9 – 11 жовтня 2015 р. у рамках проекту «Українська миротворча школа» відбувся “Фестиваль Урбаністики” (м. Бережани, Тернопільської області) за участі відомого польського архітектора Чєслава Белецького.
Учасниками фестивалю були громадські активісти, депутати місцевих рад, журналісти з невеликих міст та громад. Географія учасників представлена містами Сєвєродонецьк, Луганськ, Херсон, Біляївка, Краматорськ, Артемівськ, Костянтинівка, Сарни, Бережани, Харків, Київ, Варшава, Бахчісарай.
Метою заходу було сприяти залученню громади для зміні міського публічного простору шляхом розробки моделі трансформації функціонування архітектурних будівель у малих містах на прикладі міста Бережани Тернопільської області із подальшою реплікацією.
Програмою заходу передбачалося:
- екскурсія-моніторинг міста і визначення об’єктів для аналізу;
- презентація учасниками візії майбутнього свого міста;
- дискусія про приватний-публічний простір міста та інше.
Учасники Фестивалю також розробляли Урбаністичну концепцію трансформації міської архітектури та міського простору для громади та з погодженням громади, та визначали джерела фінансування для реалізації цієї концепції.
Передбачалося, що подібна Урбаністична концепція стане основою для планування урбаністичних трансформацій у містах учасників проекту.
Цей фестиваль/ work – shop був зосереджений на аналізі проблем благоустрою міста, пошук інноваційних підходів до трансформації міського спільного простору.
Чєслав Белецький є відомим польським архітектором. Народився в 1948 р у Варшаві. Лауреат багатьох премій в галузі архітектури та урбаністики. Читав лекції з архітектури, просторового проектування та урбаністики у Варшаві, Лодзі, Лондоні, Монреалі, Філадельфії, Берліні, Сіднеї, Мельбурні.
Серед найбільших проектів: реалізовані проекти реконструкції та модернізації будівель громадського призначення у Варшаві – Галерея сучасного мистецтва «Захента», Єврейський історичний інститут, Театр «Розмаїтої», Будівля офісу Уповноваженого з прав людини. Найважливіші публікації: «Гра в місто» (1996), книга-навчальний посібник для учнів та їх батьків «Голова» (2003), «Більше, ніж архітектура. Похвала еклектиці» (2005).
День 1-й
Учасники Фестивалю побували на екскурсії вулицями міста Бережани. Разом з екскурсоводом – заступником директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею Миколою Процівом відвідали Бережанську ратушу, Церкву Пресвятої Трійці, Вірменську Церкву Св.Георгія, Костел св. Апостола Петра і Павла.
Враження учасників після екскурсії:
Сергій Дяченко: Архітектура міста Бережани стара, але добротна, зроблена “на совість”. Тротуари некомфортні. Площа зруйнована. Це відчутно “під ногами”. Ринок – як торгові ряди варто ввести в контекст історії багатовікової Площі Ринок.
Юлія Манукян: Немає місць для збору та дозвілля молоді. Є багато псевдо-історичної архітектури, що не відповідає стилям архітектури. Треба зробити конкурс проектів, за які РЕАЛЬНО голосуватимуть громади. Є велика загроза зробити місто “мертвим”, коли воно завмирає у власній історичності.
Валентина Агафонова: Жахливі дороги, схожі до доріг в Сєвєродонецьку. Проте довкола все зелено. Тротуари вузькі. Немає плавних з’їздів на дорогу для людей з обмеженими потребами, мам з візочками, велосипедами. Треба давати земельні ділянки тільки в обмін за благоустрій довколишньої території.
Треба залучити студентів з факультету “Екологія та садово-паркове мистецтво”, щоб створювали проекти для скверів.
Едем Адамов: Треба пояснити людям, щоб вони розуміли, що відповідальність і повноваження на них.
Олекса Муравльов: Як архітектор, бачу як неправильно змінюють фасади. Порушується цілісність композиції та стилю. Багато невмісних Євровікон. Треба створити стратегію єдиної композиції і дотримуватись її.
Роман Захарчук: Треба покращувати плитку і дорогу, і при цьому рахувати її дотичність до віку та матеріалів. Треба захистити історичну цінність на законодавчому рівні. Місцева влада не допрацьовує в питаннях екстерєру та інтерєру через бездіяльність влади.
