Кілька днів тому почався черговий розгін «#зради» про «демілітаризацію» села Широкиного та створення 30-тикілометрової демілітаризованої зони. Всі ці зойки, і навіть акції у Маріуполі відбуваються через свідоме нагнітання паніки, що, до речі, вигідне Кремлю (зокрема, в контексті спроби зірвати виконання Україною Мінських домовленостей), а також від нерозуміння процесів що відбуваються.
Для початку слід розібратись із термінологією, тобто тим, що мається на увазі під «демілітаризованою» зоною. Для цього треба звернутись, в першу чергу до документів.
«Демілітаризована зона» – це територія, на якій мають бути відсутні укріплення (це означає знесення старих та заборона на зведення нових), підприємства військово-промислового комплексу, а також регулярні війська. Це не означає, що на ній, приміром, не може бути озброєних людей, які належать до поліцейських підрозділів. Найвідоміший приклад – Рейнська демілітаризована зона шириною у 50 км, створена за умовами Версальської мирної угоди 1919 року, і яка проіснувала до 7 квітня 1936 року, коли Третій Райх в односторонньому порядку увів туди свої війська. Такі зони існують і нині в різних куточках світу, і хоча вони не усувають загрозу сутичок, але дозволяють підтримувати стабільну ситуацію в зоні їх дії.
Але нашому ж випадку все трошки інакше.
Отже, звернімося до Мінських домовленостей. Існує Мінський протокол (Мінські домовленості – Мінськ-1) від 5 вересня 2014 року, який складається з 12-ти пунктів, і є базовим для Мінського процесу. У Меморандумі щодо виконання Мінського протоколу від 19 вересня 2014 року вперше згадується про 30-ти кілометрову зону безпеки (по 15 км для кожної зі сторін) у контексті відведення важких озброєнь калібром понад 100 мм. Пізніше, 12 лютого 2015 року був підписаний комплекс заходів щодо виконання Мінських домовленостей, за яким важке озброєння мало бути відведене на рівні відстані кожною стороною для створення 50-ти кілометрової зони безпеки (по 25 км для кожної зі сторін), при чому відведення для українських військових – від фактичної лінії зіткнення на 12 лютого, а для російський військ та получлєнців – від лінії зіткнення станом на 19 вересня 2014 року (він також більш чітко окреслює низку питань, зазначених протоколі «Мінськ-1»). Крім того, для реактивних систем залпового вогню були встановлені інші відстані щодо їх відведення. Зазначу, що Україна повністю виконала а цей час всі пункти Мінських домовленостей, які можливо виконати без виконання іншою стороною.
Також нагадаю вам про бій під Мар’їнкою 3 червня, коли після початку атаки росіян та получлєнців українські війська, за домовленістю із ОБСЄ та західними союзниками змогли швидко підтягти озброєння калібром понад 100 мм, і в результаті ми у цьому бою святкували перемогу. Перемогу, про яку наші ЗМІ замовчували: ну це зрозуміло, що перемога – це не цікаво, а ось «зрада» привертає набагато більше уваги, і навіть якщо цієї «зради» немає, то її треба вигадати.
Крім того, Україною створена ешелонована система військових інженерних споруд у прифронтовій зоні у 3 лінії. Цей процес розпочався восени минулого року після стабілізації у вересні 2014 року лінії фронту та її фіксації у Мінських домовленостях як лінії розмежування (або лінії зіткнення) станом на 19 вересня 2014 року. Лінія розмежування представлена на карті, яка опублікована командою «InformNapalm».
Джерело: InformNapalm.
Карта у кращій роздільній здатності за цим лінком.
Станом на цей час спорудження всіх інженерних споруд загалом вже або завершено, або завершується (звісно, після «чарівного пенделю» від головнокомандувача та армійського керівництва) на деяких ділянках фронту.
Отже, зараз планується відведення озброєння калібром до 100 мм. Вперше про це заговорили . Це означає, що військова техніка (танки і, ймовірно, БТРи) та артилерія, в т.ч. 82-мм міномети, мають відведені на 15 км з кожного боку від лінії розмежування. Не вірите? Прошу, прес-реліз Кремля про перемовини у Нормандському форматі, де вказується, що «удалось согласовать документ об отводе на 15 км от линии соприкосновения танков, миномётов калибром менее 120 мм и артиллерийских орудий калибром менее 100 мм». А далі проста математика: 15+15=30. Тобто 30 км – це загальна ширина буферної зони без важкого озброєння, яка складає для кожної із сторін 15 км. До речі, ця цифра також згадувалась і у Меморандумі до Мінського протоколу від 19 вересня 2014 року. Цифри не з голови ж беруться.
