Тетяна Кохановська. Таких співпадінь не буває

Отже, сьогодні майже одночасно відбулося три події різного штибу:

1. Сталася спроба розгону решток Майдану

2. Подав у відставку з посади секретаря РНБО Андрій Парубій

3. Прибув з коротким офіційним візитом генеральний секретар НАТО Андерс Фог Рассмусен.

Логіка каже, ці події пов’язані – бо інакше збіг у часі малоймовірний. Питання – як саме?

Щодо Майдану – ми споглядаємо системні намагання дискредитувати його й маргіналізувати. Просто шалена кампанія – тут і телекілерство, і провокації, і все це на тлі прикрої байдужності суспільства. Чому прикрої і чому так сталося – тут не місце й не час про це розмірковувати, облишуся лише констатацією: ті, хто свариться на Майдан (збомжувалий, маргінальний, неробський, непотрібний, ergo – розігнати) демонструють зворотню логіку. Думати треба не про те, який тепер Майдан, а про те, що це саме суспільство покинуло Майдан, через лінь, байдужність та брак розуміння механізмів соціальних перетворень. І не хочу бути Кассандрою, але боюся, ми всі гірко шкодуватимемо про своє теперішню байдужність.

Але зараз не про це. А про гіпотезу щодо того, як би могли бути пов’язані вищенаведені речі. Хай би які не були розчарування протестної спільноти у Парубії, все ж таки він нерозривно пов’яазаний у суспільній свідомості з майданним рухом. І коли на чолі РНБО стояв керівник Самооборони Майдану, зберігалося принаймні відчуття того, що Майдан представлений у владі. Тепер – ні. Для мене це виглядає як чергова ланка у довгому ланцюгу послідовного випілювання Майдану (як Актора прямого народовладдя) з механізмів прийняття рішень про бодай якісь аспекти життя країни.

Отже, чутки про відставку Парубія ходять вже кілька днів. Тобто, це могло статися вчора, позавчора, або завтра й позавтра. Але звільнили його безпосередньо перед візитом генсека НАТО.

І – окремо відмітимо: днями ж він написав досить резонансну статтю, на мій погляд, змістовну й розумну, про нинішній стан інформвійни і про те, що мусимо робити.

Стаття спрямована здебільшого на внутрішню ситуацію, але зачіпає й питання зовнішні, зокрема, співпраці з НАТО.

А тепер що там стосовно Расмуссена. Він приїздить дуже коротко – але матиме купу зустрічей. З Президентом, прем’єр-міністром, головою МЗС, головою Верховної Ради. Певно, зустрічався б і з секретарем РНБО.

Іде він до нас перед важливим саммітом НАТО в Уельсі. І, припускаю, їде з певним комплектом пропозицій. Мають відбутися перемовини з нашими, можливо, торгівля. Про практичні речі чи про засадничі – наразі невідомо. І це само по собі, відверто кажучи, дуже напружує – бо наша влада чинить непрозоро, тож намагається і далі тримати суспільство якомога далі від прийняття рішень.

Поки що ми знаємо лише те, що власноруч натвітив Расмуссен, щось типу «Щойно приземлився в Київі. Я тут, щоб запропонувати політичну підтримку НАТО Україні і президенту Порошенко»

От що таке «політична підтримка НАТО»? Я не розумію – це мала б на пальцях пояснювати влада. І ще, про це все взагалі мене мала інформувати моя влада, а не Расмуссен.

Про Парубія ми знаємо, що він послідовний прихильник вступу України до НАТО. Він казав це неодноразово. А щодо інших – особисто я просто не знаю ї позиції – справжні, себто. ПП, наприклад, під час виборів казав, що НАТО – нє-нє, навіть як стратегічний напрям, тільки співпраця. Ото й розберися, то була позиція чи передвиборне бажання догодити всім.

(Звісно, особисто мене він тим розлютив, бо вважаю вступ до НАТО єдиним наразі надійним механізмом захисту, а якщо брехав – то й поготів, бо брехати соромно)

Коротше, зовні це виглядає так – влада напередодні прийняття важливих зовнішньополітичних кроків, а чи то пак геополітичних, не лише не інформує суспільств, але й робить все, щоб відсунути суспільство якомога далі від реальних процесів.

І це дуже, уже тривожний симптом.

Тетяна Кохановська, голова Київського відділення ГО ІЦ «Майдан Моніторинг»