Березін Володимир: Треба зберегти моделі деконструктувізму для практичної роботи громад.
Наталка Зубар: Треба активні громадяни. Мають бути групи за інтересами, які працюватимуть як архітектори, експерти з очисних споруд (адвокасі – групи).
Микола Проців: Ми навіть робили круглий стіл “Відповідальність за підписом і печаткою”. В місті мало людей, які цікавляться його долею. Треба збільшити їх кількість та активізувати їх.
Олександр Караневич: Об’єкти будують, ухиляючись від стратегії генерального плану.
Чєслав Білецький: Я пізніше представлю можливість говорити однією мовою, сповненою однаковими принципами. Нам треба єдиний сценарій – картину для міста, що дає поняття про образ. Коли інженер побудував Єйфелеву вежу – то два мільйони людей можна було побачити за дві хвилини. Дивіться на масштаб. Всі вважали її соцмодернізмом, імітацією модернізмом. В чому диференція? Варто зрозуміти необхідні нам масштаби. Бережани – чудове місто. Ринкова формула не висвітлює принципів урбаністики. Чого ж ми хочемо? Нам треба гармонія між публічним та приватним життям міста. У ХХ столітті ми загубили це відчуття. Без ЄДИНОГО бачення громади ми нічого не зробимо.
У 1-й день учасники також представляли свою візію майбутнього малих міст України.
Валентина Агафонова представила успішний проект реконструкції скверу в Сєвєродонецьку, який ініціювали громадські діячі, підтримав Міжнародний фонд “Відродження”, “Українська миротворча школа” та міська влада на суму 1 млн 200 тис. грн.
Олекса Муравльов демонстрував можливості використання старих територій міста Краматорська та оновлення галузей виробництва.
Володимир Березін розповів, що Костянтинівка Донецької області має низку з арт – об’єктів. Зокрема, є мозаїки із зображенням космосу, англомовні кафе. Але потрібен контроль за екосередовищем. На першому плані – сортування сміття. Березін наголосив, що активісти борються за функціональність кожної громадської ідеї та проводять проукраїнські екскурсії, організовують виставку «Хроніки нашого часу».
Едем Адаманов розповів, що хотів би бачити Бахчисарай столицею, бо Сімферополь та Севастополь нагадуватимуть про анексію та інші негативні події. Треба зробити ефективне зонування нашої житлової території, бо потрібні велодоріжки, спальні і ділові райони. Найважче буде залучити ефективних експертів, громаду та всіх, що можуть зробити зонування цікавим раз і назавжди.
Після презентацій та дискусії був виступ Чєслава Белецького.
Кілька тез його виступу:
Вже майже 200 років пройшло з часу створення дизайну щоденника, поділеного на календарні дні з вказівкою особистих даних.
Існує памятник “Минуле – майбутньому”.
Треба знати – хто за що й скільки платить. 20 гектарів ландшафтного дизайну в Польщі вартує 1 млн злотих. В Україні це вдвічі дорожче. Ви маєте знати – скільки квадратних метрів робітники можуть впорядкувати за один день та за які гроші. Встановлюйте контроль над тим, аби якість доріг в нас не була українська при ціні німецької.
ХХ століття не робило різниці між моделлю та реальністю.
Місто – феномен концентрації композицій, власності і усіх тенденцій архітектури.
Можна знайти приклади сучасного та історичного будівництва. Символічні брами можуть грати з сучасними формами, але не перебільшуючи масштаби міста.
Якщо на площах вирізають частину, аби модернізувати її – то є велика проблема: як “вклеїти” туди сучасну дифеніцію.
Без стратегії ми “Ходимо в темряві” і здійснюємо стихіні забудови.
Простір має працювати з людьми. Не виганяйте людей, що торгують на площах – створіть для них ярмарки.
“Пяний будинок” – це архітектурний жанр, але якщо ці будиночки повторюються – то архітектор “Пяна особистість”. Бо повторюваність – смерть професійності архітектора.
Головне завдання архітектора – зберегти гармонію для комфортного проживання людей.
Клієнт і влада має створити проект, а архітектор знайти механізми втілити їхню ідею в життя.
Не треба будувати театрів для ненаписаних п”єс. Будуйте життєво – важливі для людей будівлі.