Саме відведення техніки не означає відведення військ. Військові використовують ручну зрою або станкові кулемети, які переносять кілька бійців. Калібр АК-47 – 5,45 або 7,62, а калібр, приміром, ДШК чи СВД – 12,7 мм. Отже, ця ручна зброя не підпадає під це, адже далекобійність ручної зброї у кращому випадку 1500 м (найсучасніші зразки – до 2 км), а вже важкого озброєння – 4–7 км та більше. Крім того, розуміти кілька речей: а) позиції військових не на самій лінії зіткнення, а знаходяться трохи вглиб від неї; б) для самих позицій важливе їх розташування у вигідних місцях (зазвичай, це є превалюючі на місцевістю висоти, бо тримати бійців у низинах – це безглуздо: доведено історіями війн; нагадаю, що однією з причиною поразки козаків у битві під Берестечком було те, що козацькі позиції знаходились у низині – у болотяній місцевості на берегах р. , а польські, навпаки, на високому правому березі.
Тепер щодо Широкиного. Вперше тема Широкиного піднімалась у квітні цього року на зустрічі міністрів закордонних справ країн Нормандської четвірки, і питання щодо цього було погоджено на їх червневій зустрічі. Саме село знаходиться у низині, здебільшого на лівому низькому та пологому березі р. Зо 2 тижні тому росіяни відвели озброєння безпосередньо від Широкиного, і через це у сєпарських пабліках у ВКонтакте зчинився величезний ґвалт, що вони здають Широкине «укропам» і т.ін. Так ось щодо пояснення заяви французького президента Ф. Олланда щодо Широкиного: тримати війська у низині не зовсім розумно, якщо супротивник їх відвід на височину. Ми пам’ятаємо, що довго саме це село було епіцентром боїв між українськими силовиками та росіянами з получлєнцами. Зараз російська сторона озброєння та свої сили відвела від Широкиного. Тому з села виведуть підрозділи на найближчий пагорб. Мета цієї «демілітаризації» перевести і цю територію у режим обстрілів та роботи ДРГ. Тримати сили у селі фізично немає сенсу через значні руйнування. Після припинення вогню Широкине перебуватиме під моніторингом ОБСЄ та пізніше контролюватиметься, очевидно, підрозділами МВС (про що трохи нижче). Фактично, це перша спроба створити демілітаризовану зону, яка буде під контролем ОБСЄ та поліцейських/міліцейських підрозділів. Раджу почитати кваліфіковану думку з цього приводу.
Всі ми пам’ятаємо про ініціативу Порошенка щодо проведення миротворчої місії або під егідою ООН (зрозуміло, що Росія у РадБезі ООН заблокує подібну резолюцію), або у вигляді поліцейської місії країн ЄС. Треба також розуміти, що подібна миротворча місія почне свою «роботу» не раніше весни 2016 року: для цього необхідна відповідна процедура ухвалення рішення через РБ ООН, а після ймовірного провалу такої резолюції, яку певно що заблокує Росія, рішення відповідних органів ЄС. Після цього ще певний час піде на формування та підготовку учасників цієї місії.
Таким чином, йдеться про відвід важкого озброєння на 15 км від лінії розмежування/зіткнення з кожного боку. При цьому армійські підрозділи та підрозділи МВС, до складу якої входить і Національна Гвардія України залишаються на своїх позиціях. Широкине через його не дуже вигідне фізичне розташування буде у буферній зоні «de-facto», але відповідно до Мінська-2 українським de jure, і тому, очевидно, що після припинення обстрілів та відведення зброї, в першу чергу, російськими військами, території, які відповідно до лінії розмежування підконтрольні Україні, будуть патрулюватися саме поліцейськими підрозділами (підрозділи МВС). До слова, зараз проходять міжнародні навчання «Rapid Trident 2015», в яких бере участь НГУ. При цьому, вишкіл НГУ американськими інструкторами та інструкторами з інших наших західних союзників тривав з весни цього року.
