадянський спротив. На жаль, із парламентарів зазвичай виходять погані революціонери.
До революції призводить багато чинників, але є два суто суб’єктивних. Революція відбувається у державі, очільник якої неадекватний своєму місцю. Це може бути жлобуватий завгар, а може бути просвічений французький король чи інтелігентний російський імператор. Головне – те, що він не розв’язує кризи завчасно, а безтурботно полює на ворон чи ведмедів, пропонуючи своїм підданим їсти тістечка або капусту.
Але так само революція відбувається в країні, політична еліта якої не здатна усунути неадекватного гаранта від влади у мирний та більш-менш легітимний спосіб. І навіть якщо влада сама впаде в руки, нездатна її утримати й розв’язати накопичені проблеми. У такому випадку до влади приходять «справжні» революціонери, як-от якобінці у Франції чи більшовики в Росії. На жаль, зі «справжніх» революціонерів зазвичай виходять погані парламентарі. З них взагалі не виходить нічого доброго, крім вояків та катів.
Як у мирний та легітимний спосіб перебрати владу в мешканця Межигір’я вам порадять юристи та політтехнологи. Але, раз у раз виходячи на Майдан за вашим закликом і покликом сумління, я вважаю себе зобов’язаним як історик повідомити про деякі загальні речі.
1. Сьогодні у нас існує одна головна проблема і одна головна загроза. І це не Янукович, не його суди і не його «Беркут». З усім цим, зрештою, неважко впоратися. Загрозу становить його новий стратегічний союзник, який вже довів свою готовність вдаватися до прямої інтервенції для реалізації своїх геополітичних мрій. А проблему становить населення Сходу і Півдня нашої з вами країни, яке у своїй більшості досі щиро підтримує «межигірського гаранта».
2. З Путіним вдіяти нічого не можна. За його плечима досвід «жандармів Європи» від Ніколая I до Леоніда Брежнєва. А ще за ним десятки мільйонів його підданих, які щиро вважають Україну частиною Росії, українців – частиною російського народу, а українську мову – російською говіркою.
3. На Європу сподіватися марно. Уся її майже сторічна історія після завершення Першої світової війни – це мартиролог капітуляцій. Мюнхен-1938, Ялта-1945, Гельсінкі-1975 – ось віхи цього «славетного» шляху. Своєму останньому «переможному руху» на Схід Європа має завдячувати винятково Михайлові Горбачову, адже сама вона нездатна нікого ані визволити, ані захистити.
4. Америка минулого сторіччя тричі ставала рятівником Заходу та демократії. На жаль, сьогоднішній хазяїн Білого Дому не дуже схожий на Вудро Вільсона, Франкліна Делано Рузвельта або Рональда Рейгана. Хоча й він, гадаю, не в змозі буде ігнорувати міжнародні гарантії, надані Україні його попередником. Якщо, звісно, встигне.
5. Навіть Путін не наважиться сьогодні просто вторгнутися до сусідньої країни. Його має запросити на допомогу або «законний» президент України, або хоча б новостворена «держава» на кшталт Південної Осетії. І він має бути впевнений, що його вояків буде радо зустрічати місцеве населення.
6. Щоб мешканці Харкова і Донецька не вітали новий аншлюс, вони мають перетворитися на прихильників незалежної демократичної України. Це дуже важко, адже ці люди не просто «дурні», «затуркані» чи «неосвічені». Вони – інші. За психологією вони «бюджетники», за культурою – малороси, за історичною пам’яттю – радянські люди. Це означає, що вони потребують мінімальних, але твердих соціальних гарантій, вільного існування російської культури та збереження радянських пам’ятників і свят. І все це ми маємо їм надати.
7. Єдиний шлях до цього – бюджетна і культурна децентралізація. Якщо Донбас «годує» сьогодні усю країну, нехай він обмежиться забезпеченням гідних заробітних плат своїм мешканцям. Якщо Одеса вважає себе російським містом, нехай там розмовляють і вчаться російською. Якщо в Харкові бажають бачити пам’ятники Леніну, давайте звеземо їх туди з усієї України.
8. І ще одне. За наших чиновників жоден бюджет нездатний прогодувати нікого, крім них самих. Отже, ми маємо, нарешті, створити матеріальну базу громадянського суспільства – європейське законодавство про благодійну діяльність. Нехай церкви і національні громади, вітчизняні меценати та приватні фонди підтримують усіх, хто цього потребує, фінансують школи та лікарні, музеї та бібліотеки.
Ми не можемо швидко переробити наших співвітчизників, але можемо створити їм умови для існування в сучасній європейській полікультурній державі. Й усі маємо усвідомити: вони в «нашій» країні жити зможуть, ми в «їхній», напевно, що ні.