Цього ж дня, 9 жовтня, відзначається Всесвітній день пошти.
В Бережанському краєзнавчому музеї до цієї події в рамках Фестивалю Урбаністики Української Миротворчої Школи відбулось спецпогашення листівок та марок.
День 2-й
Цей день був присвячений роботі в групах та розробці Стратегій урбаністичної трансформації міста Бережан. Кожна з груп пропонувала свою концепці.
Одна група представляла своє бачення концепції Бережан як «Живого музею». Інша – як модерного міста.
Коментарі Чєслава Белецького: Ви бачите в місті лише його зовнішню декорацію, ви не пристосовуєте місто до звичайних людей. Порятунок потопаючих – в руках потопаючих. Неможливо з цілого міста зробити живий музей. Ми маємо зробити готелі житлові.
Готелі мають будувати не бізнесмени, а туроператори, що вміють продавати житло в готелях на щодень. Ніхто з місцевих жителів не відновить замку за власні кошти, але він впаде, доки не знайдеться приватний власник.
Колонію треба трансформувати в житлові комплекси. Не виїжджайте з міста – зробіть його комфортним для себе.
Якщо люди йдуть в музей – поремонтуйте нарешті в ратуші сходи, щоб вони на них не провалювались!
Ігор Семиволос: Чого бідні – бо дурні, чого дурні – бо бідні. Ініціатива жителів вітається в будь-якій концепції. Влада має показати приклад. Щоб відновити ціле місто – можна починати з однієї вулиці. Бережанам треба якісні інфраструктурні об’єкти. Створіть найбільш відвідуване місце для туристів з чогось конкретного.
Чєслав: Покажіть місцевим жителям, що ви можете це зробити особисто і своїми руками. Є два типи архітекторів – один – намалював і руки в кишені, а інший знає всі фактури матеріалів і працює…
Чим більше людей ОСОБИСТО робитимуть СВОЇМИ руками добру справу – тим більше справ в місті зробимо.
День 3-й
Учасники працювали над пошуком рішень, джерелами фінансування трансформації міської архітектури і міркували над єдиними урбаністичними концепціями.
Нотатки:
Ігор Семиволос: Коли аналізували діяльність одного з міських голів Криму – то люди згадували не туристичні об’єкти, а проекти освітлення вулиць і бруківку.
Місцеві жителі не готові до того, що їхнє місто стане раптово туристичною чи мистецькою перлиною. Люди прагнуть комфортну. Коли місцеві мають ініціативу – то їм важливо, аби збоку ніхто не втручався. Все вдається, коли є любов до міста, коли хочуть жити в ньому і відповідають за нього. Ці люди отримують кошти, можливості, повагу і все інше.
Формуйте спільноти. Не розчаровуйтесь у своїх справах, коли у вас щось крадуть чи руйнують – не здавайтесь і йдіть за своєю метою, шукаючи вихід – як уникнути руйнації.
Любов до міста – ознака будь – якої цивілізації.
Юлія Манукян: Починати міняти в Бережанах треба від організації базару і місця для торгівлі. Для місцевих жителів це подразник. 100 метрів примирення міста – це площа Ринок. Варто працювати з фірмами, що дають фарби – аби малювати стріт-арт.
Лише винесення пам’ятника Папі Римському на Площу Папи Римського не зробить цю площу красивішою.
Ганна Парфьонова: Треба на правах реклами залучити суперчучасні технології. На набережній ставу треба зробити довкола рекламу тому, хто його почистить. “Бережани збережемо сучасністю”.
Ігор Семиволос: Приватна ініціатива краща, бо люди змотивовані зробити це зробити. Бережанський замок може підтягнути тільки бізнес! Варто максимум зберегти автентику.
Сергій Дяченко: Треба орієнтуватись на сучасного споживача. Це гра в етнографію.
Олекса Муравльов: В Євпаторію люди їдуть на море. Люди в Бережани їдуть дивитись на старе місто.
Ігор Семиволос: У кожного міста є свій запах. Кава з кардамоном, квіти. Навіть коли місцеві жителі знають вік кожної будівлі, то гості сприймають місто як концепцію загалом, і їм байдуже – з якого року будинку. У Варшаві місто з будинками, які засаджені квітами. Зробіть квіти на власних фасадах, і доглядайте за ними. Плющ маскує зруйновані фасади.