І ще одна важлива деталь. Україна виконує всі пункти Мінських домовленостей: відведення техніки калібром понад 100 мм, ухвалення змін до Конституції (це зафіксовано у п. 3 Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року та п. 11 Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року), вже ухвалений закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» у вересні минулого року, із змінами у березні цього року, де, зокрема, зафіксовано порядок імплементації цього закону – читайте частину пункти 4 та 5 статті 10-ї), що фіксується та вітається нашими західними союзниками. При цьому Захід чітко декларує, що саме Росія не виконує Мінські домовленості: обстріли продовжуються, напруга не спадає, техніка не відводиться, заручники не відпускаються, контроль над державним кордоном Україною не відновлено тощо. До речі, вже за 2 дні після направлення Верховною Радою до Конституційного Суду президентського проекту змін до Конституції в американській пресі з’явились публікації про підготовку наступного етапу санкцій. Гадаєте, це збіг? А ось я не думаю.
Нарешті, після кожної розмови Порошенка у форматі Нормандської четвірки або перед засіданням Тристоронньої контактної групи він завжди по телефону спілкується із Віце-Президентом США Джо Байденом. Це закономірність, до якої всі вже мали звикнути, але чому це залишається поза увагою громадськості. Чи Вам прямо потрібно натякнути, що всі «ініціативи Порошенка» – це не що інше, як американський план врегулювання «дипломатичним шляхом». До речі, всі елементи «Мирного плану» відомі вже більше року. З часом кожний окремий пункт або навіть частина пункту деталізується черговими документами. Водночас, кожний крок втілення цього плану ознаменується черговим геволтом про зраду, «насзлили» та «всепропало». Американсько-український план не передбачає більших поступок, ніж ті, які може сприйняти українське суспільство або виконати український уряд без суттєвої загрози внутрішній стабільності та внутрішній безпеці. А проведення виборів в ОРДІЛО без відведення техніки та встановлення контролю Україною за державним кордоном просто за межею можливих компромісів.
Нарешті, варто усвідомити, що ми маємо справу із процесом стабілізації ситуації, який складається з етапів припинення активних бойових дій, зменшення та припинення обстрілів із важкого озброєння, створення умов для початку проведення поліцейської операції, про яку йшла мова вище. Зазначу, що після того, як остріли із важкого озброєння практично зовсім будуть припинені, розпочнеться поліцейська операція, до якої будуть залучені підрозділи МВС. Це не «продажні менти», як дехто думає, а Спецпідрозділи охорони громадського порядку в Україні та Національна Гвардія України. І саме тому Національна Гвардія зараз отримує нові бронемашини, оскільки проведення поліцейських операцій має бути за сучасними стандартами, а не «по старінкє» на БТРах.
Цікаво, що розгін цієї теми здійснювався не тільки тими, хто і раніше помічений у творенню фейків з українського боку (команда Гриценка, Ляшка, крутий вомбат Семен «Насіння» Семенченко (кацапських ботів як завжди «попалив» гугл-перекладач), Парасюк тощо), а також, в першу чергу, прихильників «Правого сектора». Інакше, ніж свідомою інфодиверсією це не назвеш. При цьому, Росії конче важливо спровокувати Україну на зрив виконання нею Мінських домовленостей, адже саме на підставі невиконання цих документів Росією проти неї вже введенні санкції (до речі, доволі болючі: приміром, з Новокузнецького вагонобудівного заводу звільнено без виплат близько 700 робітників у липні місяці) та плануються наступні етапи.
І ще про «злиття» американцями Путіну в обмін на «щось». Ви справді вважаєте, що Україну зливають, коли американці навчають НГУ, передають Україні військову техніки (остання партія у 100 хамві – це справді «злиття»), коли американські інструктори навчають нових поліцейських у Львові, Одесі та Харкові, коли спільно з американцями починає впроваджуватись нова організація роботи поліція у сільських районах та невеликих містечках, зокрема, вже у серпні запускається програма у Краснолиманському районі Донецької та Сватівському районі Луганської областей, коли США проводять у себе великий інвестфорум “U.S. Ukraine 2015” для залучення інвестицій американських компаній до України, коли Канада підписує з Україною угоду про Зону вільної торгівлі. Ну це таке «злиття», їй-Богу, що аж сльози течуть…
Тому зберігайте спокій, не панікуйте, завжди читайте документи (при цьому треба читати документи по суті, відповідно до механізму, а не малювати в своєму уявленні якісь ефемерні картини), про які йде мова, а також не шукайте зради там, де її немає. І все буде добре: США повністю підтримують Україну у зовнішньополітичній сфері, і допомагають перемогти у цій війні дипломатичними методами з мінімальними втратами наших бійців.
Сергій Петров, ІЦ «Майдан Моніторинг»