Шановний Віталій Нахманович! Ми, мешканці Донбасу, дійсно інші. Ми не підтримуємо євроінтеграцію, ми проти того, що зараз відбувається в Київі. Але наша точка зору всім тим, хто стоїть на Майдані, ні так званим лідерам опозиції не важлива. Жодного разу жоден телевізійний канал нічого не сказав про іншу точку зору, яка відріздняється від гасл Майдану. Ви промовляєте “Свободу слова, демократію та європейскі цінності”. Але все перераховане ви приймаєте лише до себе. Ви, на цьому сайті, враховуєте злочіни проти Майдану, але злочини Майдану ви не бачите. В європейських країнах, та й в США, на які ви так сподіваєтесь, за те, що творять “мирні демонстранти” на вулиці Грушевського, давно би вже поліція застосовувала вогнепальну зброю. Всі ті закони, які ніби то поховали демократію в Україні, діють в Європі та Сполучених Штатах десятиліття і покарання за їх порушення не штрафи, а тюремне увязнання. Майдан говорить за весь народ України, але ви не весь народ, і навіть не більша його частина. Коли ви кричите про демократію, давайте діяти демократично: проведить референдум відносно євроінтеграції. Але цього ніколи не буде, адже ваші вожді прекрасно знають, що референдум вони програють.
Віталію Нахмановичу! Невже ви сподіваєтесь на якись позитивні результати керованого хаосу, заподіяного втручанням закордонних благодійників? Не будучи прихильником, або, навіть, людиною, що виправдовує чинного президента і його оточення, але я не виправдовую і того, що відбувається в моїй країні, в моєму місті. Поністю погоджуюсь з вашим вступом. По ДАЛЮ – політична діяльність то діяльність спрямована на захват, використання та утримання влади. Тоб-то такій фах не спрямований на керування державою, не, тим більше, на проектування державних засад. Навіть геніальній авіаконструктор не сяде за штурвал літака, особливо, коли там є пасажирои. В нашому літаку більше як 40 мільонів, а до штурвалу рвуться політики. Але Ваші “загальні речі” говорять мені, що написано це не істориком, а політиком, або їх прислужником. ” Ми… можемо створити їм умови для існування в сучасній європейській полікультурній державі.” ” Це дуже важко, адже ці люди не просто «дурні», «затуркані» чи «неосвічені»…” Отакій собі європейський політкоректний істополіик, усвідомив себе прертворювачем людей. Він на цепах буде тягнути не такіх, як він у бажано єму Європу, навіть не зважаючи якою ціною, для народу України для самої держави обійдуться “європейські цінноти”. Загрозу для нашої країни в першу чергу являють саме такі напальони або гитлери.
Юра! Не обижайтесь! Я живу в Сибири, но часто езжу к родным: в Винницу и Слвянск (Донбасс). Они на Донбассе в самом деле другие. Есть и хороши люди, но в массе – ужасное нечто. Хвастовства хоть отбавляй. “Мы работаем, тянем всю промышленность Украины…” – это там у них уже как мантра-молитва. Дорог нет, а вдоль того, что было дорогой – реки мусора. Половину людей в транспорте с постоянным запахом пива и на каждом шагу громкие ссоры меж собой. Вся работа: “украл- продал-выпил”. Разговоры – на 30-40% мат. И хроническая ностальгия по советскому союзу: сильному кулаку пахана, по дешевой колбасе, водке, высокой зарплате за производство никому не нужного “ничего”. Едва ли можно отыскать человека, знающего основы христианской веры, 2-3 молитвы, и невозможно найти тех, кто научил бы этому свою семью, детей. Такое впечатление, что не понимают, что они – люди, и у них есть не только желудок… Такое презрение к себе самим и к окружающим людям! Все разговоры о том, что мы (они) мол, некое подобие животных, за которых другие должны думать, решать и стегать их плетью. Такие люди очень боятся не только майдана, но любых, даже самых маленьких перемен, в результате которых им самим будет предоставлена возможность думать за себя, принимать решения и нести за них ответственность, получив имущество – учиться эффективно распоряжаться им… Большинство тамошних жителей никогда не были не только в развитых странах, но даже в другом конце своей страны, и потому не имеют понятия о том, что можно жить хорошо, не в злыднях. Можно открыть свое дело, а не на пахана уголь крошить, или еще хуже: жить за счет того, что удалось украсть. Есть эта разница! Да! Так жаль этих людей! Ведь вся их жизнь – несчастье и злость. И Вы, Юра, это хорошо знаете.
Прочитал сие словоблудие.Согласен лишь в одном,восточная Украина-кормит всю остальную…Обвинение что восточная Украина про российская-безпочвенно..Откройте любую историческую книгу и поймете что это и есть настоящая Украина.Западные регионы были присоеденены к Украине в 40-х годах.А до этого они были под Польшей и Австро Венгрией.Сейчас даже в их речи слышатся отголоски этих языков на 40%…Лидеры (в кавычках) майдана-думают только о себе.Яценюк с мечтой о власти а Кличко(он без мозгов–в боксе отбили)тот если что то пойдет не так,смоется домой в Германию,которая и оплачивает весь этот бедлам.