Володимир Березін: Треба реальне планування. Треба розбіратись з деконструктивізмом – визначити чітко нові та старі міста. Радянська система часто робила конкурс проектів. Це було затратно. До всього організовуйте конкурс ідей. Це безкоштовно, але дієво та ефективно. Провокуйте місцевих жителів через ЗМІ. Створюйте постійні діалоги.
Микола Проців: У Бережанах, як і в Україні впорядковується фестивальний рух. На громадських радах обговорюються не фактичні, а реальні плани культурних заходів. Треба зробити єдиний стиль зупинок, ті, які рекоструювали під магазини.
Насамкінець всі учасники поділилися враженнями про роботу та підвели підсумки дискусії про урбаністичне майбутнє міста Бережани.
Едем Адаманов: Місто Бережани можна пройти за один день. Треба зробити камери схову на автовокзалі та впорядкувати громадські туалети. Дуже важливі речі почув від Чєслава. Я інакше подивився на своє місто, почну працювати з громадою.
Олекса Муравльов: Я Краматорськ хочу бачити зі стратегічними планами. Треба відновити клумби. З Чєславом розширив своє бачення в архітектурі
Ганна Парфьонова: Цікаві погляди Чєслава Белецького дали потребу шукати відповіді на запитання, які він поставив. Від заходу взяла багато думок та ідей, атфосфера заходу в музеї надихає.
Сергій Завгородній: Я старий абстракціоніст, але так закохався в Бережани, що готовий писати їхні пейзажі. Можливо поміркую над пленером, до якого зможу в Бережани залучити цікавих художників.
Сергій Дяченко: Я думаю, що якби така дискусія з експертами була в моєму місті – хто б “рвав” душу за кожен пам’ятник. Як це все відстоювати в призмі часоплинності. До цього треба залучати громадськість до конструктивних діалогів.
Юлія Манукян: Проблема урбаністики – не лише естетика архітектури. Але дивимось на те, наскільки РЕАЛЬНО врятувати місто? Я тут опустилась до рівня людини і її потреб. Ми можемо народжувати естетичних та артових проектів мільйонами, проте потреба міста – натиснути на бачок і вилити воду в потрібне місце. Я подивлюсь на своє місто з боку комфортності для життя.
Володимир Березін: тут я зрозумів, що громадські ради не повинні робити проект, а попередньо залучати людей до обговорень. Треба нам в рамках урбаністики навчити людей відчувати себе господарями свого дому. Мене вразило, що в числі почесних громадян – є і Бандера, і хлопці з АТО, і дієві місцебудівники, патріоти, письменники, щасливі.
Алла Соколовська: Дуже потрібні нам думки інших людей, і ми завжди раді вам спілкуватись. При відїзді Чєслав сказав: “моя мама прожила сто років…І я так житиму…Багато їздитиму та багато працюватиму.”
Анастасія Пугачова: Навіть коли люди потрапляють в місто, то через багато часу вони не пам’ятають відсутності води чи зашпортань за тротуари, вони зберігають враження та емоції. І це я виокремила з лекцій фестивалю.
Галина Проців: Є люди, що представляють інтереси у владі, а є люди, які представляють інтереси громади. Інакше б композиція міста не творилась. Чєслав в другий день подарував мені книгу – “Бізнес патріотичний”. На цей термін ми не звертали увагу. Чєслав відчув наше місто через призму кожного, хто показував йому місто. Він істинний вчитель. Навіть коли ми сприймаємо ідеї в штики – наголосив він, що ми маємо все будувати за критеріями : комфортно, безпечно та красиво. В цих критеріях немає зброї та війни. Щоразу ми гостям показуємо місто, і від кожної поїздки до іншої – місто змінюється, і якщо з природою ми нічого не зможемо зробити, то ми вплинемо на людей.
Олександр Караневич: Дякую Всім організаторам – Ігору Семиволосу, Наталці Зубар, Галині Усатенко. Мені приємно, що незаважаючи на вік кожного – ми всі приходимо в школи: Школи ЛІдерів Змін, Миротворчі школи, тому дякую, що всі відгукнулись взяти участь в Фестивалі і приїхати в Бережани.
Микола Проців: Дякую вам за вашу роботу для розвитку нашого міста.
Інші ЗМІ про подію
Фестиваль урбаністики у Бережанах