Ще наприкінці ХІХ століття на Західній Україні учасники передвиборчих перегонів активно вдавалися до «чорних» технологій: купували голоси, ставили палки в колеса конкурентам.
Що таке підступи опонентів, добре знав Іван Франко, який кілька разів балотувався до сейму як один із лідерів української радикальної партії.
«Іван Франко тричі брав участь у виборах і програвав, – говорить доктор політичних наук Ігор Вдовичин. – Вибори – це конкуренція. Якось, коли Франко ночував у готелі, у нього вкрали взуття, щоб він не зміг піти на зустріч з виборцями».
Щоразу Франкові до перемоги не вистачало кілька десятків голосів: то 30, то 50.
Проблема була в тім, що селяни, на яких і зробили ставку молоді радикали, масово продавали голоси.
«Один польський селянин підрахував, що у 1895 році селяни-хруні (а так називалися ті, хто продавав своїх голоси, бо «хрунь» – це свиня), на виборах з’їли 70 км ковбаси. Уявіть, собі – 70 кілометрів!!!», – навів приклад кандидат історичних наук Ігор Чорновол.
Про ще одну передвиборчу технологію тих часів розповів політолог Євген Ланюк: «Уже тоді була поширена практика цілеспрямованої «нарізки» виборчих округів, щоб в одному окрузі було більше соціальної групи, яка б обрала потрібних делегатів».
У підсумку, у Галицькому сеймі опинився адвокат і громадський діяч Теофіл Окуневський. Він певний час навіть представляв інтереси радикалів.
«Це був старший чоловік, який солідаризувався з радикалами, але мав великі упередження щодо їхньої програми, бо у ній були присутні ідеї марксизму, які Окуневський не хотів визнавати. Тим не менше, не будучи у радикальній партії, він він представляв їхні інтереси».
Стосовно Івана Франка, то через перші політичні поразки він врешті повністю відійшов від радикальної партії.
Ну от чому так? Чому щоразу так багато хрунь?
Хрунь – це не свиня, а прізвище депутата Галицького Сейму Микити Хруня, який продавав свій голос…